НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЛОБІЮВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЛОБІЮВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

14.10.2016 12:25

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Демків Ганна Артурівна, студентка, Інститут підготовки кадрів для органів юстиції України, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого


Становлення демократичної держави в Україні потребує удосконалення способів та засобів волевиявлення населення, підвищення ефективності існуючих демократичних інститутів та запровадження нових. Серед таких важливим є інститут лобіювання. Незважаючи на те, що для вітчизняної правової системи він є новим, існує нагальна потреба в його легалізації. Адже в такий спосіб можна на законодавчому рівні визначити межі впливу інтересів окремих груп на процес прийняття як найважливіших, так і інших підзаконних нормативно-правових актів в державі, що, у свою чергу, може сприяти зниженню рівня корупції.

Метою цієї роботи є визначення наукової обґрунтованості, а також встановлення фактичної необхідності нормативного закріплення інституту лобіювання в Україні, у тому числі, через виокремлення його основних рис, а також формулювання на цій основі пропозицій щодо врегулювання цього питання.

Сучасна вітчизняна юридична наука характеризується відсутністю єдності щодо розуміння, а також сприйняття інституту лобіювання. При цьому починаючи з 1999 р. в Україні неодноразово вносилися проекти нормативно-правових актів у зазначеній сфері. Так, зокрема, народними депутатами було внесено на розгляд Парламенту чотири подібних законопроекти. Один з них був розроблений Міністерством юстиції і схвалений Кабінетом міністрів України у грудні 2009 р. Проте цей проект не був внесений до Верховної Ради через зміну Кабінету Міністрів в 2010 р. Інший проект Закону України «Про регулювання лобістської діяльності в органах державної влади» (розроблений А. Ткачуком), хоча й не вносився на розгляд Парламенту, але став предметом наукової дискусії у 2003 р.

Незважаючи на означене вище деякі учені стверджують, що сьогодні в Україні створене конституційно-правове підґрунтя для здійснення лобістської діяльності. Так, на нашу думку, до основних законодавчо закріплених засобів лобіювання можна віднести право на індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Відповідні положення закріплені в Конституції та Законі України «Про звернення громадян». Окремі засоби передбаченні Законами України «Про інформацію», «Про громадські об’єднання», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про молодіжні та дитячі громадські організації» та ін. При цьому питання щодо механізму, порядку та інших особливостей здійснення лобізму в Україні й досі є неврегульованими.

Необхідність унормування нових для нашої держави правовідносин логічно випливає з фактично існуючої практики лобіювання інтересів. Така суттєва розбіжність між фактично існуючими відносинами та відсутністю їх правового регулювання часто стає причиною вчинення неправомірних дій, зокрема, маскування лобістських організацій під політичні партії, громадські, молодіжні організації, порядок діяльності та відповідальність яких чітко не визначені у законодавстві. При цьому політичні партії на відміну від лобістських організацій, мають за мету боротьбу за здобуття влади, а не вплив на неї. Водночас лобізм також є невід’ємною складовою діяльності останніх, адже первинна мета організації та діяльності політичних партій – захист інтересів певної групи, а яким чином відбувається їх представництво і захист не так уже й важливо.

Враховуючи відсутність єдиного доктринального визначення поняття «лобіювання» та різночитання відносно його сприйняття, а також відсутність нормативного закріплення механізму та особливостей його здійснення, вважаємо за потрібне виокремити його позитивні та негативні риси, що дозволить з’ясувати ступінь необхідності та перспективи його запровадження в Україні. Так, до позитивних рис лобізму можна віднести: 1) підвищення легітимності Парламенту, становлення його як відкритого, представницького органу; 2) створення додаткового інструменту самоорганізації та впливу громадянського суспільства на процес прийняття рішень в державі; 3) опосередкування зв’язку між державою та громадянами; 4) його роль як одного із засобів досягнення компромісу.

У свою чергу до негативних рис відносять, зокрема, те, що лобіювання: 1) може виступати засобом неправомірного впливу на органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 2) бути чинником розвитку і захисту інтересів окремих груп на шкоду інтересам усього суспільства; 3) призводити до дисбалансу інтересів; 4) блокувати дійсно необхідні управлінські рішення.

Практика унормування цих відносин у зарубіжних державах достатньо різноманітна. У цілому ряді країн світу цей інститут урегульований на рівні закону (США, Канаді), в інших – на рівні підзаконних актів (наприклад, ФРН). В деяких країнах лобізм прирівняний до корупції – Індія. У цілому, на думку фахівців, найбільш точно відображує політико-правові реалії, передбачає прозорість процедур та має найбільший практичний ефект нормативно-правове регулювання цього питання в Німеччині.

З огляду на означені позитивні та негативні риси досліджуваного політико-правового явища, а також наявні факти як неприхованого лобіювання приватних інтересів, так і багатьох випадків «тіньового» лобізму в Україні, вважаємо, що нормативно-правове оформлення реально існуючого суспільно-політичного інституту є на часі. Оптимально та доцільно, на наш погляд, врегулювати це питання у вигляді Закону України «Про лобіювання в Україні», в якому слід закріпити: 1) визначення поняття «лобіювання», а також суб’єктів цієї діяльності; 2) порядок взаємодії з клієнтами та органами державної влади і місцевого самоврядування; 3) заборону такої діяльності в судових та правоохоронних органах; 4) прийнятні методи лобістської діяльності і передбачити санкції за протиправні методи лобіювання; 6) закріпити права лобістів, порядок їх реєстрації з метою стимулювання виходу з «тіні», а також особливості звітування про свою діяльність та ін.

__________________

Науковий керівник: Петришина Марина Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри державного будівництва Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота