ДОТРИМАННЯ ЗАСАДИ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ПІД ЧАС ДОПИТУ В СУДІ - Наукова спільнота

Вас вітає Наукова спільнота!

Вітаємо на нашому сайті

ДОТРИМАННЯ ЗАСАДИ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН ПІД ЧАС ДОПИТУ В СУДІ

16.07.2018 17:52

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Волоніц Олена Сергіївна, аспірант кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ


Одним з основних конституційних принципів судочинства є змагальність сторін. Поставивши його на третє місце в системі основних засад національного судочинства, законодавець тим самим підкреслив його важливість та значимість.  Будучи конституційною засадою, принцип змагальності відбився й у Кримінальному процесуальному кодексі України як одна з основ, на яких базується кримінальне судочинство України та якої повинні неухильно дотримуватись всі учасники кримінального процесу.

Так, відповідно до ст.22 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим кодексом [1, с.15]. Згідно цієї ж статті КПК України, суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. 

Принцип змагальності має в собі три основні елементи: поділ функцій обвинуваченні, захисту та правосуддя; наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій; керівне положення суду в кримінальному процесі й надання тільки суду права ухвалювати рішення щодо справи[2, с.166].

При цьому, відповідно до КПК України, суд не є стороною кримінального провадження, оскільки не є ні стороною обвинувачення, ні стороною захисту. Безумовно, саме це й робить його незалежним та дає змогу бути неупередженим. 

Однак, сьогодні склалася така ситуація, що судді, які повинні займати неупереджену позицію під час розгляду кримінальних проваджень, фактично переймають на себе роль обвинувача або захисника. Це відображається в тому, що судді першими розпочинають допит обвинуваченого, потерпілого та свідків. Так, відповідно до ст. 351 КПК України, допит обвинуваченого розпочинається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим та суддями. 

Безпосередня участь в судових засіданнях дає автору підстави стверджувати, що нерідко запропонувавши обвинуваченому надати показання, суд одразу й розпочинає його самостійно допитувати, тим самим позбавляючи обвинувача реальної можливості застосувати заздалегідь підготовлену тактику обвинувачення. Відповідно до КПК України, головуючий може протягом всього допиту ставити лише уточнюючі та доповнюючі запитання. 

Аналогічна ситуація склалася із допитом свідків та потерпілого, допит якого здійснюється за правилами, встановленими для допиту свідків. Так, відповідно до ст.352 ч.6 КПК України, свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту - захисник. Це надає можливість сторонам кримінального провадження повною мірою реалізувати свої конституційні права під час судового розгляду кримінального провадження, а саме надавати  суду докази та доводити перед судом їх переконливість, адже показання учасників кримінального провадження відповідно до ст.84 ч.2 КПК України є джерелами доказів. Проте, розпочинаючи допит та першим ставлячи запитання учасникам кримінального провадження, суддя порушує конституційний принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В подальшому такі порушення можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Суд, будучи самостійним у виборі процесуальних засобів з’ясування обставин справи, активно досліджує всі її матеріали, але не може брати на себе жодної з функції захисту чи обвинувачення, підміняти одну або іншу сторону і зобов’язаний діяти в таких процесуальних рамках, які б засвідчили його об’єктивність та неупередженість [3, с.4]. Для цього суддя повинен надати процесуальну можливість сторонам кримінального провадження відстоювати свою правову позицію.  Суд не повинен проявляти власну ініціативу в доказовій діяльності, оскільки таким чином він «мимоволі допомагає одній зі сторін і втрачає безсторонність» [4, с.28]. Тільки в нарадчій кімнаті суддя вирішує питання про допустимість доказів, приймає рішення по справі та таким чином фактично визначається у своїй прихильності до однієї зі сторін провадження.  

Відповідно до ст.363 ч.1 КПК України, після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, головуючий у судовому засіданні з’ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. У разі заяви клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, а за відсутності клопотань постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. 

Проте може скластися ситуація, що учасники кримінального провадження не мають клопотань, а суд вважає за необхідне отримати додаткову інформацію від встановлених в ході судового розгляду джерел або провести повторний чи додатковий допит, але не має права це здійснити без клопотання сторін [5, с.122]. Вважаємо, що виключно на цій стадії та за умови, що сторони з якихось суб’єктивних причин або через недосвідченість не виявляють належної активності у відстоюванні своїх позицій, суддя може проявити ініціативу в отриманні нових, додаткових доказів, які б дозволили в сукупності винести справедливий вирок. Для цього необхідно внести відповідні  зміни в ст.363 КПК України, доповнивши її частиною третьою¹ в наступній редакції: «За відсутності клопотань суд може самостійно прийняти рішення про проведення повторного чи додаткового допиту учасників кримінального провадження, про що виносить відповідну ухвалу».

Надання суду можливості приймати відповідні рішення саме на цій стадії ні в якому разі не порушить принцип змагальності сторін, оскільки до цього часу сторонами буде використано вже всі можливості для відстоювання своїх правових позицій.

Ця норма має застосовуватись лише у випадку, якщо судом було створено необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, але суд не може прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, оскільки не всі докази з’ясовано та досліджено.

Звісно, що будь-яка судова дія може виявитися корисною одній стороні і суперечитиме інтересам іншої, але суд, виносячи рішення про повторний чи додатковий  допит учасників кримінального провадження заздалегідь не знає  результатів такого допиту. Тому необхідно пам’ятати, що головною метою судового розгляду кримінальних проваджень  є істина, якою б вона не була.

Література:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. - С. : ТОВ «ВВП Нотіс»., 2018 - 336 с.

2. Волошина В.К. Щодо питань реалізації принципу змагальності у доказуванні на стадії досудового розслідування за новим кримінальним процесуальним кодексом  України / В.К.Волошина // Юридичний часопис Нац.акад.внутр.справ. - 2013. - №2. - С.166-171.

3. Побегайло Г.Д. Судебные прения в советском уголовном процессе/Г.Д.Побегайло. - М. : ВЮЗИ, 1982. - 51с.

4. Маркуш М.А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України: дис. на здобуття наук. ступеня канд.юрид.наук: спец.12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза» / М.А.Маркуш. - Х., 2005. - 210 с. 

5. Мирошниченко Ю.М. Процесуальні та філософсько-правові проблеми здійснення правосуддя в кримінальному провадженні: монографія / Ю.М. Мирошниченко. — Харків : Панов, 2017. — 200 с.

______________________

Науковий керівник: Никоненко Михайло Якович, професор кафедри кримінального процесу, кандидат юридичних наук, доцент, Національна академія внутрішніх справ

допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014