Вас вітає Інтернет конференція!

Система конституційних засад діяльності судів загальної юрисдикції складається з пов’язаних між собою, але самостійних підсистем принципів (матеріальних (організаційних) і процесуальних (функціональних)), кожна з яких відрізняється сферою поширення та призначенням. Під конституційними матеріальними принципами діяльності судів загальної юрисдикції розуміються основні положення, закріплені в Конституції України та матеріальних нормах права, які розкривають суть здійснення правосуддя [7, с. 7]. В ході реалізації різних форм судочинства суди керуються основними засадами, закріпленими в Конституції України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР та Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI, до яких належать: 1) здійснення правосуддя виключно судами (ч. 1 ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Вказаний принцип закріплений також і в Конституції Італійської Республіки 1947 р. (ч. 1 ст. 102), Конституції КНР 1982 р. (ст. 123), Конституції Республіки Білорусь 1994 р. (ст. 109), Конституції Російської Федерації 1993 р. (ч. 1 ст. 118), Конституції Японії 1947 р. (ч. 1 ст. 76) та ін.; 2) недопустимість створення надзвичайних та особливих судів (ч. 5 ст. 125 Конституції України, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Більшість демократичних конституцій держав світу містять дану заборону [1, с. 142-143; 4, с. 90] (наприклад, Конституція Азербайджанської Республіки 1995 р. (ч. 6 ст. 125), Конституція Грузії 1995 р. (ч. 4 ст. 83), Конституція Італійської Республіки (ч. 2 ст. 102), Конституція Республіки Таджикистан 1994 р. (ч. 6 ст. 84), Конституція ФРН 1949 р. (ч. 1 ст. 101)); 3) здійснення правосуддя виключно професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями і присяжними (ч. 1 ст. 127 Конституції України, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Виконання судової функції зазначеними особами передбачено положеннями Конституції Іспанії 1978 р. (ч. 1 ст. 117, ст. 125), Конституції Республіки Казахстан 1995 р. (ч. 2 ст. 75, ч. 3 ст. 79) та ін.; 4) право на судовий захист (ч. 3 ст. 8 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Дане право закріплене і в Конституції Італійської Республіки (ст. 24), Конституції Республіки Білорусь (ч. 1 ст. 60), Конституції Російської Федерації (ч. 2 ст. 46, ч. 1 ст. 49) та ін.; 5) доступність правосуддя (ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Цей принцип передбачений, зокрема, і в Конституції Російської Федерації (ст. 52); 6) принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначений принцип встановлює також Конституція Республіки Білорусь (ч. 1 ст. 7); 7) законність (ч. 2 ст. 6, ст. 8, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Вказаний принцип закріплений, наприклад, і в ч. 1 ст. 112 Конституції Республіки Білорусь; 8) незалежність суддів та підкорення їх лише законові (ч. 1 ст. 126 Конституції України, ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Це загальновизнаний принцип здійснення правосуддя в усіх демократичних державах, основна засада, якою керуються в своїй діяльності міжнародні судові установи [2, с. 6]; 9) незмінюваність суддів (ч. 4 ст. 126 Конституції України, ст. 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). На сьогоднішній день вказаний принцип закріплено в Конституції Греції 1975 р. (ч. 1 ст. 87, ч. 1 ст. 88), Конституції Іспанії (ч. 1 ст. 117), Конституції Республіки Болгарія 1991 р. (ч. 3 ст. 129), Конституції Республіки Македонія (ст. 99), Конституції Республіки Молдова 1994 р. (ч. 1 ст. 116), Конституції Російської Федерації (ст. 121), Конституції Словацької Республіки 1991 р. (ч. 1 ст. 145), Конституції Франції 1958 р. (ст. 64), Конституції ФРН (ч. 2 ст. 97), Конституції Республіки Хорватія 1990 р. (ст. 120), Конституції Чеської Республіки 1992 р. (ч. 2 ст. 82) [7, с. 10] та ін.; 10) недоторканність суддів (ч. 1 ст. 126 Конституції України, ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Вказаний принцип закріплений, наприклад, і в ст. 87 Конституції Грузії; 11) суддівське самоврядування (ч. 2 ст. 130 Конституції України, ст. 113–128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); 12) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 21, ч. 1, 2 ст. 24, ч. 1 ст. 26, п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Даний принцип врегульований, зокрема, і в ч. 1, 2 ст. 19 Конституції Російської Федерації; 13) забезпечення доведеності вини (ч. 1-3 ст. 62, п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України). Вказаний принцип закріплений і в ст. 26 Конституції Республіки Білорусь, ч. 1 ст. 49 Конституції Російської Федерації та ін.; 14) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором (п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України); 15) принцип державної мови судочинства (ч. 1 ст. 10 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначений принцип передбачений, наприклад, і в Конституції Румунії 1991 р. (ст. 13, ч. 1 ст. 127); 16) обов’язковість судових рішень (ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Закріплення названих принципів у зазначених нормативно-правових актах пояснюється їх великим значенням для сфери основних громадянських прав і свобод, врегулювання діяльності судів, а також історичними традиціями.

Конституційні процесуальні принципи – це основні положення діяльності судів загальної юрисдикції, сформульовані в процесуальних нормах права, які розкривають суть здійснення цивільного, кримінального, господарського та адміністративного судочинства і відображають специфіку її форми. Чинне процесуальне законодавство закріплює основні принципи здійснення певної форми правосуддя, як правило, в першому розділі (першій главі) відповідного кодексу. Аналіз процесуальних кодексів України дозволяє зробити висновок про відсутність в них окремої норми, яка б закріплювала принципи, що відображають особливості здійснення відповідних форм судочинства. Наявність такої норми можна простежити лише в Кодексі адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV (далі – КАС України) з подальшим розкриттям суті кожного принципу в окремо викладеній статті. Тому пропонується доповнити глави «Основні положення» в процесуальних кодексах нормою, яка б закріплювала систему принципів, що відображатимуть сутність цієї форми правосуддя, оскільки саме в них виражені особливості конкретного виду правосуддя [8, с. 118].

Одними з найістотніших принципів зазначеної категорії є: 1) колегіальний та одноособовий розгляд справ (ч. 4 ст. 127, ч. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 р. № 1798-XII (далі – ГПК України), ч. 5 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV (далі – ЦПК України), ч. 1 ст. 23, ст. 24 КАС України, ст. 31 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI (далі – КПК України), ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Вказаний принцип закріплений і в ст. 113 Конституції Республіки Білорусь; 2) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 44 ГПК України, ст. 6 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 7, ст. 12 КАС України, ст. 7, 27 КПК України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Цей принцип встановлений і в Конституції Австрії 1920 р. (ч. 1 ст. 90), Конституції Португалії 1976 р. (ст. 206), Конституції Республіки Білорусь (ст. 114) [6, с. 91], Конституції Російської Федерації (ч. 1 ст. 123); 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 ГПК України, ст. 10 ЦПК України, п. 4 ч. 1 ст. 7, ст. 11 КАС України, ст. 22 КПК України). Зазначений принцип врегульований, зокрема, і ч. 1 ст. 115 Конституції Республіки Білорусь, ч. 3 ст. 123 Конституції Російської Федерації; 4) принцип диспозитивності (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 11 ЦПК України, п. 4 ч. 1 ст. 7, ст. 11 КАС України, п. 19 ч. 1 ст. 7, ст. 26 КПК України); 5) забезпечення підозрюваному (обвинуваченому (підсудному) права на захист (ч. 2 ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України, п. 13, ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України, ст. 7, ч. 3 ст. 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналогічний принцип встановлений і ч. 1, 2 ст. 48 Конституції Російської Федерації; 6) право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (ч. 4 ст. 125, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 91, 107 ГПК України, ст. 13 ЦПК України, п. 6 ч. 1 ст. 7, ст. 13 КАС України, ст. 393, 425 КПК України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Право на апеляційне оскарження рішень суду надане також, зокрема, Конституцією Франції, Конституцією Індії 1949 р., а касаційний порядок існує переважно в країнах колишнього СРСР [3, с. 94]; 7) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції України, п. 17 ч. 3 ст. 42, ст. 130 КПК України); 8) арешт і тримання під вартою лише за вмотивованим рішенням суду й тільки на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції України, ч. 4 ст. 176 КПК України). Схожий принцип встановлений у Конституції Франції (ст. 66); 9) заборона домагатися показань осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз й інших незаконних заходів (ч. 2 ст. 28 Конституції України,ч. 2 ст. 11 КПК України); 10) повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 32 Конституції України, ст. 5, ч. 3 ст. 6 ЦПК України, ч. 3 ст. 12 КАС України, ст. 11, 15 КПК України). Схожий принцип закріплено в ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 23 Конституції Російської Федерації; 11) право людини на недоторканість житла (ч. 1, 2 ст. 30, ч. 3 ст. 47 Конституції України, п. 6 ч. 1 ст. 7, ст. 13 КПК України). Аналогічний принцип врегульований у ст. 25 Конституції Російської Федерації [5, с. 340].

Конституційні засади діяльності судів загальної юрисдикції діють у межах єдиної цілісної взаємопов’язаної та взаємозалежної системи, тому порушення однієї з них зумовлює порушення й інших. Неухильне дотримання всієї системи конституційних принципів забезпечує повний, всебічний та об’єктивний розгляд справ, а отже досягнення мети та виконання завдань, що стоять перед судами загальної юрисдикції.

Література: