АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ. РОЗГЛЯД ТА ВИРІШЕННЯ В СУДАХ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ - Наукова спільнота

Вас вітає Наукова спільнота!

Вітаємо на нашому сайті

АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ. РОЗГЛЯД ТА ВИРІШЕННЯ В СУДАХ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

08.11.2017 21:36

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Белей Єлизавета Несторівна, аспірантка кафедри адміністративного права, Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Ключові слова: адміністративне судочинство, права людини, способи захисту прав, перша інстанція, рішення, дії та бездіяльність органів державної влади.

Анотація: У статті досліджується роль адміністративного судочинства як дієвого способу захисту прав людини. Аналізуються особливості правового регулювання функціонування адміністративних судів в Україні. Вивчається судова практика у сфері захисту прав людини шляхом розгляду та вирішення справ адміністративними судами.

Згідно статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [1]. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у сучасній правовій державі повинні нести відповідальність за прийняті ними рішення та вчинювані дії (бездіяльність), за прийняття незаконних владних актів чи необґрунтоване застосування заходів адміністративного примусу. І саме адміністративне судочинство є тим правовим інститутом, який покликаний захищати порушені, невизнані чи оспорювані права людини і громадянина.

Наявність спеціалізованого правосуддя, в тому числі і адміністративного, є однією із визначальних характеристик сучасної правової держави. В адміністративному судочинстві знаходять втілення зміст та принципи правової держави.

В Україні реалізація судового захисту прав людини в порядку адміністративного судочинства забезпечується традиційними для відповідної гілки судової влади атрибутами, такими як система спеціальних судових органів, особлива процесуальна форма вирішення справи (передбачена Кодексом адміністративного судочинства України), власна компетенція та юрисдикційні повноваження тощо.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ [2].

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому предметом захисту адміністративних судів можуть бути лише уже порушені права людини. Так, у постанові Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14.08.2017 р. по справі № 263/6406/17 вірно прийшов до висновку про відмову у задоволені позовних вимог у частині зобов'язати відповідача утриматися від подальшого призупинення виплати пенсії, оскільки відповідно до вимог КАС України суд розглядає справи за зверненням особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів та не може вирішувати питання захисту прав на майбутнє [3].

Предметом розгляду цього рішення стало актуальне у зв’язку із подіями на Сході України питання захисту прав населення, яке проживає на території зони АТО. Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

При розгляді справи суд застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV [4]. Так, у рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

З огляду на викладене, дії відповідача порушують права позивача, як внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, у відповідача були відсутні, встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підстави для зупинення пенсійних виплат та відмови у їх поновленні.

Таким чином, суд прийшов до вірного висновку про наявність підстав для захисту прав позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності органу державної влади, визнання протиправним та скасування його рішення у поєднанні із зобов’язанням вчинити дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача.

Справи у сфері пенсійного забезпечення та соціального захисту є однією із найпоширеніших категорій справ, які розглядаються адміністративними судами. Так, згідно постанови Коропського районного суду Чернігівської області від 03.01.2016 р. по справі № 735/1341/16-а [5] позивач звернулась звернулась до Коропського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сосницького об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Чернігівської області із заявою про перерахунок пенсії. Однак відповідач відмовив в перерахунку пенсії з більшого заробітку. А тому позивачка просить зобов’язати Сосницьке об’єднане управління Пенсійного Фонду України Чернігівської області здійснити перерахунок призначеної їй пенсії у розмірі 90% заробітної плати за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію відповідно Закону України «Про державну службу» у редакції, що діяла станом на призначення пенсії.

Судом було встановлено, що на момент звернення позивача за перерахунком пенсії Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, який набрав чинності з 01.05.2016 року, не передбачено перерахунок пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням окладів. Даний висновок суду узгоджується з висновками, які викладені Вищим адміністративним судом в ухвалі від 11.10.2016 року у справі К/800/26605/16.

Водночас, враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

На підставі вищевикладеного, суд цілком правомірно відмовив у задоволенні адміністративного позову до Сосницького об’єднаного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області.

При цьому можна спостерігати прийняття протилежних рішень на користь певної категорії осіб, як це було у постанові Октябрського районного суду Полтавської області від 04.01.2016 р. по справі № 554/14688/15-а [6]. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві та прохав визнати неправомірним рішення Управління щодо відмови в перерахунку йому щомісячного довічного грошового утримання та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у зв’язку зі збільшенням грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. 

Суд, посилається на те, що розмір довічного грошового утримання безпосередньо пов'язаний із розміром заробітної плати суддів відповідних судів. А положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 11 липня 1998 року встановлено, що судді, які досягли встановленого законом віку для виходу на пенсію з посади судді та, які виконували професійні обов'язки судді протягом визначеного строку, повинні отримувати виплати після виходу на пенсію, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня їх останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4). На підставі цього суд приходить до висновку, що у зв'язку із змінами розміру грошового утримання працюючого судді (у бік збільшення) відповідних змін повинно зазнавати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. При цьому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинен здійснюватися з моменту виникнення обставин, які обумовлюють його здійснення, - зміна розміру грошового утримання працюючого судді.

При цьому аргументи, наведені протилежною стороною – Управлінням пенсійного фонду – у тексті рішенні суду не наводяться взагалі.

Таке рішення видається не зовсім обґрунтованим та таким, що безпідставно ставить суддів у більш привілейоване становище, порівняно з іншими категоріями осіб утримання та пенсія яких не перераховується з огляду на поточний рівень заробітної плати. Таким чином, можна спостерігати дотримання адміністративними судами подвійних стандартів при розгляді практично аналогічних справ, проте з різними категоріями позивачів.

Отже, адміністративне судочинство є важливим способом захисту прав людини, проте лише за умови дотримання судами вимог матеріального та процесуального законодавства.

Використані джерела:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - ст. 141. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print147728.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 35-36, № 37. - ст.446. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/paran185#n185.

3. Постанова Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14.08.2017 р. по справі № 263/6406/17 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/68438016.

4. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.

5. Постанова Коропського районного суду Чернігівської області від 03.01.2016 р. по справі № 735/1341/16-а // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://reyestr.court.gov.ua/Review/63915223.

6. Постанова Октябрського районного суду Полтавської області від 04.01.2016 р. по справі № 554/14688/15-а // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://reyestr.court.gov.ua/Review/54812612.

допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014