ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПРИ ПРИЙНЯТТІ НА РОБОТУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПРИ ПРИЙНЯТТІ НА РОБОТУ

15.03.2017 13:18

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Вожакін Олег Валерійович, студент Інституту післядипломної освіти, Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Право на працю – це одне з фундаментальних прав людини, що належить до групи соціально-економічних прав і відображає потребу людини здобувати кошти для гідного існування себе та своєї родини, творчо самовиражатись шляхом вільного вибору професії та виду діяльності і реалізовуватись як особистість. Стаття 43 Конституції України проголошує:  кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1]. Цей основоположний принцип трудового законодавства, закріплений в конституції, реалізується в нормах Кодексу законів про працю, Законах та підзаконних актах України. Але, не зважаючи на це, на практиці трудові права громадян часто порушуються. І ці порушення мають місце вже при прийнятті на роботу. Роботодавець порушує приписи законодавства як з суб’єктивних, так і об’єктивних підстав. В цьому йому допомагає незнання працівниками правових гарантій та обмежень при прийнятті на роботу.

Завдання даної роботи полягає в висвітленні правових гарантій при укладанні трудового договору. Це актуальна тема, зважаючи на кількість порушень прав громадян на самому початку трудових правовідносин, що відбуваються, найчастіше, з вини роботодавця та за мовчазної згоди робітника.

Свобода праці передбачає наявність принципу свободи трудового договору. Зміст цього принципу в тому, що хід трудових правовідносин працівника з роботодавцем визначається трудовим договором, який становить фундамент їх виникнення. За допомогою вільного укладення трудового договору особа, яка досягла працездатного віку, реалізує своє право на працю, що передбачає можливість одержання гідної роботи з оплатою не нижче встановленого державою мінімуму та є запорукою розвитку особистості [2, с. 106]. Зважаючи на це, для захисту реалізації трудових прав громадян, як економічно слабшої сторони трудового договору, та суспільних інтересів державою частково обмежується свобода наймача. Такими обмеженнями є правові гарантії працівників при прийнятті на роботу.

Статтею 22 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу [3]. Професор Дмитренко Ю. П. зазначає, що гарантії для працівників містяться i у змісті поняття «обґрунтована відмова» в прийнятті на роботу та приводе наступні умови, за яких роботодавець може відмовити в прийнятті на роботу:

- відсутність вакантних місць;

- недостатність або відсутність належної кваліфікації у працівника, який поступає на роботу;

- обмеження, встановлені законодавством, щодо прийому на роботу (вік, важкі та шкідливі умови праці (неповнолітні, жінки), заборона в судовому порядку займати певні посади, робота близьких родичів (крім педагогічної, медичної діяльності, тощо), стан здоров’я та iн.);

- обмеження за медичними показниками (коли за станом здоров’я працівник не може виконувати певну роботу).

Практично у більшості інших випадків відмова вважатиметься порушенням законодавства. Хоча у чинному законодавстві не подається зазначений перелік, він зроблений на основі аналізу імперативних норм трудового права та матеріалів практики [4, с. 211-212].

Трудовим Законодавством також надаються додаткові гарантії певним категоріям громадян. Так статтею 184 КЗпП України забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до чотирнадцяти років [3]. Такі гарантії також поширюються на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), прийомних батьків (ст. 186-1 КЗпП України).

Не менш важливим є право на захист порушених трудових прав. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу (ст. 5-1 КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 232 Кодексу законів про працю України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

1. працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

2. молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

3. вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, та одиноких матерів (батьків) - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;

4. виборних працівників після закінчення строку повноважень;

5. працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

6. інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір[3].

Важливе роз’яснення наведеної норми приводиться в пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» згідно з яким судами також розглядаються позови осіб які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового  договору  всупереч  гарантіям, передбаченим  ст. 22 КЗпП України [5]. Це уточнення дуже важливе, воно зобов’язує суди розглядати позови не тільки осіб з якими трудовий договір мав би укладатися з причин, перелічених в ч. 2 ст. 232 КЗпП України, а і всі позови щодо необґрунтованих відмов у прийнятті на роботу.

Законодавець також надає можливість роботодавцю захиститись від некваліфікованих та несумлінних кадрів при укладенні трудового договору. Основною гарантією для роботодавця при прийнятті на роботу працівника є можливість встановлення випробування (стаття 26 КЗпП України). Під час випробувального терміну, у випадку встановлення невідповідності працівника роботі, на яку його прийнято, роботодавець в праві розірвати трудовий договір (стаття 28 КЗпП України).

Наведені норми забезпечують реалізацію права на працю громадян України і, водночас, залишають можливість роботодавцю захистити свої інтереси. Дотримання правових гарантій при прийнятті на роботу залежіть не тільки від сумлінності роботодавця, а і від правосвідомості працівника.




Література:

1. Конституція України  [Електронний ресурс] / Офіційний веб-портал Верховної Ради України – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр 

2. Прилипко С. Н. Право на працю в системі прав людини [Текст] / С. Н. Прилипко, О. Н. Ярошенко // Право України, 2014. – вип. № 6. – С. 102-110.

3. Кодекс законів про працю [Електронний ресурс] / Офіційний веб-портал Верховної Ради України – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 

4. Дмитренко Ю. П. Трудове право України [Текст] : підручник / Ю. П. Дмитренко. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 624 с.

5. Про практику розгляду судами трудових спорів [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верховного Суду України / Офіційний веб-портал Верховної Ради України – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота