СПІЛЬНА ПОЛІТИКА БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СПІЛЬНА ПОЛІТИКА БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

31.05.2018 09:41

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Феронов Максим Юрійович, студент 3 групи 5 курсу Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, м. Харків


Політика державної безпеки і оборони у всі часи була важливою частиною управлінської діяльності в будь-якій державі. Європейський Союз, як міждержавне об’єднання, також передбачає співпрацю в зазначеній сфері. В той же час у ЄС спільна політика безпеки і оборони має певні особливості.

Європейський Союз на початку свого існування в першу чергу ставив за мету заснування саме економічного союзу, про що можна сказати аналізуючи лише назви співтовариств, які поступово трансформувалися у ЄС – Європейське співтовариство вугілля і сталі та Європейське економічне співтовариство. Проте питання щодо військового союзу держав-учасниць європейських співтовариств було актуальним одразу після їх заснування [1].

Перша спроба співпраці у сфері спільної безпеки та оборони була зроблена майже одразу після підписання Договору про заснування Європейського співтовариства вугілля та сталі. Так, політичну та військову інтеграцію держав-членів мав забезпечити надзвичайно амбіційний, на думку І.В. Яковюка, Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС), який у 1952 р. підписали уряди Франції, ФРН і країн Бенілюксу. У Договорі було передбачено, що ЄОС набуде статусу міжнародної організації наднаціонального характеру, яка матиме спільні керівні установи, збройні сили та бюджет. Успіх з підписанням Договору про ЄОС надихнув його авторів на розробку Договору про заснування Європейського політичного співтовариства як основи Європейської федерації. Однак вже у 1954 р. як Договір про ЄОС, так і проект Договору про ЄПС насамперед через позицію Франції зазнають краху, внаслідок чого ідея політичної інтеграції була похована надовго [1].

Наступним етапом інтеграції в сфері безпеки і оборони починається з підписання у 1992 р. Маастрихтського Договору про Європейський Союз [2]. Після його підписання Європейський Союз виглядав як концепція трьох опор, одна з яких являла собою спільну зовнішню політику та політику безпеки[3,с.16]. При цьому Євросоюз не замінив собою Європейські співтовариства, а функціонував паралельно з ними. Така структура ЄС стала результатом компромісу, вперше об’єднавши три сфери інтеграції, які об’єктивно перебували на різних стадіях розвитку і здійснювались на основі різних принципів [1].

На сучасному етапі питання спільної політики у сфері безпеки і оборони врегульовано Договором про Європейський Союз (в редакції Лісабонського договору). Пункт другий статті 42 наголошує, що загальна політика у зазначеній сфері включає в себе поступальну розробку спільної оборонної політики Союзу. Вона призведе до спільної оборони, як тільки Європейська рада одноголосно вирішить про це [2]. Отже, остаточній трансформації ЄС в організацію колективної оборони заважає відсутність консенсусу серед усіх 28 членів Європейського Союзу з питань розвитку Спільної політики безпеки і оборони. Додатковим протоколом до ДЄС зазначається, що Данія не бере участь у розробці і здійсненні рішень ЄС, які мають наслідки у сфері оборони. Відповідно, Данія не бере участь в їх прийнятті. Підкреслюється, що Данія не зобов’язана робити внесок у фінансування оперативних витрат, а також надавати у розпорядження ЄС військові потенціали. Також передбачена особлива позиція Ірландії відносно Спільної політики безпеки і оборони відображена в Декларації Європейської Ради від 18-19 червня 2009 р., де закріплюється право ірландського народу дотримуватися традиційної політики військового нейтралітету [4].

Цікавим також є взаємодія ЄС і НАТО у сфері політики безпеки і оборони. Положенням Лісабонської угоди є пункт про взаємну оборону, який зобов’язує надати допомогу і підтримку у разі, коли «територія країни – члена ЄС стане жертвою військової агресії». Цей пункт схожий зі ст. V Вашингтонського договору, але важливо, що європейський документ сформульований жорсткіше, ніж документ НАТО. Це зобов’язання про колективну оборону у випадку воєнного нападу на будь-яку з країн-членів, а також положення про зобов’язання взаємного захисту країн – членів ЄС у разі терористичної атаки, стихійних або техногенних катастроф.  Правовою базою співпраці є взаємне ухвалення спільної дії державами-членами для захисту країни, по відношенню до якої було здійснено напад. Спільна дія як правовий акт ЄС може слугувати правовою підставою для застосування державами-членами положень про колективну самооборону, закріплених ст. 51 Статуту ООН та ст. 5 Північноатлантичного договору [5].

Отже, пріоритетним напрямом подальшого розвитку спільної політики безпеки і оборони визнається не кількісне нарощування показників, а якісна реалізація потенціалу в цій сфері, що, у свою чергу, висуває перед державами – членами ЄС такі завдання: досягнення консенсусу у всіх аспектах спільної політики безпеки та оборони; вироблення і засвоєння нової методології кризового менеджменту; ефективне використання можливостей міжнародного співробітництва; посилення оборонної промисловості та військових технологій[5]. В подальшому зазначені заходи сприятимуть розвитку ЄС в військовій сфері, що зможе забезпечити захист держав-членів від зовнішньої загрози без залучення сил НАТО.

Література:

1. Яковюк І. В. Спільна зовнішня політика і політика безпеки Європейського Союзу: історія питання // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. – Х.: Право, 2005. – Вип. 10. – С.76-87.

2. Договір про Європейський Союз (в редакції Лісабонського договору) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_029

3. Грицаєнко Л. Л. Інституційний механізм Європейського Союзу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 / Людмила Леонідівна Грицаєнко. – К., 2010. – 40 с.

4. Європейський Союз: від економічно інтеграції до організації колективної  оборони? - М Гребенюк, О. Пошедін - Політичний менеджмент, 2012 - [Електронний ресурс]. - http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/PoMe_2012_1-2_28.pdf

5. Шатун В. Т. Оборонна і безпекова політика Європейського Союзу: формування та еволюція// Наукові праці [Чорномор. держ. ун-ту ім. Петра Могили комплексу “Києво-Могилянська академія”]. Серія “Політологія”. 2014. Т. 230, вип. 218. С. 60–67.

____________________________________

Науковий керівник: Бойчук Дмитро Сергійович, асистент кафедри міжнародного права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота