ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОГО (ГРОМАДСЬКОГО) ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОГО (ГРОМАДСЬКОГО) ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

30.11.2017 18:28

[Секція 7. Господарське право. Господарське процесуальне право. Фінансове право. Банківське право]

Автор: Тракалюк Вікторія Олександрівна, студентка, Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»


В сучасних умовах Україна обрала євроінтеграційний курс розбудови громадянського суспільства та інформаційного простору держави. У зв’язку з цим виникає необхідність в інформатизації суспільства, залученні громадськості до обговорення головних питань соціально-політичного характеру, а також у створенні в Україні суспільного телебачення і радіомовлення.

Запровадження у нашій країні суспільного (громадського) мовлення як різновиду телерадіомовлення триває майже 20 років. Першою спробою його створення став 1997 рік, коли був прийнятий Закон України «Про систему Громадського телебачення і радіомовлення України» та створено телеорганізацію Суспільного мовлення в Україні із визначенням програмної концепції. Але подальший розвиток у цьому напрямку в Україні зупинився, оскільки даний Закон вимагав прийняття інших законів, які б визначали моделі управління та його стандарти, що передбачало позбавлення держави контролю над телерадіомовленням. Тож впродовж років суспільне (громадське) мовлення існувало суто формально та на практиці все залишалося без змін.

Завдяки радикальним змінам у політичному житті України, зусиллям медіа-громадськості та спеціалізованих державних інститутів 17 квітня 2014 року Верховною Радою був прийнятий новий Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», що став першим кроком на шляху до розвитку суспільного (громадського) телерадіомовлення  в Україні.

Розгорнене визначення поняття «суспільне  мовлення» належить одному з генеральних директорів Британської радіомовної корпорації Дж. Рейту, який ще у 1924 р. назвав його основні характеристики: некомерційність, доступність для широкого загалу, наявність контролю з боку громадськості та спрямованість на підтримку національних, культурних та цивілізаційних цінностей через програми високої якості [2, с.92].

В англійській мові вживається термін «public service broadcasting», який перекладається по-різному: як громадське мовлення - в офіційних перекладах документів Ради Європи; як суспільне мовлення - в законах України. Натомість дослівний переклад «public service broadcasting» звучить як «мовлення в інтересах громадськості» або «мовлення, яке служить громадянам». Жоден із українських термінів не є точним і не відображає суті особливої форми телерадіомовлення. Але головне, щоб на практиці воно служило інтересам громадян. При цьому його можна назвати не громадським, а «українським», «національним» або «народним», що буде зрозуміліше і ближче для українського народу.

У Законі України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що Суспільне телебачення і радіомовлення України - організаційно правова    форма некомерційного телебачення і радіомовлення, засади діяльності якої визначено Законом України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення  України». Воно створюється з метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства та функціонує у формі публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», 100 відсотків акцій якого належить державі.

Система фінансування – одна з ключових проблем системи суспільного (громадського) мовлення. У більшості країн суспільне мовлення фінансується  за рахунок  абонентної плати (у Великій Британії, Данії,  Німеччині вона становить 59-100% прибутків компаній суспільного мовлення). Винятками є Іспанія, Португалія, Канада, Австралія, де основними джерелами прибутків є безпосередня державна підтримка та реклама. У Польщі та Франції, окрім абонентної плати, кошти значною мірою надходять від держави, реклами та продажу власного продукту [3,c.127]. 

Варто зазначити, що Законом України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» визначено джерела фінансування, але відсутній його чіткий механізм, який дозволив би систематично поповнювати бюджет суспільного (громадського) мовлення. НСТУ може фінансуватися за рахунок: 1) продажу власної теле- і радіопродукції, плати за користування авторськими та суміжними правами; 2) державного і місцевих бюджетів; 3) абонентської плати, що сплачується за послуги НСТУ; 4) інших надходжень, не заборонених законодавством.

Беручи до уваги, що Україна, уклавши угоду про асоціацію з Європейським Союзом, визначилася з курсом своєї політики, в питанні фінансування суспільного (громадського) мовлення вона повинна дотримуватися умов, визначених Європейським Союзом, що передбачає фінансову допомогу громадському телебаченню і радіомовленню з боку держави за умов фінансування лише в межах визначених завдань суспільного (громадського) мовлення та здійснення державної фінансової допомоги помірно та тільки в тій кількості, щоб не спричинити тиск на спільні інтереси.

Відповідно до зазначеного вище Закону держава забезпечує належне фінансування НСТУ, яке передбачається окремим рядком у Державному бюджеті України та становить не менше 0,2 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік. Але за статистичними даними бюджетні видатки щодо розвитку громадського телебачення і радіомовлення значно скоротилися порівняно з минулими роками. Кошти, які насправді виділяються державою на розвиток НСТУ, є недостатніми [4,c.192]. Тому постає питання про впроваджування такого виду фінансування мовлення, як обов’язкова абонентська плата, що допоможе поступово відмовитись від державного фінансування суспільного (громадського) мовлення або мінімізувати фінансування з боку держави, адже все ж таки абонентська плата виключає вплив як державних органів, так і будь-яких політичних сил в країні.

Тож, щоб суспільне (громадське) телебачення і радіомовлення запрацювало в медіа просторі України, необхідно привести нормативно-правові акти у відповідність до Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення в Україні», створити механізм фінансування суспільного (громадського) мовлення, визначити алгоритм та тарифи сплати абонентської сплати, вдосконалити систему управління суспільним мовленням таким чином, щоб не було можливості здійснювати вплив на інформаційне наповнення суспільного (громадського) телерадіомовлення, або такий вплив повинен бути мінімальним.

Література:

1. Про Суспільне телебачення і радіомовлення України : Закон України від 17.04.2017 №1227 – VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1227-18.

2. Гресько О. І. Суспільне мовлення України в контексті міжнародних медіакомунікацій / О. В. Гресько // Держава та регіони. Серія : Соціальні комунікації. - 2016. - № 3. - С. 92-95.

3. Чудновський О.В. Cтановлення громадcького  (суспільного) телебачення в сучасній Україні/ О.В. Чудновський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2014. - № 29. - С. 125-128.

4. Чудновський О.В. Адміністративно-правове регулювання у сфері телебачення і радіомовлення України /Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. 12.00.07 / Олександр Вікторович Чудновський. -  К., 2016 - 259 с.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота