ДЕФІЦИТ ДЕМОКРАТІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДЕФІЦИТ ДЕМОКРАТІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

17.05.2018 13:31

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Вальчук Любов Сергіївна, студентка 5 курсу 6 групи Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, м. Харків


Ключові слова: дефіцит демократії, Європейський Союз, вибори, громадянин.

Ключевые слова: дефицит демократии, Европейский Союз, выборы, гражданин.

Keywords:  lack of democracy, European Union, elections, citizen.

Тези:  Розглянуто причини і умови виникнення «дефіциту демократії», проаналізовано шляхи вирішення даної проблеми.

Тезисы: Рассмотрены причины и условия возникновения «дефицита демократии», проанализированы пути решения данной проблемы.

Abstract: The reasons and conditions of "deficit of democracy" emerged, ways of solving this problem were analyzed.

Дефіцит демократії – явище, притаманне сучасним демократичним режимам або міжнародним організаціям, яке характеризується недостатнім рівнем демократичної легітимності їх інститутів та певною невідповідністю їх діяльності, механізмів та процедур сучасним демократичним стандартам.

На сучасному етапі функціонування Європейського Союзу (далі – ЄС) проблема «дефіциту демократії» обумовлена кількома обставинами. По-перше, єдиний легітимно утворений орган – Європейський Парламент, що формується шляхом прямих виборів, належним чином не відображає рівень представництва громадян ЄС на наднаціональному рівні. Так, виражаючи інтереси півмільярдного населення, до його складу входить усього 750 депутатів. Таким чином, в середньому один парламентар представляє інтереси понад 600 000 виборців, у той час як у більшості демократичних країн це співвідношення становить 1:60 000. 

По-друге, нестача демократичної легітимності на рівні ЄС виникає здебільшого через слабкі повноваження Європейського Парламенту. З федералістської точки зору, дефіцит демократії здебільшого є дефіцитом повноцінного парламенту, який проявляється в слабших, порівняно з Радою та Єврокомісією, повноваженнях Європарламенту і у відсутності безпосереднього його впливу на діяльність виконавчої влади (Європейської Комісії). І хоча, згідно з Лісабонським договором від 13.12.2007 р., за процедурою спільного прийняття рішень приймають близько 95% рішень, усе ще залишаються сфери, в яких Європарламент позбавлений впливу [3]. 

Ще одним інституційним чинником «дефіциту демократії» в ЄС є відсутність повноцінних загальноєвропейських виборів, які б адекватно відображали преференції виборців. Ні національні вибори, ані вибори до Європейського Парламенту не мають справді «європейського» характеру. Попри намагання запровадити єдину виборчу систему на виборах до Європарламенту, досі цього зробити так і не вдалося. 

Другорядна природа європейських виборів має свої наслідки, адже ці вибори сприймаються громадянами ЄС як менш важливі, порівняно з національними виборами, ми можемо спостерігати доволі низьку явку виборців, яка, до того ж, починаючи з 1979 р., постійно знижується [3].

Проблема полягає ще й у тому, що в ЄС на виборах до ЄП відсутня виборча рівність між громадянами різних держав-членів, яка полягає у вазі одного депутатського мандату: скажімо, для Німеччини вона становить близько 830 тис. громадян з виборчим правом, тоді як для Люксембургу – лише 75 тис. громадян. Відбувається викривлення засадничого принципу представницької демократії – «одна людина – один голос». 

Як свідчить історія функціонування ЄС, проблема «дефіциту демократії» стає все більш очевидною, коли позиція громадян держав-членів ЄС з принципових політичних питань не збігається зі змістом рішень, що ухвалюються наднаціональними і міжурядовими інституціями Союзу. Так, існують прецеденти, коли громадяни держав-членів гальмували або унеможливлювали процес прийняття важливих нормативних актів щодо поглиблення європейської інтеграції. Найбільш яскравим прикладом можна назвати процес ратифікації Конституції для Європи 2004 р. – міжнародного договору, спрямованого на спрощення організаційної будови ЄС та посилення його наднаціональної складової. Негативні результати референдумів у Франції 29.05.2005 р. і Нідерландах 01.06.2005 р. спричинили призупинення процесу його ратифікації у решті держав-членів. Відповідно вказаний міжнародний договір не набрав чинності [5].

Розв’язати проблему концентрації владних повноважень в євроінституціях, покликаний принцип субсидіарності, адже згідно з Маастрихтською угодою від 07.02.1992 р., цей принцип є базовим для ЄС. Однак Договір не визначає розподілу повноважень між різними рівнями влади. Фактично, в Договорі використовуються два тлумачення субсидіарності. Первинне визначення згідно із ст. А Маастрихтського договору від 07.02.1992р. полягає в тому, що рішення повинні „прийматися якомога ближче до громадянина”.  Принцип субсидіарності починає свою діяльність лише в тому випадку, коли буде неможливо достатньою мірою досягнути цілей визначених заходів на рівні держав-членів. Це положення – політичний сигнал того, що голоси держав-членів і громадськості почують на загальноєвропейському рівні [5].

Значним внеском у подолання проблеми «демократичного» дефіциту стало укладення в 2007 р. Лісабонського договору. Положення цього акту були спрямовані на демократизацію діяльності Європейського Союзу, загалом:

– були внесені зміни до ДЄС, де в статті 50 передбачено, що будь-яка держава-член може вирішити вийти із Євросоюзу згідно зі своїми конституційними вимогами. Зазначене право було запроваджене вперше і, є важливим елементом демократизації;

– згідно з Лісабонським договором Європарламент виступає представником не народів держав-учасниць, а громадян Союзу (ст. 14 ДЄС). Парламент стає обов’язковим учасником законодавчого процесу у межах інституційного трикутника. Крім того, Європарламент також отримав певні права у сфері здійснення контролю за Комісією, що робить його більш схожим на національні законодавчі органи.

– надання національним парламентам повноважень впливати на вирішення питань на європейському рівні, зокрема через реалізацію права перевірки законопроектів, що розробляються Європейською Комісією, на їхню відповідність принципу субсидіарності.

– гарантування прав людини та громадянських свобод: Хартія фундаментальних прав від 03.07.1999 р. стала юридично зобов’язуючим документом та набула однакового правового статусу з договорами.

– якщо до Лісабонських домовленостей, – право законодавчої ініціативи належало Комісії, то після – з’являється інститут «громадянської ініціативи». 

Окрім того, Лісабонським договором було суттєво розширено законодавчі повноваження Європейського парламенту та закріплено норму про прийняття рішень у Раді ЄС за принципом подвійної більшості, коли враховується не тільки кількість голосів міністрів держав-членів (55 % або 72 %), а  й кількість населення, яку вони представляють (65 %) [4].

Хоча практика участі громадян у законодавчому процесі через інститут громадянської ініціативи лише почала формуватися, однак дуже швидко стали помітними деякі результати: три законодавчі пропозиції громадян повністю пройшли процедуру реєстрації та ретельно вивчені. Щодо ініціативи «Один із нас» про захист людських ембріонів під час медичних досліджень. Пропозицію «Ні вівісекції!» про відмову у проведенні експериментів над тваринами Комісія лише частково підтримала, оскільки такі медичні практики є надзвичайно важливими у боротьбі із хворобами. Найбільш успішною стала ініціатива «Вода – суспільне благо!» про доступ до питної води і захист постачання води [1].

Підсумовуючи усе вищезазнечене, можна зробити висновок, що «дефіцит демократії» є суттєвою проблемою Європейського Союзу з якою треба боротися поки це ще може принести позитивний результат, бо як тільки ЄС повністю вичерпає той ліміт довіри, що надали йому громадяни, то це може привести до безповоротних наслідків. Тому єдиним розумним виходом в даній ситуації є переоцінка і збільшення сили впливу громадян на діяльність інституцій Європейського Союзу.

Використана література:

1. Стрелков А. «Демократический дефицит» после Лиссабонского договора. Официальный сайт «Перспективы». Москва, 2010. URL: http://www.perspektivy.info/book/demokraticheskij_deficit_posle_lissabonskogo_dogovora_2010-04-09.htm (дата звернення: 16.05.2018).

2.      Трагнюк О. Я. Деякі правові засоби подолання дефіциту демократії в Європейському Союзі (на прикладі інституту громадянської ініціативи в ЄС). Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / НДІ держ. будівництва та місц. самоврядування. Харків: Право, 2011. Вип. 22. С. 86-95.

3. Вінникова Н. А. Питання демократичної легітимності в сучасному Європейському теоретичному дискурсі. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 2009. URL: http://dspace.univer.kharkov.ua//bitstream/123456789/2408/2/ (дата звернення: 16.05.2018). 

4.  Байковський П. Інституційна та соціоструктурна складова проблеми «дефіциту демократії» в ЄС. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Львів, 2012. Вип. 30. C. 103-112.

5.   Кулабухова А. В. Вплив громадян на функціонування ЄС та проблема «дефіциту демократії». Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол.: Ю. Г. Барабаш та ін. Харків: Право, 2015. Вип. 29. С. 166-178.

________________________________

Науковий керівник: Тичина Вікторія Павлівна, асистент кафедри міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота