ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ПОДРУЖЖЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ПОДРУЖЖЯ

26.09.2017 20:33

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Бут Марія Олександрівна, студентка 6 курсу юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна


Ключові слова: майнові правовідносини подружжя, історичний розвиток регулювання майнових правовідносин подружжя, спільність майна, звичаєве право, візантійське канонічне право, дорадянський період




Актуальність теми зумовлена тим, що для подальшого вдосконалення інституту «майнові правовідносини подружжя» важливо акцентувати увагу на вагомі історичні нормативно-правові трансформації законодавства в цій сфері та основоположні ідеї становлення зазначеного інституту. 

Слід зауважити, що питанням історичного розвитку регулювання майнових правовідносин подружжя займались такі цивілісти-вчені: С.В. Омельянчук, О.В. Полін, Ю.М. Походзіло, О.Є. Бурлай та інші.

Розглянемо коротко деякі основні періоди української історії. За часів Київської Русі союз регулювався звичаєвим правом та язичницькими обрядами і ґрунтувався як звичайна майнова угода, що вільно укладалася та розривалася. Відносини між чоловіком і дружиною будувалися на підпорядкованості жінки від чоловіка, як особистій, так і майновій. Навіть придане, яке давалося за нареченою її батьком, не могло змінити це залежне становище дружини від чоловіка. Також слід зазначити, що при викраденні нареченої вона ставала власністю чоловіка, і тоді з’явились права більше речового характеру. Дружина ставала річчю і відношення до неї було як до речі.

Таке регулювання подружніх правовідносин існувало тривалий проміжок часу. Після прийняття християнства сімейне право розвивалося відповідно до візантійського канонічного права. Адже Хрещення Русі сприяло прийняттю нормативних актів, джерелами яких були візантійські церковні приписи. Разом з новою вірою заново почали формуватися поняття про шлюб та сім’ю. Регулювання правовідносин подружжя, в тому числі щодо майна після введення християнства на Русі здійснювалось на підставі церковних приписів [1, c. 167].

В Руській Правді вперше зроблено спробу вирізнити батьківське і материнське майно, а також права спадкоємців батьківського і материнського спадкового майна. Пізніше це знайшло своє продовження і обґрунтування у статутах Великого князівства Литовського [2, с. 35].

Пізніше видавали писані закони щодо шлюбу та сім’ї, які були закріплені в законодавствах тих держав, які поневолювали Україну (Литовський статут, Магдебурзьке право, законодавство Речі Посполитої, Російської держави, Угорського королівства, Австрійської імперії).

В 1840–1842 рр. офіційно на території України вводиться в дію Звід законів Російської імперії. В Зводі законів прямо передбачався принцип роздільності подружнього майна. Відмінною рисою цього нововведення було те, що заміжня жінка наділялася правомочностями власника в повному обсязі, тому вона могла самостійно і керувати, і розпоряджатися належним їй майном.

Наступний етап дорадянського періоду характеризується наступним: держава не втручалася в регламентацію внутрішньосімейних і майнових відносин подружжя; вони регулювалися нормами звичаєвого права, традиціями народів, що проживали на території сучасної України, і не одержали достатньої регламентації в кодифікаційному законодавстві аж до радянського періоду.

Для радянського періоду було характерним наступне: повне заперечення правових форм регулювання майнових відносин подружжя, що склалися в дореволюційній Російській імперії; формування жорсткої однакової процедури правового регулювання сімейних відносин і в першу чергу майнових відносин подружжя; суворе імперативне регулювання майнових відносин подружжя, заперечення договірної ініціативи з їх боку у тлумаченні правового режиму свого майна.

Після проголошення незалежності України, особисті та майнові відносини подружжя є цілісним, неподільним комплексом, перебувають між собою у органічному тандемі. Відповідно нормативне регулювання одного виду відносин неминуче позначається на іншому. Розширення особистих прав кожного або одного з подружжя має наслідком відповідне покращення його правового статусу у сфері майнових відносин та навпаки [3, c. 54].

На сучасному етапі треба з впевненістю стверджувати, що правова конструкція договору, як однієї з форм волевиявлення сторін, посіла належне місце в регулюванні сімейних правовідносин і цей факт повністю поєднується із використанням принципу диспозитивності, свободи договору та визнання автономії особистості у сфері приватного життя [4, c. 58].

Законодавець, фактично вперше в історії розвитку вітчизняного сімейного законодавства, допустив договірне регулювання не тільки майнових, але й немайнових сімейних відносин.

Висновки. З прийняттям християнства поступово змінюється погляд, як на жінку, так і на її права в сім’ї. Жінка за часів Київської русі мала особисте майно, яке складалося зі «скарбу» і того, що було вироблено її руками. Але можливість розпорядження цим майном залежала від соціального статусу жінки. В язичницькі часи, коли жінка та її майно належали чоловікові, годі говорити про можливість останньої незалежно їм розпоряджатися. Дорадянський період надав майновим правовідносинам певну автономію та не втручання в приватне життя, що в певній мірі дозволило подружжю реалізовувати, зокрема майнові питання. Радянський період навпаки, зазначена автономія була ліквідована і запроваджена нова система «заборон» в сімейній сфері. Законодавство сучасної України, що регламентує майнові відносини подружжя, являє собою результат багаторічного досвіду правового регулювання майнових відносин у сім’ї та відтворює основні інституції сімейного права, в тому числі новий Сімейний кодекс надав нового розвитку інституції «шлюбного договору».

Література:

1.  Походзіло Ю.М. Розвиток шлюбно–сімейних відносин часів Київської Русі/Походзіло Ю.М.//Проблеми вдосконалення приватноправових механізмів набуття, передачі, здійснення та захисту суб’єктивних цивільних прав : матеріали «круглого столу», присвяч. пам’яті проф. Чингізхана Нуфатовича Азімова, м. Харків, 18 груд. 2015 р. — Харків, 2016. — С. 165–173.

2. Полін О.В. Співвідношення сімейної власності і спадкування у Київській Русі// Юридична Україна — 2010 — №8. — С. 11–15.

3. Некрасова О.В. Застосування цивільного законодавства до врегулювання сімейних правовідносин: теорія та практика/О.В. Некрасова//Судова практика. — 2013. — №3. — C. 53 – 55.

4. Бурлай О.Є. Правовідносини подружжя в міжнародному приватному праві: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03/Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007. — 182 с.

_____________________________

Науковий керівник: Розгон О.В., кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно—правових дисциплін юридичного факультету Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота