МЕТА АРЕШТУ МАЙНА ТРЕТЬОЇ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МЕТА АРЕШТУ МАЙНА ТРЕТЬОЇ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

07.07.2017 09:52

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Смалюк Тарас Васильович, прокурор відділу представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень прокуратури Волинської області


Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Порядок його застосування регулює глава 17 КПК України, до якої були внесені істотні зміни та доповнення Законом України від 18 лютого 2016 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» [1].

У ч. 1 ст. 170 КПК України зазначається, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

У ч. 2 цієї статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна третіх осіб допускається виключно з метою забезпечення спеціальної конфіскації. Про це йдеться у ч. 4 ст. 170 КПК України. Зазначено, що у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.

У ст. 96-1 КК України вказано, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого ч. 1 ст. 150, ст. 154, ч. ч. 2 і 3 ст. 159-1, ч. 1 ст. 190, ст. 192, ч. 1 ст. ст. 204, 209-1, 210, ч. ч. 1 і 2 ст. ст. 212, 212-1, ч. 1 ст. ст. 222, 229, 239-1, 239-2, ч. 2 ст. 244, ч. 1 ст. ст. 248, 249, ч. ч. 1 і 2 ст. 300, ч. 1 ст. ст. 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, ч. 1 ст. ст. 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Спеціальна конфіскація застосовується на підставі: обвинувального вироку суду; ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності; ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру; ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.

У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі: ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності; ухвали суду, постановленої в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.

У ч. 4 ст. 96-2 КК України визначено, що гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п. п. 1-4 ч. 1 цієї статті. 

У п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується в разі, якщо гроші, цінності та інше майно: одержані внаслідок учинення злочину та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а в разі, коли його не встановлено, переходять у власність держави; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

У юридичній літературі висловлена думка, що немає необхідності у тому, щоб приймати рішення про арешт майна, що підлягає спеціальній конфіскації, яке вже вилучено під час проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, оскільки у такому випадку відсутня небезпека приховування, знищення, відчуження цього майна до постановлення обвинувального вироку. Запропоновано виключити: п. 2 з ч. 2 ст. 170 КПК України, відповідно до якого арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації; п. 3-1 з ч. 2 ст. 173 КПК України, згідно з яким при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу) [2, с. 251].

Ця пропозиція нами не поділяється, оскільки протирічить засаді недоторканності права власності, яка закріплена у ст. 16 КПК України. У ч. 1 цієї статті зазначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Отже, якщо під час проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій було вилучене майно, що підлягає спеціальній конфіскації, обов’язково має прийматись судове рішення про його арешт.

Як вже відмічалось, накладення арешту на майно третьої особи допускається виключно з метою забезпечення спеціальної конфіскації. Деякі науковці вважають, що арешт майна цієї особи також застосовується для збереження речових доказів [3, с. 161].

Арешт на майно третьої особи не накладається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. Однак у ч. 3 ст. 171 КПК України передбачено, що у клопотанні цивільного позивача про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Положення цієї норми про те, які дані мають бути наведені у клопотанні цивільного позивача про арешт майна третьої особи, протирічить п. 4 ч. 2, ч. 6 ст. 170 КПК України. З метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, арешт накладається тільки на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. 




Список використаних джерел:

1. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації: Закон України від 18 лютого 2016 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2016. – № 11. – Ст. 127.

2. Лепей М. В. Мета арешту майна у кримінальному процесі / М. В. Лепей // Науковий вісник публічного та приватного права. – 2016. – Вип. 4. – С. 249-254.

3. Ференець О. Б. Окремі аспекти правового регулювання протидії корупції в Україні / О. Б. Ференець // Право і суспільство. – 2016. – № 2. – Ч. 2. – С. 157-163.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота