МЕХАНІЗМ УЧАСТІ ЗАХИСТУ ЯК СТОРОНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ПРОЦЕСІ ДОКАЗУВАННЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МЕХАНІЗМ УЧАСТІ ЗАХИСТУ ЯК СТОРОНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ПРОЦЕСІ ДОКАЗУВАННЯ

18.04.2019 20:20

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Риженкова Анна Олексіївна, «Міжрегіональна академія управління персоналом», Навчально-науковий інститут права ім. князя Володимира Великого


Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України) [1] не передбачає безпосереднього визначення поняття «доказування» а ні в статті 3 КПК України (визначення основних термінів Кодексу), а ні в главі 4 КПК України (докази і доказування) Однак у частині другій статті 91 КПК України вказується, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження . Завдяки цій правовій нормі визначається сутність доказування, розкривається зміст процесу доказування в кримінальному провадженні.   

При прийнятті законодавцем КПК України було враховано важливий принцип, що стосується доказування, а саме рівність сторін у процесі доказування. Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

З метою реалізації такої важливої загальної засади кримінального провадження, як рівність перед законом і судом (п. 3 ч. 1 ст. 7 КПК України), приписами частини другої статті 22 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Отже, на підставі наведеного положення кримінально-процесуального законодавства, власне, і будується механізм участі сторони захисту у доказуванні в кримінальному процесі. Внаслідок цього у кримінально-процесуальній доктрині набув актуальності цілий комплекс питань, пов’язаний із механізмом участі захисту, як сторони кримінального провадження, у процесі доказування: визначення кола фактичних обставин, що складають предмет доказування при розгляді клопотань; прийнятністю загальної системи властивостей доказів стосовно судово-контрольного провадження із розгляду клопотань про застосування засобів доказування; суперечливим визначенням повноважень сторони захисту  щодо самостійного збирання доказів у положеннях Розділу 2 КПК України, тощо.  

Окремі питання, пов’язані із визначенням особливостей участі сторони захисту у процесі доказування в кримінальному провадженні, досліджували такі вчені, як: А. Р. Белкін, Ю. М. Грошевий, Н. М. Кіпніс, Л. Д. Кокорєв, О. Ю. Лань, Ю. Б. Пастернак, Р. Ю. Савонюк, О. С. Старенький, В. М. Тертишник, А. О. Шульга, М. Є. Шумило та інші вчені-процесуалісти.      

Метою даного дослідження є визначення елементів механізму участі сторони захисту у процесі доказування в кримінальному провадженні, аналіз дієвості такого механізму та проблематики його практичної реалізації.   

Спростування доказів обвинувачення з метою забезпечення своєму підзахисному найбільш сприятливого становища не є єдиним завданням захисника в кримінальному провадженні. Захисник є суб’єктом доказування, який користуючись процесуальними правами свого підзахисного та діючи в рамках статей 46, 47 КПК України, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.   

Розглядаючи витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок як один із елементів діяльності захисника в процесі доказування, варто зазначити такі особливості: по-перше, дії захисника відбуваються з позиції сили та тиску закону, оскільки йдеться саме про витребування; по-друге, дії можуть бути спрямовані як на перевірку вже отриманих відомостей, так, власне, і на отримання нових.   

Аналіз правозастосовної практики свідчить, що такий інструмент, як витребування копій документів, відомостей, висновків не завжди дієвий, оскільки орган, до якого надсилається таке клопотання, може не діяти в інтересах сторони захисту та надавати інформацію не оперативне.   

Якщо при збиранні доказів у сторони захисту є відносно рівні права зі стороною обвинувачення, хоча сторона захисту й позбавлена такого інструменту, як тиск авторитету уповноваженого державного органу, то при перевірці та оцінці доказів усе обмежується лише власним внутрішнім переконанням особи, яка їх оцінює, оскільки сторона захисту позбавлена тих інструментів, за допомогою яких докази можуть бути перевірені негайно (слідчі (розшукові) дії, слідчий експеримент тощо).   

Виходячи з положень частини першої статті 94 КПК України, сторона захисту, як суб’єкт перевірки та оцінки доказів, нормативно не закріплена. Сторона захисту при перевірці доказів може брати участь лише як ініціатор проведення слідчих (розшукових) дій. При цьому сторона захисту напряму є залежною від сторони обвинувачення, оскільки клопотання про проведення таких слідчих (розшукових) дій подається саме слідчому чи прокурору. Слідчий чи прокурор повинен розглянути клопотання, але питання про його задоволення чи відмову у задоволенні вирішується на власний розсуд сторони обвинувачення залежно від того, чи побачить слідчий, прокурор, як зазначено в частині першій статті 220 КПК України, «наявність відповідних підстав». Представляється, що це є порушенням принципу рівності сторін, оскільки одна сторона – сторона захисту, залежить від іншої сторони – сторони обвинувачення. Для вирішення цього вважаю за доцільне додатково законодавчо передбачити можливість подавати стороною захисту клопотання про ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій на етапі досудового розслідування не лише слідчому, прокурору, а і слідчому судді.   

Одним із шляхів перевірки доказів стороною захисту, що матиме юридичну силу та не потребує згоди сторони обвинувачення, є проведення експертизи. Клопотання про проведення експертизи подається слідчому судді чи суду. О. Ю. Лань зазначає, що «захисник, виступаючи зі сторони захисту, має право самостійно залучити експерта для проведення експертизи на договірних умовах. У цьому разі проведення експертизи матиме статус саме процесуальної дії, а не слідчої (розшукової) дії» [2, с. 137]. Відбувається розведення понять залучення експерта стороною захисту і стороною обвинувачення, оскільки залучення експерта стороною обвинувачення розглядається як слідча (розшукова) дія, а не процесуальна.      

Іншим механізмом, яким може користуватися сторона захисту при участі у процесі доказування, є тимчасовий доступ до речей і документів, що регулюється главою 15 КПК України. Слід зазначити, що тут сторона захисту має рівний статус зі стороною обвинувачення, оскільки клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів подається до слідчого судді [3, с. 200]. Доступ до речей і документів надається у разі, якщо такі речі: перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні; не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю. Щодо речей, які містять таємницю, що охороняється законом, то доступ до таких речей може бути наданий лише особі, що має відповідний рівень допуску. Законодавець регулює це питання в частині четвертій статті 517 КПК України, зокрема доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов’язків, передбачених КПК України, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження.   

Отже, сторона захисту володіє рядом механізмів, за допомогою яких вона може брати участь у процесі доказування в кримінальному провадженні. Проте, хоча КПК України і закріплює принцип змагальності сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їхньої переконливості, однак фактично сторона захисту має обмежену участь у процесі доказування, оскільки законодавець ставить її в пряму залежність від сторони обвинувачення. Це спостерігається, зокрема, при ініціюванні проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, які проводяться лише за згоди сторони обвинувачення. При перевірці уже отриманих доказів та їхній оцінці сторона обвинувачення має порівняно ширші повноваження, оскільки вона на власний розсуд може проводити наведені процесуальні дії, спрямовані на перевірку доказів, збирання нових доказів на основі наявних тощо.

Розглядаючи механізм участі сторону захисту в процесі доказування, слід зазначити, що наразі вона виступає не як самостійний суб’єкт доказування, а скоріш як факультативний. З одного боку, це випливає насамперед з того, що обов’язок доказування на сторону захисту не покладений. Проте доказування може виступати як один зі способів захисту, а тому його не можна обмежувати.   

Чинна правова модель здійснення доказування захистом, як стороною кримінального провадження, надає йому нових можливостей для вирішення завдань захисту. Вона, як показує правозастосовна практика, потребує подальшого удосконалення, проте повинна визначатися змагальністю як засадою кримінального процесу, яка в суді першої інстанції за чинним законодавством України набуває системоутворюючого значення [4, с. 168].

За таких підстав, слід погодитися з пропозиціями дослідників про те, що необхідно законодавчо передбачити можливість сторони захисту повною мірою користуватися наявним механізмом доказування, не обмежуючи її в цьому залежністю від сторони обвинувачення. Насамперед, це можливість ініціювання слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій через незалежну сторону кримінального провадження – суд, зокрема через слідчого суддю на стадії досудового розслідування, а також доцільність спростити процедуру отримання допуску захисника до матеріалів, що містять державну таємницю, якщо це необхідно для підготовки до захисту, що, у свою чергу, може пришвидшити реагування органів досудового розслідування на обставини, які потребують вивчення і можуть мати значення для кримінального провадження. 

Література:   

1. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10, № 11-12, № 13. – ст. 88.   

2. Лань О. Ю. Участь захисника в кримінальному процесуальному доказуванні: окремі проблемні питання / О. Ю. Лань // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2015. – № 1 (52). – С. 135-139.   

3. Старенький О. С. Отримання доказів захисником у досудовому розслідуванні шляхом застосування тимчасового доступу до речей і документів / О. С. Старенький // European political and law discourse. – 2016. – Vol. 3, іss. 1. – C. 199-203 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/evrpol_2016_3_1_33 . 

4. Трофименко В.М. Особливості участі захисника в доказуванні в кримінальному провадженні: деякі теоретико-прикладні аспекти./В.М. Трофименко//Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2015. - Серія Право. – Випуск 33. – Том 2.- с. 165-168.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота