ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ВИМОГ СОТ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ВИМОГ СОТ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

27.05.2017 16:30

[Секція 6. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]

Автор: Коцюбинська Надія Олександрівна, студентка 4 курсу юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Поширення інтеграційних процесів держав світу, створення та функціонування різноманітних міжнародних організацій  є закономірністю забезпечення сталого розвитку суспільства. Однією з таких організацій є Світова організація торгівлі (далі – СОТ) (World Trade Organization, WTO) –  міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Головними цілями СОТ є забезпечення тривалого й стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень, забезпечення прозорості торговельних процедур. Започаткований у 1993 р. процес підготовки до вступу України до СОТ завершився прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ до Світової організації торгівлі» від 10.04.2008 р., відповідно до якого Україна приєдналася до Угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994 р. й набула повноправного членства в цій міжнародній організації з 16.05.2008 р. [1, с. 6].

Варто зазначити, що і досі залишаються малодослідженими питання правового регулювання державної підтримки сільського господарства України в контексті прийнятих законодавчих актів до вступу до СОТ. В юридичній науці С. І. Марченко визначає державну підтримку як урегульовану нормами права сукупність організаційних, економічних, правових та інших засобів (пільг та переваг), які надаються державою (в особі уповноважених органів за рахунок державних ресурсів або через відмову держави від отримання певних доходів), суб’єктами господарювання, діяльність яких пов’язана із сільськогосподарським виробництвом із метою забезпечення продовольчої безпеки держави, розв’язання соціально-економічних проблем, сприяння соціальному розвитку сільських територій, відновлення і підтримання екологічної рівноваги територій [2].

Наразі в Україні державну підтримку сільського господарства закріплено як пріоритетний або ж як один із основних напрямів аграрної політики щодо сільського господарства та соціального розвитку села. Це, зокрема, визначено Законами України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.1990 р., «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р., «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18.10.2005 р. Детальне правове регулювання державної підтримки сільського господарства здійснюється також диференційованими  Законами України – «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру» від 17.06.1999 р., «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Зазначеними вище законами врегульовано не лише надання допомоги сільськогосподарським товаровиробникам, але також визначено межі та підстави втручання держави у сферу сільськогосподарського виробництва. Звичайно, на початку становлення незалежності України, започаткування аграрної реформи, становлення аграрного ринку така «зарегульованість» з боку держави була не просто виправданою, а необхідною. Але зараз, після вступу України у СОТ, для того, щоб налагодити ринковий обіг та торгівлю, потрібно зменшити ступінь державної підтримки суб’єктів аграрного господарювання та внести зміни до національного аграрного законодавства для приведення його у відповідність до Угоди про створення СОТ. Зазначене буде сприяти розвитку як національного аграрного ринку в Україні, так і виходу нашої держави на аграрні ринки інших країн.

Саме нормативно-правова «зарегульованість» і великий обсяг державної підтримки сільськогосподарського виробництва були причиною складного переговорного процесу між Україною і СОТ. Врешті-решт, представниками України було наголошено, що внутрішня підтримка, відповідно до угоди СОТ, надається здебільшого у формі пільгових цін для окремих сільськогосподарських товарів, таких як цукровий буряк, велика рогата худоба, цукор, птиця, свині, вівці та молоко. Україна також надає підтримку сільськогосподарській галузі незалежно від виду продукції у формі часткового відшкодування вартості складної сільськогосподарської техніки й субсидування кредитів комерційних банків, підтримки окремих фермерських господарств, а також акумуляції ПДВ із метою придбання матеріально-технічних ресурсів [1, с. 277].

Україна як член СОТ взяла на себе зобов’язання дотримуватися Угоди про сільське господарство СОТ і водночас здійснювати реалізацію вимог СОТ усередині держави. Аналіз змісту Угоди про сільське господарство СОТ, економічної та правової літератури дає підставу визначити основні принципи, на яких повинна ґрунтуватися юридична модель регулювання державної підтримки відповідно до СОТ, а саме: поступового зменшення державної підтримки; відмови від безпосередньої допомоги з боку держави сільськогосподарським товаровиробникам; урахування сукупного виміру підтримки в сільському господарстві; запобігання негативному впливу на внутрішні ринки сільськогосподарської продукції; забезпечення продовольчої безпеки; екологізація аграрного виробництва; забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку [1, с. 280].

Угода про сільське господарство СОТ вказує на те, що внутрішня підтримка сільськогосподарських товаровиробників поділяється на: а) підтримку, яка підлягає скороченню та б) підтримку, яка скороченню не підлягає. У межах цих двох видів усі субсидії розподіляються на три скриньки: «зелена скринька» (наукові дослідження; ветеринарні та фітосанітарні заходи; контроль безпеки продуктів харчування; удосконалення інфраструктури; програми регіонального розвитку; охорона навколишнього середовища тощо), «блакитна скринька» (прямі виплати за програмами обмеження обсягів виробництва) і «жовта скринька» (заходи, що вчиняють викривлюючий вплив на торгівлю й виробництво – надання виробнику товарів і послуг за цінами, нижчими за ринкові; списання боргів, цінова підтримка; пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету тощо) [3, с. 36; 4, с. 22-24]. Державна підтримка, яка не підлягає скороченню, включає в себе субсидії «зеленої скриньки», «блакитної скриньки» та субсидії, що відповідають поправці de minimis (специфічна підтримка окремих сільськогосподарських товарів – 5% вартості їхнього річного виробництва, а також неспецифічна не продуктова підтримка – 5%) [5]. 

Зараз в Україні  надання субсидій сільськогосподарським виробникам регламентовано великою кількістю законодавчих і підзаконних актів, тобто окремого акту, який би врегульовував дане питання, в Україні досі немає. Прийняття такого акта видається цілком обґрунтованим. У ньому варто було б чітко перелічити перелік усіх програм державної підтримки товарного сільськогосподарського виробництва; встановити органи, відповідальні за надання такої підтримки тощо. Щодо самих програм державної підтримки, то до проблемних питань варто віднести їх недостатнє фінансування, а також незначний показник залучення позабюджетних джерел фінансування.

Підсумовуючи можемо зазначити, що державній підтримці сільськогосподарських виробників властиві одночасно і єдність, і суперечливість, так само як і українському національному законодавству у цій сфері. Досягнення балансу можливе лише за умови забезпечення  відповідності між вимогами СОТ та реальними умовами існування сільського господарства в Україні шляхом розроблення своєрідної стратегії державної підтримки сільського господарства в Україні і прийняття на її основі спеціального нормативно-правового акта. 

Література:

1. Духневич А. В. Правові проблеми реалізації Угоди про сільське господарство СОТ в Україні [Текст] : монографія / Андрій Вікторович Духнович. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 400 с.

2. Марченко С. І. Поняття державної підтримки суб’єктів аграрного підприємництва / С. І. Марченко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юрид. науки. – 2002. – Вип. 46. – С. 145-149.

3. Осташко Т. Що СОТ прийдешній нам готує? / Тамара Осташко // Пропозиція. – 2004. – № 8-9. – С. 36-38. 

4. Осташко Т. О. Сільське господарство в умовах СОТ і ЄС / Т. О. Осташко. – К.: Ін-т сільського розвитку, 2005. – 70 с.

5. Правове регулювання надання державної допомоги в Європейському Союзі та в Україні. Шляхи адаптації законодавства України / [кол. авт.]; О. В. Нів’євський, С. В. Таран, Н. І. Лещенко. – К., 2008. – С. 145.

____________________________

Науковий керівник: Коваленко Тетяна Олександрівна, доктор юридичних наук, доцент кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота