СПЕЦІАЛІЗОВАНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ ІНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ ІНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

21.12.2017 15:51

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Подоляк Ельвіра Богданівна, кандидат юридичних наук, Приватний вищий навчальний заклад «Львівський університет бізнесу та права»


Дослідження суспільних відносин у сфері організації адміністративно-правового механізму запобігання корупції в Україні характеризується значною складністю, оскільки на даний момент національним законодавством не визначено процесуальних засад антикорупційної діяльності (не проведено диференціацію компетенції між спеціально уповноваженими органами у сфері запобігання корупції, допущено численні прогалини у регламентації повноважень правоохоронних органів України щодо виявлення та розслідування корупційних правопорушень, у спеціалізованому законодавстві не наведено переліку органів публічної влади, які становлять суб’єктну компоненту антикорупційного механізму тощо). Названі фактори не лише істотно ускладнюють практику запобігання корупційним деліктам, але й становлять собою перешкоди для реалізації правовою доктриною заходів щодо наукового обґрунтування оптимальних засад запобігання корупції в Україні, відтерміновуючи таким чином інтеграцію останньої у континуум прогресивних правових систем сучасності. 

Незважаючи на фактичну відсутність у чинному законодавстві України вказівки на систему спеціальних суб’єктів щодо запобігання корупції, комплексний аналіз організації публічної влади та компетенції інститутів, що входять до її складу дозволив структурувати наступну суб’єктну модель вітчизняного антикорупційного механізму:  

А) Національне антикорупційне бюро України (далі – Бюро). Названий спеціалізований орган утворено у відповідності до Указу Президента України № 217від 16 квітня 2015 р. «Про утворення національного антикорупційного бюро України» [1]. У відповідності до положень Закону України № 1698-VIII від 14 жовтня 2014 р. «Про Національне антикорупційне бюро України», Бюро – це «державний правоохоронний орган, основним завданням якого є попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових корупційних правопорушень» [2]. У функціональному аспекті Бюро створене задля превенції кримінально-правовим проявам корупції, які вчиняються високопосадовцями, що обіймають посади державної служби, пов’язані зі здійсненням функцій державної влади та місцевого самоврядування, порушення належного алгоритму реалізації котрих може становити істотну загрозу інтересам України чи національній безпеці. 

Б) Міністерство внутрішніх справ України, як центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України у контексті реалізації програми діяльності вищого органу виконавчої влади України.

Органи внутрішніх справ становлять собою систему взаємопов’язаних інститутів, які здійснюють домінантно правоохоронні, оперативно-розшукові, захисні та слідчі заходи, спрямовані на попередження правопорушень, їх припинення, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню деліктів і вжиття необхідних заходів що нейтралізації таких факторів. Таким чином, органи внутрішніх справ становлять собою функціональний системотворчий базис усієї системи правоохоронних органів України, відтак дестабілізація діяльності даної підсистеми публічного апарату істотно впливає на динаміку кримінологічної ситуації у нашій державі.

Реформування державно-владного механізму в умовах сучасної політико-правової дійсності України не оминуло своїм впливом і систему органів внутрішніх справ. Визнання таким що втратив чинність основоположного нормативного акту, що визначав засади організації діяльності системи органів внутрішніх справ України – Закону України № 565-ХII від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» [3], спричинив виникнення правової аномії, оскільки уся вітчизняна система ОВС продовжує фактичне функціонування без нормативного регуляторного акту, тобто фактично без законних на це підстав. Вказана обставина призвела до виникнення двох дестабілізуючих факторів, які сприяють корупціогенезу публічного апарату України: співробітники системи МВС, зважаючи на відсутність гарантій щодо продовження служби у правоохоронних органах істотно знизили активність реалізації практичних заходів, спрямованих на превенцію та протидію правопорушенням (у тому числі і корупційного характеру); відсутність чітких процедурних актів, які регламентують методику проведення переатестації співробітників ОВС задля продовження професійної діяльності у складі новоутвореного правоохоронного інституту – «поліції», призводить до численних зловживань керівного складу органів внутрішніх справ, які набувають форми вимагання неправомірної вигоди від підпорядкованих співробітників як запоруки успішного проходження атестаційних процедур [4].

Методом вирішення посталої проблеми очевидно виступає детальна регламентація у Законі України «Про Національну поліцію» (далі – Закон) механізму проведення конкурсу на заміщення посад у складі Національної поліції, оскільки положеннями даного нормативного акту це питання не врегульовано. Зокрема не вирішеним залишається питання щодо порядку формування конкурсних комісій, які проводитимуть професійний відбір кандидатів, оскільки положеннями ч.5 ст.52 Закону визначено: «Конкурс проводиться відповідно до Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади (далі – Типовий порядок проведення конкурсу), що затверджується Міністром внутрішніх справ України» [5], затвердження якого не відбулось незважаючи на фактичне проведення заходів щодо формування підрозділів Національної поліції в окремих областях України. Відсутність чіткої нормативної регламентації методики конкурсного відбору посилює морально-психологічну напруженість серед діючих співробітників ОВС та посилює корупційні тенденції, пов’язані з використанням адміністративного ресурсу у контексті атестаційних процедур.

В) Прокуратура України. Система органів прокуратури, до компетенції службовців якої віднесено здійснення функцій контрольно-наглядового, слідчого, правозахисного характеру та підтримання державного обвинувачення у суді становить самостійну функціональну компоненту вітчизняної системи запобігання корупції. Положеннями ст.8, 8-1 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» у систему органів прокуратури інтегровано Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, на яку, у відповідності до положень ч. 5 ст. 8 даного Закону покладається виконання наступних функцій: «1) здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України; 2) підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях; 3) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених цим Законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями. У межах реалізації своїх функцій Спеціалізована антикорупційна прокуратура здійснює міжнародне співробітництво» [6]. З наведених положень законодавчого акту вбачається функціонування Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у декількох напрямках, зокрема: аналіз законності діяльності службовців Національного антикорупційного бюро України; реалізація процесуальної частини юрисдикційних проваджень у справах про правопорушення з ознаками корупції; забезпечення реалізації транснаціональних заходів процесуальної та оперативно-розшукової чи слідчої кооперації у справах про корупційні правопорушення.

Г) Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – Агентство). Метою створення даного колегіального органу, згідно ст.4 Закону України «Про запобігання корупції» виступає «забезпечення формування та реалізація державної антикорупційної політики» [7]. Виступаючи центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, Агентство покликане розробляти стратегію заходів по запобіганню корупції, тактична реалізація яких у загальнодержавному масштабі уможливить реалізацію тих завдань, що ставляться перед антикорупційними інститутами,а також забезпечувати налагодження ефективної співпраці названих інститутів публічної влади, що проявляється у визначенні ролі кожного з них у процесі реалізації державної антикорупційної політики.

В цілях формування антикорупційної системи якісно-вищого рівня ефективності проведено послідовний аналіз детермінант виникнення корупційної деліктності у сфері функціонування державно-владного апарату України через репрезентацію причин та умов корупціогенезу. Фактори корупціалізації проаналізовано у нерозривному симбіозі з актуальним станом політико-правового континіуму України, що у подальшому дозволило сформувати ряд практичних рекомендацій, впровадження котрих у вітчизняну систему публічного управління дозволить мінімізувати корупційні ризики, зменшивши відтак облікове значення впливу корупції на систему управління в цілому.

Література:

1. Про утворення Національного антикорупційного бюро України : Указ Президента України від 16.04.2015 № 217/2015 – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/217/2015.

2. Про Національне антикорупційне бюро України : Закон України від 14.10.2014 № 1698-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1698-18.

3. Про міліцію : Закон України від 20.12.1990 № 565-XII – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/565-12.

4. Подоляк-Богачек Ельвіра Богданівна Ідентифікація професійної стагнації та проявів деформації працівника ОВС як методика ранньої превенції корупційних правопорушень / Е.Б. Подоляк-Богачек // Науковий вісник Львівського університету внутрішніх справ. – 2015. – № 4 – С.181– 188.

5. Про Національну поліцію : Закон України – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/580-19.

6. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.

7. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII// Відомості Верховної Ради України, 2014. – № 49. – Ст.2056.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота