ДО АНАЛІЗУ ПРАВОВОЇ СУТНОСТІ НАБУВАЛЬНОЇ ДАВНОСТІ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДО АНАЛІЗУ ПРАВОВОЇ СУТНОСТІ НАБУВАЛЬНОЇ ДАВНОСТІ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

26.12.2018 19:36

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України, докторант Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Правовий інститут набувальної давності не є новим, він був відомим здавна. Історично він характеризувався самостійним і незалежним володінням «як на праві повної власності», що виключає як можливість винагороди «документальному» власнику, так і право останнього на відібрання майна після спливу позовної давності [1, c. 2]. Адже за будь-яких обставин у разі початку набувального строку давнісний володілець не просто фізично утримує річ. Оскільки цивільно-правовий строк є невід’ємною складовою змісту суб’єктивного права, особа протягом набувальної давності реалізує своє право на безтитульне давнісне володіння. Такий процес не можна вважати фактичним станом, це суб’єктивне матеріальне право, яке має конкретний обсяг, обмежене строком і здатне до захисту.

Соціальна значимість права, яке тривалий час не використовується з огляду на небажання чи неможливість реалізації вірителем своїх повноважень, та, навпаки, досить довге користування боржником майном, всупереч закону та чужому праву, здавна привертали увагу дослідників. Вони розуміли, що фактор часу не може не враховуватися при побудові відповідного юридичного механізму. Втім, у різні історичні періоди правозгашувальне та правовстановлююче значення темпоральних матеріально-правових інститутів та їхня взаємопов’язаність мали далеко не однозначні фахові та нормативні інтерпретації. Тож, абсолютно очікуваною та практичною за таких обставин була легітимація фактичного володіння у якийсь спосіб. З плином багатьох епох стало очевидним, що досягти суспільно бажаного результату можна лише завдяки задіянню темпоральних чинників. Фактично було запроваджене правило про отримання права власності на чужу річ у результаті спливу встановленого періоду належного володіння нею. Так, відповідно до Законів Дванадцяти таблиць за набувальною давністю (usucapio) рухома річ переходила у власність після спливу одного року володіння, а нерухома – після двох років. При цьому необхідним було дотримання ще низки умов: річ не повинна була бути вкраденою, вимагалася добросовісність володіння, строк давності повинен був текти безперервно [2, c. 8]. Набуття права одним суб’єктом через давність володіння (usucapio), означало одночасно і втрату цього ж права іншим. Але момент такого переходу визначався вже не часом закінчення позовного домагання, а саме спливом набувального строку окупації. Іншими словами, в цивільному законодавстві почав застосовуватися матеріально-правовий інститут набувальної давності.

В подальшому механізм набуття права власності внаслідок тривалого володіння чужим майном розвивався поряд з розвитком суспільних відносин. Зокрема у ст. 9 Псковської судної грамоти - правовій пам’ятці XIV- XV століття – давнісним визнається таке володінням, котре виключає сторонній вплив і виражається в обробці землі, або таке, у якому чітко простежується бажання володільця набувати земельну ділянку у власність. До умов давності володіння Грамота відносить: неперервність, беззаперечність, відкритість володіння, а також наявність строку (4 або 5 років) [3, c. 332]. Наступний поступ соціального прогресу супроводжувався розширенням сфери застосування давнісного набувного інституту та стабілізацією його юридичного нормування. Так у Повному зводі законів Російської імперії, що був виданий на початку ХХ століття давнісним володінням (земською давністю) визнавалося спокійне, беззаперечне його здійснення протягом законом визначеного часу, який називається строком давності. У ст. 533 Зводу були прописані наступні умови для обчислення вказаного давнісного строку: володіння має здійснюватися спокійно, беззаперечно та безперервно, "у вигляді власності" і має тривати десять років [4, c. 822-823].

На сучасному етапі регулювання майнових відносин правило про можливість набуття власності за давністю володіння чужим майном відтворене (за часів радянської влади воно було вилучене як елемент нетрудових доходів) у основному цивільному законі. За загальним правилом, яке сформульоване у ч.1 ст. 344 ЦКУ, набувальна давність починається від моменту добросовісного заволодіння чужою річчю і триває протягом всього часу відкритого та безперервного нею володіння. Будь-яких застережень щодо переривання чи зупинення даного строку закон не містить. Правило частини 3 статті 344 ЦКУ про набуття за давністю володіння майна у власність особами, що заволоділи ним на підставі договору, не повернувши після закінчення дії договору, можна розглядати як спеціальну норму, оскільки в такому випадку набувальна давність має місце при завідомо незаконному володінні на момент початку її перебігу. В зазначеному випадку набувальний строк починається після спливу позовного, тому після закінчення останнього незаконний недобросовісний володілець отримає можливість через певний час стати власником майна. 

Аналіз Глави 24 Цивільного Кодексу України свідчить про те, що набувальна давність є самостійним способом набуття права власності із характерними ознаками, які дають підстави для його відокремлення від інших підстав [5, c. 115]. Неважко помітити, що правова структура коментованого правового механізму не проста, особа може отримати право власності на чужу річ лише за наявності усіх чинників, що входять до його складу та мають юридичне значення. Як указано у статті 344 ЦКУ, право власності набуває особа, що заволоділа майном у порядку, встановленому цією нормою, і продовжує надалі відкрито та безперервно володіти ним протягом визначених строків. 

В цивілістичній літературі набувальна давність переважно оцінюється тільки як певний строк, сплив якого має правове значення [6, c. 289-290]. З такою тезою категорично не можна погодитися. Закінчення такого строку, безумовно, є визначальним для набуття права власності, і в цьому полягає цивільно-правова результативність його спливу. Проте, початок та сам перебіг набувальної давності теж має неабияке значення для визначення обсягу матеріальних цивільних прав та обов’язків, правового положення їхніх носіїв. Український закон, хоча поки що невпевнено, але цілеспрямовано запроваджує механізм реалізації права володіння чужою річчю і права на захист від порушення такого володіння, в тому числі і від власника. Саме в розумінні проміжку часу, що визначає тривалість відповідних суб’єктивних прав такого володільця як складової змісту певного повноваження, і проявляється друга властивість набувальної давності. 

Традиційно, і сучасний період не виключення, низка досить авторитетних вчених-цивілістів протиставляє правовий механізм отримання власності в результаті спливу строку давнісного володіння іншому способові набуття даного права – добросовісному придбанню речі від неповноважного традента. Зокрема, вони вказують, що добросовісний набувач за відмови власникові у віндикаційному домаганні здатен отримати право власності тільки за давністю володіння, іншого способу не передбачено чинним законодавством. Інакше кажучи, добросовісна особа, що отримала захист від віндикації, продовжує володіти без титулу, незаконно і аби стати власником – потребує набувальної давності [7, c. 69-70]. Інші дослідники більш толерантно оцінюють правовий механізм набуття власності в момент добросовісного отримання речі від неповноважного продавця, але при цьому вони також задіюють інститут давності набувальної, надаючи їй нульової тривалості (моментальна набувальна давність) [8, c. 138].

Ми вважаємо такий підхід не зовсім виваженим. Насправді, з урахуванням доктринальних напрацювань можемо дійти обґрунтованого висновку про різну юридичну сутність набуття права власності добросовісним набувачем від неповноважного відчужувача та в режимі набувальної давності. Попри те, що досягається, принаймні зовнішньо, однаковий результат, задіюються відмінні правові та соціальні стрижні. Давність як основа подальшої власності реалізує мовчазне погодження попереднього носія права на уступку іншій особі [9, c. 29-30], це відбувається за згоди власника або без такої, але його пасивність протягом встановленого законом періоду вільно чи невільно має юридичне значення. Натомість за наявності обставин, вказаних у ч. 1 ст. 388 ЦКУ, можливість особи, що втратила річ, повернути її припиняється якраз не з огляду на тривале користування іншим суб’єктом, а саме в зв’язку з набуттям останнім права власності. Сенс та значення придбання права власності за давністю володіння полягає у тому, що власник втратив інтерес до права і не вимагає його здійснення. Слід визнати цілком правильним твердження В.А.Рахміловича: набувальна давність застосовується, зокрема, у тих випадках, коли річ могла бути витребувана у добросовісного набувача, коли ж майно не може бути витребуване – немає місця для набувальної давності [10, c. 127-128].

І з урахуванням цього сфера застосування набувальної давності для добросовісних набувачів насправді значно звужується: за чинним українським законодавством такі суб’єкти стануть власниками утримуваного майна тільки за наявності складного фактичного складу: 1) річ отримана безоплатно або вона свого часу вибула від власника з дефектом волі останнього; 2) власник протягом позовної давності не витребував річ із добросовісного незаконного володіння. Відтак саме звуженим застосуванням давнісного набувного інституту до добросовісних набувачів певною мірою пояснюється розширення кола осіб, що можуть отримати власність за давністю володіння, за рахунок суб’єктів, які не повернули майно після закінчення строку договору. Однак, правовий режим набуття власності останніми та добросовісними особами не є тотожним. Різниця не тільки у тривалості належного давнісного володіння нерухомим майном (для добросовісних набувачів цей період становить 10 років, тоді як для володільців, що продовжують утримувати чуже майно після спливу договору – 15 років). Істотно відрізняється і порядок обчислення набувальної давності. У першому випадку вона починається від терміну заволодіння, а у другому – після закінчення позовної давності. 

Список використаної літератури:

1. Бутовский А.Н. Давность и юридические лица. Вестник права и нотариата. 1909. №2. С. 1-2.

2. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана.-М.: Зерцало,1997. 608с. 

3. Российское законодательство X–XX веков: В 9 т. / Под общей ред. Чистякова О.И. – Т. 1. Законодательство Древней Руси. Отв. ред. Янин В.Л. – М.: Юридическая литература, 1984.  430 с.

4. Полный сводъ законовъ Россійской имперіи в 2-хъ книгахъ.  сост.  А. Л. Саатчиан. Книга 2.  Спб.: Законоведение, 1911. 4680 с.

5. Сєвєрова Є.С. Набувальна давність у цивільному праві України: Питання застосування за матеріалами судової практики. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Вип. 17. 2011. С. 114- 118. 

6. Цікало В.І. Поняття набувної давності. Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип..13. К.: Інститут держави і права НАН України, 2001. С. 288-290. 

7. Аксюк И.В. Добросовестность приобретения как основание как основание возникнговения права собственности на недвижимость. Журнал российского права. 2007.  №3. С. 67-72. 

8. Морандьер Жулио де ла Гражданское право Франции (перевод с французского Е.А. Флейшиц). Т. 2. М. Иностранная лить-ра, 1960. – 728 с. 

9. Попович П.В. Приобретательная давность по русскому и остзейскому гражданскому праву равно по проекту гражданского уложения Варшава: Тип. Варш. Учеб. Округа, 1913. 252 с. 

10. Рахмилович В.А. О праве собственности на вещь, отчужденную неуправомоченным лицом добросовестному приобретателю (к вопросу о приобретении права от неуправомоченного лица). В кн.: Проблемы современного гражданского права. Сборник статей. Отв. ред. В.Н.Литовкин, В.А.Рахмилович. М.: Городец, 2000. С. 126-144. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота