ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ НАЗВИ «ЛЕГАТ» ДО ЗАПОВІДАЛЬНОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 1237 ЦК УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ НАЗВИ «ЛЕГАТ» ДО ЗАПОВІДАЛЬНОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 1237 ЦК УКРАЇНИ

31.05.2018 13:05

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Ковальчук Ярослав Вадимович, юрисконсульт, Регіональна філія "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"


Вітчизняне законодавство гарантує заповідачу різні за своєю сутністю права. Зокрема така особа в своєму заповіті може покласти на спадкоємця обов’язок надати певним особам вигоду, якій в свою чергу властивий майновий характер. Чи можна таке розпорядження називати «легатом»?

Національне законодавство передбачає чітку відповідь на задане запитання. Зокрема здійснене заповідачем розпорядження, суть якого полягає в покладенні на спадкоємця обов’язку вчинити лише майнові дії на користь відповідних осіб, нормами, що в свою чергу закріплені ст. ст. 1237-1239, 1241 й 1271 ЦК України, названо «заповідальним відказом», а не «легатом» [1]. 

Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права охоплює велику кількість спірних питань. Зокрема наразі в юридичній літературі наявні два нетотожні підходи щодо з’ясування доцільності застосування назви «легат» до розпорядження заповідача про покладення на спадкоємця обов’язку надати відповідним особам вигоду, якій в свою чергу притаманний майновий характер. В даній праці ми проаналізуємо непростий зміст згаданих точок зору. 

Як зазначають Б. Антімонов і К. Граве, зроблене заповідачем розпорядження, яке стосується покладення на спадкоємця обов’язку вчинити певні майнові дії на користь відказоодержувача, недоцільно називати «легатом». Дану концепцію вказані вчені пробують довести завдяки таким судженням. 

Інколи у вітчизняній юридичній літературі використовується термінологія, запозичена з римського права. Зокрема заповідальний відказ називають легатом, а відказоодержувача – легатарієм. Але жодних юридичних підстав для переходу даних термінів в сучасну термінологію з латинської термінологію, звісно, немає. Більше того, в римському праві легат мав юридичний зміст, який не є тотожним юридичному змісту заповідальному відказу за сучасним правом [2, с. 169].

Можливість застосування терміну «легат» до вищевказаного розпорядження в своїх розвідках не схвалюють окремі вчені. До переліку останніх, наприклад, належать: В. Серебровський [3, с. 134] та інші дослідники.

Одначе далеко не всі науковці є прихильниками згаданого наукового підходу.

Зокрема В. Васильченко наголошує, що зроблене заповідачем розпорядження, яке стосується покладення на спадкоємця обов’язку вчинити певні майнові дії на користь відказоодержувача, доцільно називати «легатом». Дану концепцію згаданий вчений намагається підтвердити . 

Відома умовність, що властива поняттю «легат» та іншим науковим термінам, 

не викликає необхідності вилучення його з теперішньої спадкової термінології. Активно вживається він і в цивілістичній науці багатьох європейських держав. 

Крім того, додаткове позначення даним терміном спеціального розпорядження, 

яким є заповідальний відказ, особливо в навчальних курсах, дозволить провести чітку межу між ним та іншими видами відказів. До переліку останніх, належить, наприклад, відмова спадкоємців від прийняття спадщини [4, с. 142-143].

Можливість застосування терміну «легат» до вищезгаданого розпорядження в своїх розвідках схвалюють інші вчені. Зазначеними науковцями, наприклад, є: П. Нікітюк [5, с. 148], В. Сінайський [6, с. 607], Є. Харитонов [7, с. 878] та ін. 

На наше переконання, зроблене заповідачем розпорядження про покладення на спадкоємця обов’язку вчинити певні майнові дії на користь відповідних осіб доцільно називати «легатом». Наведену точку зору ми спробуємо обґрунтувати, скориставшись такими доводами.

По-перше, романо-германська правова сім’я ґрунтується на римському праві. Не є якимось винятком з даного правила й правова система незалежної України. Зокрема цивільним законодавством вищезазначеної держави було рецепійовано цілу низку юридичних понять з цивільного законодавства Стародавнього Риму. Наприклад, ЦК України закріплює такі терміни: «акцепт», «гарантія», «договір», «емфітевзис», «іпотека», «оферта», «реквізиція», «сервітут», «суперфіцій» та ін. Але з незрозумілих нам причин окремі поняття не підлягли вказаній рецепції. Наприклад, національний законотворець не спромігся закріпити в ЦК України один з головних термінів римського права – «легат».

По-друге, термін «легат» отримав своє закріплення в чинному законодавстві, що регулює цивільно-правові відносини в багатьох державах Західної Європи. Наприклад, зазначене поняття передбачено Німецьким цивільним уложенням, Цивільним кодексом Іспанії, Цивільним кодексом Франції та іншими законами. Окрім того,згаданий термін закріплюють окремі нормативно-правові акти країн, що утворилися після очікуваного розпаду СРСР. Наприклад, наведене поняття можна знайти в Цивільному кодексі Азербайджану, Цивільному кодексі Грузії, Цивільному кодексі Російської Федерації, а також інших законах.  

По-третє, легати, які охоплені римським приватним правом, можна поділити 

на чотири різновиди. Як передбачають положення 23 книги Дігестів Юстініана, кожному зі згаданих заповідальних розпоряджень відповідний юридичний зміст 

(згідно з «legatum per vindicationem» спадкоємець зобов’язаний надати легатарію конкретну річ чи конкретний сервітут; відповідно до «legatum per damnationem» легатарій тільки мав право вимагати від спадкоємця виконання волі заповідача (наприклад, купити якусь цінну річ за певну суму та передати її іншій особі); згідно з «legatum per praeceptionem» спадкоємець зобов’язаний додатково дати конкретну річ одному зі спадкоємців до майна, яке останній набув у власність; відповідно до «legatum sinendi modo» спадкоємець повинен дозволити легатарію взяти річ, яка була відписана останньому). Передбачена чинним законодавством суть заповідального відказу дуже подібна до суті кожного зі згаданих легатів. Зокрема згідно з юридичною нормою, яка передбачена ч. 1 ст. 1238 ЦК України, предметом вказаного розпорядження може бути передання відказоодержувачеві у власність чи за іншим речовим правом майнового права або речі, що належить чи не належить до юридичного складу спадкової маси. Тобто, в своєму заповіті заповідач може покласти на спадкоємця обов’язок надати відповідним особам тільки майнову вигоду. Наприклад, батько, заповідаючи своєму рідному синові житловий будинок та грошові кошти, водночас зобов’язує дану особу оплатити освіту, яку в свою чергу його рідна сестра здобуває в аспірантурі. 

По-четверте, окремим термінам римського приватного права вдалося посісти одні з найчільніших місць в офіційній доктрині національного цивільного права. Не є якимось винятком зі вказаного правила і поняття спадкування за заповітом. Зокрема чимало вітчизняних вчених у своїх дослідженнях називають «легатом» 

зроблене заповідачем розпорядження про покладення на спадкоємців обов’язку вчинити на користь відповідних осіб певні дії, яким в свою чергу притаманний тільки майновий характер. Перелік згаданих науковців, наприклад, складають: В. Васильченко, Ю. Заіка, В. Ігнатенко, Є. Кухарєв, П. Нікітюк, О. Підопригора, С. Русу, Є. Харитонов, В. Чуйкова, Л. Шевчук та інші особи, які досліджують проблемні питання вітчизняного та зарубіжного цивільного права. 

Вітчизняному законодавству властиві ті чи інші недоліки, що перешкоджають осмисленому становленню постсоціалістичної України, як незалежної держави. 

Зокрема згадані вади присутні в нечіткому змісті правових норм, що регулюють різні за своїм юридичною сутністю майнові або особисті немайнові відносини. Одним з переконливих підтверджень зазначеного судження можна назвати те, що ЦК України закріплює в собі безпосередні вказівки про не дуже точні назви окремих розпоряджень, яким в свою чергу притаманний спеціальний характер. Наприклад, покладення заповідачем у своєму заповіті на спадкоємця обов’язку надати на користь певних осіб вигоду, якій властивий лише майновий характер, згаданий закон називає «заповідальним відказом». 

На нашу думку, дана проблема потребує ефективного і вчасного вирішення. Тому, враховуючи згадані доводи, ми рекомендуємо вітчизняному законодавцю в нормах, охоплених ЦК України, закріпити назву «легат» за розпорядженням, суть якого в чергу полягає в покладенні заповідачем на спадкоємців обов’язку надати відповідним суб’єктам у власність або в користування майнову вигоду.  Після згаданого коригування зміст окремих норм вищенаведеного закону зазнає істотних змін. Наприклад, ч. 1 ст. 1237 ЦК України матиме ось таку редакцію: «заповідач має право на легат». 

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

2. Антимонов Б. С., Граве К. А. Советское наследственное право. – М.: Госюриздат. – 1953. – 264 с. 

3. Серебровский В. И. Очерки советского наследственного права. – М.: Изд.-во АН СССР, 1953. – 237 с.

4. Васильченко В. В. Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 // Київський ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1997. – 175 с.

5. Никитюк П. С. Наследственное право и наследственный процесс. – Кишинёв: Штиица, 1973. – 250 с.

6. Синайский В. И. Русское гражданское право. – М., 2002 (Классика российской цивилистики). – 638 с. 

7. Цивільне та сімейне України: підруч. / За ред.  Харитонова Є. О., Голубєвої Н. Ю. – К.: Правова єдність, 2009. – 968 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота