ЗНАЧЕННЯ СУТНІСНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІНСТИТУТУ НАБУВАЛЬНОЇ ДАВНОСТІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЗНАЧЕННЯ СУТНІСНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІНСТИТУТУ НАБУВАЛЬНОЇ ДАВНОСТІ

29.11.2017 08:09

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, професор Полтавського інституту бізнесу, заслужений юрист України


Матеріальне право, що тривалий час не використовується з огляду на небажання чи неможливість реалізації носієм своїх повноважень, та, навпаки, досить тривале безтитульне володіння майном, всупереч закону та чужому праву, здавна привертали увагу дослідників. Дійсно, досить часто особа володіє певним майном, не будучи його власником, без правильно оформлених документів на володіння, проте це відбувається тривалий час. Як правило особа добросовісно та відкрито заволоділа таким майном, а саме майно із часом поліпшується за рахунок праці або коштів володільця. У таких випадках ЦК України передбачає право володільця на повноцінне набуття права власності із оформленням правовстановлюючих документів через суд на підставі ст. 344 ЦК України – в порядку «набувальної давності». Втім, для регулювання давнісних набувальних відносин однієї статті у Цивільному кодексі відверто замало. Відтак, досить часто відносини щодо набуття власності за давністю володіння не мають безпосереднього нормативного опосередкування, що не додає їм правової визначеності. 

В деякій мірі цьому сприяє і не досить вдала побудова самої статті 344 ЦКУ. До прикладу, у ч. 1 даної норми вказані обов’язкові реквізити давнісного володіння, за наявності та дотриманні яких може відбутися набуття права власності на чужу річ після тривалого володіння нею – відкритість та безперервність нетитульної окупації протягом встановлених законом строків. Разом з тим, український закон встановлює і таку підставу для початку набувальної давності, як неповернення володільцем майна після закінчення строку титулу та не витребування речі власником упродовж позовної давності. Але, строго кажучи, ч. 3 ст. 344, яка регулює дані питання, не висуває до давнісного набувного строку, що почався за даних умов, вказаних вимог стосовно його безперервності та відкритості. Насправді, за будь-яких підстав виникнення юридичний змість набувальної давності має бути однаковим.

Такі ж проблеми виникають, коли буквально застосовувати правило ч. 3 цієї ж статті Цивільного кодексу стосовно того, що втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Прямолінійне читання цієї норми призводить до висновку, що захист нетитульного триваючого володіння може відбуватися, лише коли особа не повернула майно власнику після спливу договору. Тобто, позов про захист свого володіння добросовісний набувач пред’явити не вправі. На щастя, під тиском науковців, які дали належні пояснення та обґрунтування, сучасна судова практика застосовує правильний за суттю підхід, надаючи можливість посесорного захисту усім давнісним володільцям. А ось законодавець поки що не чухається. То прикро, бо, враховуючи невелику кількість правозастосовної практики щодо захисту давнісного володіння сьогодні, та, безумовно, значне збільшення кількості подібних спорів у разі, коли Україна дійсно почне рухатися до ринкових відносин та дотримання європейських цінностей, такі нормативні коригування є дуже важливими, нагальними і актуальними.

Питання, пов’язані з науковим обґрунтуванням запровадження та ефективності правового інструментарію набувальної давності як однієї з важливих підстав набуття права власності досліджені такими вченими, як Д.І.Мейєр, І.Є.Енгельман, А.К.Бутовський, К.І. Скловський, Г.А.Гаджиєв, В.А.Рахмілович, В.І.Цікало, В.П.Маковій та інші. Разом з тим, проведені науковцями дослідження в межах наявної емпіричної бази в основному зосереджувалися на вивченні та обґрунтуванні самого механізму набувальної давності як способу отримання власності. Переважно оцінювалася ефективність та результативність встановлених законом на час здійснення дослідження складових елементів такого темпорального виміру як давність набуття речового права. В той же час, питанням сутності та юридичного характеру суб’єктно-об’єктного складу правовідносин, що відбуваються упродовж дії набувного строку, приділено ще недостатньо уваги. 

Чинний український закон та його адаптація до реальної сутності відносин, що складаються у досить прогресивному напрямі пожвавлення матеріального обороту – відновленні обігоздатності низки об’єктів шляхом запровадження (точніше – відновлення) цивільно-правового інституту набувальної давності, встановлює певні вимоги до давнісного володіння. Лише за умови їхнього дотримання окупантом, він після спливу встановленого нормативно строку отримає право власності на утримувану ним річ. Це такі чинники, як добросовісне заволодіння чужим майном або неповернення користувачем речі після закінчення строку дії договору і спливу позовної давності щодо вимог про віндикацію; відкритість та безперервність володіння. Та, попри вказаний вичерпний перелік підстав набуття власності за давністю володіння чужим майном, існує ще низка спеціальних вимог, без дотримання яких набуття власності по давності стає просто неможливим. На жаль, хоча ці передумови правильно оцінюються в доктрині і правозастосовній практиці, вони не відображені у нормативному порядку. Між тим, вказані чинники є надзвичайно важливими для фактичного визначення сутності та юридичного змісту давнісного набувального інституту. Мова йде про встановлення правового статусу набувачів, визначеність об’єктного переліку майна, що може набуватися у такий спосіб у власність, характеру певних особливостей давнісного володіння тощо.

Сучасне цивільне законодавство, яке регулює порядок набуття майна у власність за набувальною давністю, не містить обмежень стосовно об’єктного складу такого майна. Отже, коментований інститут стосується, здавалося б, будь-яких речей та будь-якої форми власності. Разом з тим, очевидно, що вказане правило має виняток, який відноситься до тих видів майна, які не можуть перебувати у власності набувача або вилучені з цивільного обігу. Інакше кажучи, майно повинно бути обороноздатним [1, c. 12], не  краденим. Не можуть вважатися об’єктами набуття власності за давністю новостворене чи перероблене майно, знахідка та скарб тощо, бо порядок та підстави отримання такого права на них визначені спеціальними статтями глави 24 Цивільного кодексу. З огляду на загальні правила можна зробити висновок, що набувальна давність не застосовується до об’єктів, виключених із цивільного обороту (ст. 178 ЦК), або до таких об’єктів, щодо яких не може бути встановлене право власності як абсолютне речове право (майнові права, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо) [2].

Також спірним є питання про можливість стати власником безхазяйного майна у разі тривалого його утримання. Російські дослідники, спираючись на редакцію ст. 234 ЦК РФ вважають такий варіант цілком прийнятним [3, c. 195], позаяк відповідна норма не дає абсолютно чітких критеріїв давнісного володіння, а судова практика припускає розширене його тлумачення. Інша ситуація в українському правовому полі. Наше законодавство допускає конкуренцію правових норм та викликає труднощі у визначенні, якій з них повинна бути надана перевага [4, c. 116]. З одного боку, у ч. 2 ст. 335 ЦКУ вказується, що безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю. З іншого, ч.1 та ч.3 ст. 344 ЦКУ дають вичерпний перелік суб’єктів (добросовісний набувач та особа, що утримує річ після спливу строку договору) які можуть набути таке право за давністю. Тож, навряд чи можна до них віднести набувача безхазяйної речі, особливо об’єкта нерухомості. 

Між тим, українська судова практика вважає питання про набуття власності за давністю володіння безхазяйним нерухомим майном вирішеним. Так, у п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду. Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю [5]. Однак, кидається в очі та обставина, що національне цивільне законодавство взагалі не передбачає небуття у власність нерухомих безхазяйних речей за давність володіння (ст. 335 ЦКУ). Тож, висновки, наведені у зазначеній вище постанові Пленуму ВСС, є передчасними. Спершу слід у нормативному порядку усунути вказані неузгодженості, прописавши в законі механізм заволодіння безхазяйною річчю.

Крім необхідних властивостей самого майна, що може набуватися у власність за давністю окупації, доктрина та законодавство напрацювали низку чинників, що мають юридичне значення для перетворення повноваження на давнісне володіння у право власності. В літературі виказана думка, що задля отримання власності за даним механізмом має реалізуватися комплексний фактичний склад, до якого входять: нетитульне, безперервне та відкрите володіння, добра совість набувача (bona fides), сплив встановленого законом набувального строку (закінчення права на давнісне володіння). Для нерухомих речей до даного складу ще слід додати два чинники: судове визнання права власності та державна реєстрація майна [1, c. 23-24]. Зазначені вимоги для визнання володіння давнісним вказані безпосередньо в законі. Однак, окремі фактори, що забезпечують ефективність набувальної давності, не відображені нормативно, тож потребують додаткової доктринальної оцінки. До них відносяться обов’язкова незаконність володіння, відношення окупанта упродовж всього строку до утримуваного ним майна, як до власного, беззаперечне та спокійне володіння, тощо

З урахуванням викладеного можемо сказати, що перелік елементів давнісного володіння для набуття власності, встановлений у ст. 344 ЦКУ є визначальним, але не вичерпним. Відтак на законодавчому рівні та в судовій практиці підлягає закріпленню конкретний зміст окремих елементів володіння для давності. Подібні коригування доцільно зробити в нормативному плані, аби запобігти суб’єктивізму при судовому визначенні сутності відносин, які виникають при практичному застосування положень правового інституту набувальної давності. 

Література:

1. Карлова Н.В. Приобретательная давность и правила ее применения  [Текст] /Н.В.Карлова, Л.Ю.Михеева/ - М.:. Палеотип, 2002. – 96 с..

2. Верховний Суд України «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ». [Електронний ресурс]. Режим доступу:   http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(print)/1207B66D24762C1DC2257D0E004CC419

3. Дождев  Д. В. Основание защиты владения в римском праве. [Текст] / Д.В.Дождев – М.: Из-во ИГиП РАН, 1996. - 240 с.

4. Сєвєрова Є.С. Набувальна давність у цивільному праві України: питання застосування за матеріалами судової практики [Текст] /Є.С.Сєвєрова //Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 17. - Ужгород 2011. – С.114-118.

5. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота