ВБИВСТВО ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ОСОБИ ТА ПОКАРАННЯ ЗА ЛИТОВСЬКИМИ СТАТУТАМИ XVI ст. - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВБИВСТВО ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ОСОБИ ТА ПОКАРАННЯ ЗА ЛИТОВСЬКИМИ СТАТУТАМИ XVI ст.

30.05.2017 13:27

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Шатравка Іван Андрійович, студент 1 курсу Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Актуальність дослідження обумовлюється потребою вивчення історичного процесу формування терміну «злочин» у національному праві і відповідальності, яка настає за його скоєння. Важливим є те, що Литовські статути – важливе джерело права кримінального права того часу. Тогочасне кримінальне право ще не давало чіткого визначення поняття «злочин», проте під ним уже розу¬мілося винне діяння, що містить суспільну небезпеку, посягання на суспільний лад, власність чи права та інтереси людини, була також виділена важлива ознака злочину — протиправність.   

Слід зазначити, що до злочинів проти особи належали вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа. Найтяжчими серед них вважалося вбивство, яке поділялося на категорії залежно від об’єкту злочину, способу його учинення: убивство пана (арт. 18, розд. V, II Литовського Статуту), батьків (арт. 14, розд. VII, I Литовського Статуту), чоловіка (арт. 10, розд. XI, II Литовського Статуту), убивство під час нападу на садибу (арт. 1, 26, розд. VII, I Литовського Статуту), убивство з метою захисту пана (арт. 25, розд. VII, I Литовського Статуту), убивство з попередньою погрозою (арт. 7, розд. VII, I Литовського Статуту), вбивство з перевищенням меж необхідної оборони(арт.4,розд.VII,I ЛитовськогоСтатуту) [1].

Найбільшу увагу та найдетальнішу регламентацію було приділено вбивству. Залежно від умислу цей вид злочину поділявся на: навмисне чи з необережності; залежно від соціального статусу злочинця і жертви, поділялися на: вбивство шляхтича нешляхтичем, шляхтича шляхтичем, простої людини простою людиною, нешляхтича  шляхтичем. Обтяжуючою обставиною вбивства Литовські  статути визнавали скоєння цього злочину з особливою жорстокістю.

Особлива увага приділялась злочинам проти представника стану шляхти. Так, у I Литовському статуті було виокремлено розділи про вбивство шляхтича (арт. 8, розд. VII) та нанесення шляхтичу тілесних ушкоджень (арт. 9, розд. VII).

До злочинів проти особи у I Литовському Статуті, а саме вбивство, необхідно віднести: вбивство батька або матері (4, розд. 7, арт.14);  вбивство при самозахисті (4, розд. 7, арт. 4,5); убивство брата чи сестри (4, розд. 7, арт.15) ; вбивство із засідки (4, розд. 7, арт. 16); поранення або вби¬вство слугою при захисті пана (4, розд. 7, арт. 25) [3].

За протиправні діяння до простих людей частіше застосовувалися болісні й калічницькі покарання. Так, наприклад, роз. XIV, арт. 4, II Литовського статуту передбачає відрізання вуха та побиття коло ганебного стовпа. Важливим видом покарань була головщина – майновий штраф за “голову убитого”, що надходив родичам потерпілого. Головщина призначалася за умисну шкоду (арт. 1 розд. XI II Литовського Статуту), за спробу втечі при скоєнні злочину(арт. 4 розд. XI II Литовського Статуту), за спробу вбивства одного з подружжя(арт. 10 розд. XI II Литовського Статуту) [2].

Основним недоліком кримінально-правових норм, закріплених у Литовських статутах можна вважати відверто становий  характер злочинів, тобто різне застосування  мір покарання до різних верств населення, перевагу завжди віддавали привілейованій особі. 

Мета покарання була різною: ізоляція злочинця, відшкодування потерпілому заподіяної йому шкоди за рахунок злочинця, поповнення державної скарбниці, заподіяння злочинцю шкоди. Проте головною метою при цьому було залякування, про що свідчить дедалі зростаюча жорстокість і болючість покарання (особливо смертної кари), а також публічність його виконання [5].

Ще одним важливим  недоліком та характерною рисою системи покарань була їх невизначеність. Часто право визначало вид покарання, а не його розмір. У 

суддів була можливість установлювати розмір покарання довільно, просто ви¬ходячи зі своїх особистих і станових інтересів. Це повертає питання до проблеми станового поділу населення, адже більшість суддів виходили з пануючого стану і логічно, що перевага у судовому розгляді апріорі надавалася шляхтичам [4].

Отже, вбивство, як найтяжчий злочин проти особи набув значної правової регламентації у Литовських статутах XVI ст. Новацією  стала зміна мети покарання з відшкодування збитків до залякування та класифікація за об’єктом злочину. Як стадії злочинної діяльності розрізнялись: намір, підготовка до злочину й замах на злочин. Види злочинів поділялися залежно від об'єктів злочинного посягання та способу порушення справ у суді. Основними цілями покарання були залякування, відшкодування заподіяної шкоди, відплата. Питання про покарання осіб, винних у вбивстві, вирішувалося залежно від станової належності як потерпілого так і злочинця.

Лiтература:

1. Історіядержави і права : підручник. — У 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренко. — Том 1. — К. : К.: Концерн «ВидавничийДім «Ін Юре», 2003. - 635 с.

2. Василяускенс А. Другий Литовський статут // Старожитностi. —  1991.- №4. - С. 6.

3. S. Lazutka, I. Valikonytė, E. Gudavičius. Первуй Литовский статут (1529 г.). Vilnius: Margiraštai, 2004. - 522 с.

4. Юридичний вісник України. / 1996 р. №4

5. Історія України. /- Х. 1997 р.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота