КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ

28.04.2018 13:07

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Поляцко Анна Володимирівна, студентка групи ПР-201, Навчально-науковий Юридичний інститут НАУ


У кримінальному праві існує інститут обставин, що виключають злочинність діянь. Перелік даних обставин закріплений Кримінальним кодексом України ( далі- ККУ), до яких належить і крайня необхідність. Питання «крайньої необхідності», є одним з найактуальніших, оскільки виникають великі труднощі з кваліфікацією злочину. Адже при крайній необхідності досить важко зрозуміти, чи перебувала особа в момент вчинення  суспільно-небезпечного діяння в стані «крайньої необхідності», І особливо важливим питанням є визначення межі, коли відбувається перевищення меж крайньої необхідності і вона стає  кримінально караним злочином. 

Статею 39 КК України визначено поняття крайньої необхідності, за яким вона визначається як стан, за якого особа правомірно заподіює шкоду інтересам, що охороняються державою, щоб усунути небезпеку, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.  Доктринально стан крайньої необхідності виникає при наявності відповідної підстави, що складається з двох елементів: небезпеки, що загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства або держави і неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам. Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що зумовлена обставинами, за яких  особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.

На практиці інколи зустрічаються  ситуації, коли у стані крайньої необхідності у особи є вибір, яким інтересам і в якому розмірі заподіяти шкоду для відвернення такої ж чи більшої за розміром шкоди. У таких випадках, якщо особа завдає шкоду більшу, ніж можна було завдати, але заподіяна шкода не перевищує відверненої, вона повинна вважатися такою, що діяла в стані крайньої необхідності, оскільки умовою крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна шкода була не більше відверненої. Тому питання про те, яку конкретно і яким інтересам заподіяти шкоду, за можливості вибору, має вирішуватись особою, яка знаходиться в стані крайньої необхідності. Вкрай важливим питанням вирішенні змісту умов правомірності крайньої необхідності є питання про допустимість заподіяння шкоди життю чи здоров'ю однієї людини (кільком людям) для відвернення загибелі чи завдання шкоди здоров'ю більшої кількості людей.  В такому випадку існують протилежні погляди:  з однієї сторони рятування власного життя за рахунок життя іншої людини є неправомірним, а з іншої у  разі наявності загрози одночасно власному життю та життю іншої особи, тобто у випадку ситуації - загинути обом чи врятуватися комусь одному доводить, що загибель одного із двох неминуча, а отже суспільна небезпечність дій відсутня і складу злочину вони не утворюють. Тому заподіяння смерті людині, непричетній до створення небезпеки, може бути визнано правомірним лише у випадку, якщо це було єдиним засобом зберегти життя кількох осіб.  Важливим є питання щодо перевищення меж крайньої необхідності і зокрема внаслідок сильного душевного хвилювання. ККУ не передбачає спеціальної відповідальності за порушення  меж крайньої необхідності. Тому доцільним в даному випадку є врахування стану крайньої необхідності як обставина, що пом’якшує покарання.

Отже, стан крайньої необхідності характеризується зіткненням двох інтересів, з яких один - менш значний - приноситься в жертву іншому - більш важливого. Суб'єктивне право на крайню необхідність обумовлена тим, що інтереси особи (інших осіб, суспільства або держави) охороняються законом. Тому законодавство надає можливість в разі небезпеки для одних інтересів знехтувати іншими, менш значними інтересами.  Виникнення стану крайньої необхідності обумовлюється і найбільш важливими цінностями: життя, здоров’я, честь, гідність, і  зокрема матеріальними благами. Питання правомірності крайньої необхідності через призму життєвих обставин є вкрай дисусійним і кожен з випадків індивідуальний. Тому цей інститут і є досить складним у регулюванні.

Література:

1. Кримінальний кодекс України: Кодекс України, Кодекс, Закон від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст. 131.

________________

Науковий керівник: Кумановський Михайло Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права і процесу, Навчально-науковий Юридичний інститут НАУ



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота