ДОГОВІР КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ ЯК ПРОВІДНА ФОРМА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДОГОВІР КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ ЯК ПРОВІДНА ФОРМА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

22.03.2019 14:00

[Секція 7. Господарське право. Господарське процесуальне право. Фінансове право. Банківське право]

Автор: Гордеюк Алла Олександрівна, кандидат юридичних наук, Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут"; Крачун Катерина Юріївна, студентка, Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут"


У сучасних реаліях договір комерційної концесії визнається прогресивним методом розвитку та удосконалення господарських відносин, провідної формою підприємництва, тому у дослідженні його правової природи зацікавлено чимало науковців, що займаються наукою господарського, цивільного права.

У Господарському кодексі України (далі – ГКУ) цьому договору присвячена глава 36, розділу VI. Відповідно до ч. 1 ст. 366 ГКУ за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строкуправо використання в підприємницькій діяльності комплексу прав,що належать правоволодільцеві, а користувач зобов’язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. А у ч. 2 ст. 366 ГКУ прописано, що договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, діловоїрепутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності. Також правовий режим договору комерційної концесії визначається і у книзі п’ятій, главі 76 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ)[1; 2]

Виходячи з аналізу норм ГКУ, ЦКУ, ми розуміємо, щовизначений національним законодавством договір комерційної концесії – це по суті аналог договору франчайзингу, який добре відомий у світовий господарській практиці, і за умовами якого одна сторона (франчайза) на підставі франшизи (ліцензії) отримує от іншої сторони(франчайзера) на оплатній основі право на продаж товару, послуг, продуктів з використанням вже добре відомої на світовому або національному ринку торговельної марки (знаку для товарів і послуг). Договір комерційної концесії іноді називають не тільки договором франчайзингу, а щей договором франшизи (або від англ. frachise – фрачизи)[3, c.624]. Першою серйозною компанією, що почала свою діяльність за методом франчайзингу була у 1851 р. компанія з виробництва швейних машин (Singer Sewing Machine Company), що розгорнула серійне виробництво, а при досягненні успішних підприємницьких результатів розробила систему, яка надавала фінансово незалежним фірмам виняткові права продавати й обслуговувати швейні машини на певній території[4].

Для забезпечення справедливих франчайзингових відносин з часом була створена Міжнародна Асоціація франчайзингу (1960 рік) та Європейська Асоціація франчайзингу (1972 рік), членом яких є і Україна. У багатьох країнах з’явилися національні франчайзингові асоціації, в Україні в тому числі, а також Федерація розвитку франчайзингу. У сучасних реаліях за договором франшизи вУкраїні працюють такі відомі компанії, як «Coca-Cola», «McDonald’s» тощо, а відомими національними франчайзерами є, наприклад, «PizzаCelentano», «Нова пошта»та інші[5]. 

На сьогодні договір комерційної концесії набуває великого значення у зв’язку з використанням його як способу комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності (далі – ПІВ), які поряд з традиційними товарами і послугами стають все більш актуальними на міжнародному та національному ринках. Зокрема, правовідносини щодо визнання та захисту об’єктів ПІВ регулюються Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) від 15.04.1994 р., що є міжнародною угодою, яка регулюється Світовою організацією торгівлі[6]. Комерціалізація об’єктів ПІВ – це введення об’єктів ПІВ  у цивільний (господарський) оборот з метою одержання прибутку, використання майнових прав у комерційній господарській діяльності. Відповідно до ст. 155 ГКУ  об'єктами ПІВ у сфері господарювання визнаються: винаходи та корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, комерційна таємниця, комп'ютерні програми, інші об'єкти, передбачені законом[1].

Перевагами розвитку бізнесу на підставі, укладеного підприємцями договору комерційної концесії, є те, що користувач (франчайза) отримує вже готову, прибуткову «бізнес-концепцію» під добре відомою торговельною маркою (знаком для товарів і послуг),  фірмовим найменуванням, які належать правоволодільцю (франчайзеру) з відвойованим місцем на ринку і репутацією бренду. Таким чином підприємницькі ризики користувача зводяться до мінімуму (тобто він отримує, так званий «бізнес під ключ»). 

Що стосується недоліків, то по-першедо тих пір, поки користувач веде свою діяльність по франшизі, він зобов’язується регулярно виплачувати відрахування (роялті) правоволодільцю. Роялті – це щомісячна сплата за використання певного бренду (з юридичної точки зору, бізнес за франшизою – це оренда відомої торгівельної марки (знаку для товарів і послуг) тощо). По-друге користувач не має свободи дій, тому що його бізнес, обмежений бізнес-політикою правоволодільця. По-третє, проблеми правоволодільця (зокрема, фінансові) кидають тінь на діяльність кожного підприємства мережі. Крім цього, інші підприємства мережі своєю діяльністю можуть нашкодити не тільки правоволодільцю, а й усім користувачам системи[7]. Проте данні недоліки є здебільшого уявними, тому існування їх у реальній, стійкій і добре сформованій франчайзинговій системі є мінімальним. 

Але доки є ризики, то повинні бути і шляхи їх подолання. По-перше, на нашу думку, користувачу слід укладати договір комерційної концесії з суб’єктами господарювання, що мають бездоганну репутацію на ринку аби бути впевненими в стабільності і прибутковості їх бізнес-концепції. Тоді значно знижується ризик банкрутства та проблема високого роялті, тому що підвищуються шанси на стабільну прибутковість підприємницької діяльності.

По-друге, має бути більш лояльним зміст договору комерційної концесії. Тобто необхідна наявність пунктів договору, які б дещо давали свободу дій користувачу для введення ноу-хау та удосконалення виробництва без порушення концепції та жорсткого контролю з боку правоволодільця.

Таким чином, підсумовуючи вище наведене, можна зробити висновок, що договір комерційної концесії (франчайзингу, франшизи) є прогресивною формою для розвитку та удосконалення господарських відносин. З оглядом на особливості його правової природи є підстави стверджувати, що його використання у діловій практиці здатне сприяти розвитку малого та середнього бізнесу в країні, спираючись на комерційний досвід успішних на національному та міжнародному рівні господарських організацій.

Література:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003.Відомості Верховної Ради України.2003. № 40-44. Ст. 144

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003.Відомості Верховної Ради України.2003. № 40-44. Ст. 356

3. Вінник, О. М. Господарське право: навч. посіб./ О. М. Вінник. – 2-ге вид. – Київ : Правова єдність, 2009. – 766 с.

4. Історія франчайзингу. Як це було.URL: http://www.nalogovnet.com/uk/kak-ne-poterjat/735-istoriya-franchajzinga-kak-eto-bylo.html

5. Історія франчайзингу в Україні. URL: https:ffc.expert/uk/blog/istoria-franchajzingu-v-ukrayini/

6. Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності.URL : https : //zakon.radagov.ua/go981_018

7. Недоліки франчайзингу. URL:https://biznesua.com.ua/nedoliki-franchayzingu/



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота