ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ПОДАННЯ ДОКАЗІВ ЗАХИСНИКОМ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ПОДАННЯ ДОКАЗІВ ЗАХИСНИКОМ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

13.10.2014 12:29

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Люліч Валентина Анатоліївна, здобувач кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін Інституту права ім. І.Малиновського (Національний університет «Острозька академія»)


Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року [1], будучи націленим на реалізацію конституційних принципів забезпечення права особи на захист (ст.20 КПК України), змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів (ст.22 КПК України), закріпив право сторони захисту подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді та суду (п.8 ч.2, п.2 ч.4 ст.42 КПК України). Поруч із цим, КПК України не врегулював процедуру його реалізації, що у свою чергу породжує низку питань, як практичних, так і теоретичних.   

Розробкою окремих аспектів подання доказів у свій час займалися В.Д. Арсеньєв, Д.І. Бедняков, М.А. Громов, Е.А. Доля, М.І. Капінус, Л.М. Карнєєва, Л.Д. Кокорєв, М.П. Кузнєцов, О.Р. Ларін, П.А. Лупинська, В.А. Пономаренков, М.С. Строгович, В.І. Федоров, С.А. Шейфер та інші. Однак, у вітчизняній науці відсутні комплексні дослідження з питань подання доказів учасниками кримінального процесуального доказування, в тому числі присвячені вивченню проблем реалізації відповідного права захисником.

Тому, метою цієї статті є дослідження процедури реалізації захисником права на подання доказів на досудовому слідстві у частині процесуального оформлення вчинення ним відповідних дій. 

Так, подання доказів є одним із основних прав захисника, яке разом із іншими дозволяє йому бути повноцінним учасником процесу кримінального процесуального доказування, а активне використання цього права – вливати на цей процес.

Ураховуючи, що основний об’єм доказової інформації формується на досудовому слідстві, використання захисником права подавати докази слідчому, прокурору саме на цьому етапі розслідування дає йому можливість максимально вплинути на результати розслідування кримінального провадження. Адже, «процесуальне рішення слідчого зумовлюється тією сукупністю доказів, якою він володіє на певному етапі розслідування. Вказана сукупність доказів перетворює право слідчого вибрати варіант процесуального рішення на обов’язок у певній ситуації обрати конкретне рішення» [2, С.78].

Тому подання доказів захисником вимагає відповідного процесуального оформлення, оскільки в результаті таких дій докази вводяться у матеріали кримінального провадження, набуваючи процесуального значення, а відповідні дії відносяться до ряду процесуальних.  

Зокрема, у юридичній літературі у процесі подання доказів виділяють наступні елементи: надання слідчому зацікавленими особами певного об’єкта; заявлення клопотання про приєднання цього об’єкта до справи; розгляд слідчим клопотання і поданого об’єкта; фіксація цієї дії в протоколі і винесення ним рішення у вигляді постанови про приєднання поданого предмета чи документа до справи або про відмову у приєднанні [3, С.30]. 

Проте, на нашу думку така система виявляється занадто громіздкою,  ускладнює процес подання доказів та мінімізує гарантії використання захисником відповідного права, адже передбачає поетапне вчинення низки дій, спрямованих на результат, який залежить від волі слідчого, прокурора. Зокрема, прийняти рішення про прийняття та задоволення відповідного клопотання, долучення доказів до матеріалів кримінального провадження тощо. Разом із тим, кримінальним процесуальним законом такі дії не передбачені.  Більш того, в даному випадку мова йде про захист прав та інтересів особи, якій законом гарантовано можливості їх реалізації, а слідчий, прокурор повинні цьому сприяти.

Уніфікуючи і спрощуючи вищенаведену схему подання доказів захисником, в умовах дії КПК України 2012 року, виділяємо наступні елементи цього процесу: 1) подання доказів слідчому, прокурору, слідчому судді; 2) прийняття останніми цих доказів і приєднання їх матеріалів кримінального провадження. 

Аналізуючи вищезазначене, відмітимо, що відсутність нормативного регулювання процесуальної форми подання доказів учасниками кримінального провадження породжує неоднозначну практику вчинення відповідних дій, що «часто не забезпечують законні інтереси осіб, які подають доказові матеріали, та індивідуалізацію останніх… Часто подання об’єкта взагалі не документується і про те, що він був вручений слідчому (суду) обвинуваченим, потерпілим, можна лише здогадуватися, ознайомившись із показаннями цих осіб» [4, С. 52].

У науковій літературі пропонувалось подання доказів вчиняти шляхом подачі клопотання про приєднання їх до справи [5, С. 190-193] або клопотання про проведення певних процесуальних дій слідчим з метою перевірки та фіксації поданих захисником доказів в процесі здійснення таких дій [6, С. 54-55]. 

Разом із тим, подання клопотань в умовах змагальності виявляється не лише зайвим, а й перешкоджатиме реалізації особою її процесуальних прав. Тому, не можна погодитися із вищевказаними позиціями, оскільки у разі заявлення таких клопотань втрачаються будь-які гарантії самостійної реалізації захисником не лише права на використання доказів, а й на їх збирання. Окрім того, «право подання доказів не тотожне праву подачі клопотань про їх приєднання до справи. Ці права закон розглядає як різнорідні однопорядкові права усіх учасників процесу…». Як зазначає автор, «подання ж доказів є абсолютним конституційним правом сторін, в тому числі захисника, яке нічим і ніким не може бути обмежене. Тому його реалізація має відбуватися не у формі прохання, а швидше як вимога» [7, С. 493].

Ураховуючи, що законодавець вказує на необхідність фіксування ходу і результатів проведення процесуальних дій під час досудового розслідування слідчим, прокурором у протоколі такої дії (ст.ст.  103, 104 КПК України), тому дії захисника щодо подання доказів повинні фіксуватися у відповідному протоколі.

Разом із тим, фіксації потребує не лише факт подання доказів захисником, а й факт їх прийняття слідчим, прокурором. Ураховуючи, що виникнення факту подачі доказів збігається у часі із фактом їх прийняття, дії захисника із подання доказів та дії слідчого, прокурора із прийняття цих доказів необхідно оформляти одним документом - протоколом, який практично поєднуватиме ці два факти та фіксуватиме увесь процес передачі доказів захисником.

Поруч із цим, ні серед науковців, ні серед практиків немає єдиної позиції щодо назви і змісту такого протоколу, оскільки відсутнє відповідне нормативне регулювання. Одні вважають, що такі дії повинні оформлятися протоколом прийняття предмета або документа [8, С. 67; 9, С. 35], інші  - протоколом прийняття доказів [10, С. 18], ще інші - протоколом подання доказів [10, С. 529-530] або протоколом подання предметів і документів [11, С.58; 2, С. 215]. 

Однак, ураховуючи, що відповідний процесуальний документ першочергово повинен відображати ініціативу особи, яка подає певні предмети і документи, а не діяльність слідчого, прокурора із їх прийняття, і те, що приймаються не «готові» докази, а речі і документи, які стають такими лише після їх оцінки слідчим, прокурором, слідчим суддею та судом, вважаємо за правильне називати відповідний процесуальний документ протоколом подання речей і документів. 

Важливим є визначення змісту такого протоколу, «адже на момент подачі конкретний об’єкт матеріального світу залучається до кримінального судочинства, і від того, наскільки точно і повно він зафіксований у своїх властивостях, залежить визнання його речовим доказом» [2, С. 212].

Акумулюючи думки науковців з даного питання [12, С. 529-530; 5, С.53; 2, С.215], зазначимо, що у протоколі подання речей і документів захисником, окрім реквізитів, визначених для будь-якого протоколу процесуальної дії (ст.104 КПК України), слід додатково відображати факт добровільного подання захисником речей або документів, їх ознаки та властивості, інформацію про їх походження та спосіб отримання, обставини кримінального провадження, на які вказують відповідні речі або документи. Також під час складання такого протоколу захиснику повинна бути надана можливість відображати додаткові відомості, які він бажає повідомити про відповідні речі чи документи та їх значення для кримінального провадження. 

Ураховуючи наведене, вважаємо за необхідне в нормах КПК України окремо передбачити такий процесуальний документ як протокол подання стороною обвинувачення речей і документів, а також визначити процес складання такого протоколу про подання речей і документів слідчому, прокурору, доповнивши Кодекс ст.93-1 «Подання доказів». У відповідній статті також слід визначити обов’язкові реквізити такого протоколу, окрім тих, що передбачені ст.104 КПК України.




Література:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною радою України Законом №4651-VI від 13.04.2012 р. – Х.: Право, 2012. – 392 с.; 

2. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. – К.: КНТ. Видавець Фурса С.Я. 2006. – 272 с.;

3. Алейников Г.И. Теоретические и практические вопросы деятельности защитника по собиранию доказательств в стадии досу-дебного следствия по законодательству Украины и России: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / г. И. Алейников. – М., 2004. – 220 с.; 

4. Шейфер С.А. Доказательства и доказывание по уголовным делам: проблемы теории и правового регулирования / С.А. Шейфер. – Тольятти: Волжский университет им. В. Н. Татищева, 1997. – 92 с.;

5. Обрізан Н.М. Повноваження захисника на досудових стадіях процесу і деякі проблеми // Вісник Запорізького державного університету: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя,  30 червня 2004 року).- 2004. - № 1.- С. 190-193.;

6. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. / Я.П. Зейкан. - К.: Вища шк., 2002. - 271 c.;

7. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України : монографія / В.О. Попелюшко; Нац. ун-т «Остроз. акад.». - Острог, 2009. - 634 c.; 

8. Ларин А.М. Истребование и представление предметов и документов в стадии расследования // Актуальные проблемы совершенствования производства следственных действий. Сборник научных трудов. - Ташкент: НИиРИО Ташк. ВШ МВД СССР, 1982. - С. 62-68.;

9. Фуфыгин Б.В. Представление доказательств в советском уголовном процессе // Уголовно-правовые и процессуальные гарантии защиты конституционых прав граждан. – Калинин, 1982. – С.35-36.;

10. Шейфер С.А. Пути развития процессуальной формы получения доказательственных материалов на досудебных стадиях процесса / С.А. Шейфер // Уголовно-процессуальные проблемы предварительного следствия и пути его совершенствования: [cб. науч. трудов]. – Волгоград, 1985. – С. 14–22;

11. Петрухін І.Л. Участь обвинуваченого і підозрюваного у доведенні. Теорія доказів у радянському кримінальному процесі. Частина загальна / За ред. Н.В. Жогіна. М.: Юридична література, 1966. - С. 529-530;

12. Семенцов В.А. Видео- и звукозапись в доказательственной деятельности следователя. – Екатеринбург, 1995. – 124 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота