ПРО ВИТОКИ СУЧАСНИХ ПОГЛЯДІВ НА ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРО ВИТОКИ СУЧАСНИХ ПОГЛЯДІВ НА ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

18.04.2019 21:02

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Кравчина Ірина Борисівна, старший викладач, Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія"


Питання щодо об'єкта злочину в теорії кримінального права є одним з найбільш складних і дискусійних. Його розробка почалася в юридичній науці ще з кінця XVIII століття після того, як поняття складу злочину з суто процесуальної трансформувалося в одну з важливіших кримінально-правових категорій. У подальшому об'єкт злочину досліджувався багатьма видатними вітчизняними та зарубіжними вченими, але далеко не всі аспекти цього найважливішого кримінально-правового інституту досліджено достатньою мірою, багато з них вирішено вкрай суперечливо і з часом не тільки не розв’язуються, а, навпаки, ще більше заплутуються, ускладнюючи процес вивчення цього елементу складу злочину.

Це стосується, в першу чергу, суті об'єкта (того феномену, що страждає від злочинного посягання), який інтерпретується вченими і як суспільні відносини, і як правове благо (інтерес), і як соціальна цінність, і як людина (індивідуум) або її суб’єктивні права тощо. При цьому слід зазначити, що «більшість із цих підходів не є новими, оскільки були розроблені вітчизняними та зарубіжними криміналістами минулого. І це має своє пояснення, адже розвиток права відбувається у руслі двох напрямів сприйняття правового матеріалу – наступності (у межах національного права, тобто в історичному вимірі) і запозичення (з іноземного права, тобто у географічному вимірі), які органічно взаємозалежні і нерозривні» [1, 128]. У зв’язку з цим неабияке значення має дослідження проблеми об'єкта в історичній ретроспективі.

Сьогодні більшість вчених виділяють три періоди в розвитку вчення про об'єкт злочину: дореволюційний, радянський, обумовлений марксистсько-ленінським вченням, і сучасний. 

Загальні засади сучасного розуміння об'єкта злочину були закладені дореволюційними вченими, серед яких: Г.І. Солнцев, В.Д. Спасович, А.Ф. Кістяківський, П.Д. Калмиков, Н.С. Таганцев, Н.Д. Сергіївський та ін.

Усе різноманіття поглядів згаданих та інших криміналістів, що існувало з другої половини до кінця XIX століття на об'єкт злочину в сучасній кримінально-правовій літературі, традиційно зводять до трьох концепцій. 

Так, основні положення нормативної теорії об'єкта, яка набула поширення в працях К. Біндінга, Ж.-Л. Ортолана та інших і базувалася на формальному визначенні злочину, полягають у тому, що шкода при скоєні злочину заподіюється безпосередньо нормі права, її формально закріпленому законом символу. За таким підходом, вважав М.С. Таганцев, «злочин стане формальним, життєво непридатним поняттям, що нагадує у нас переконання епохи Петра Великого, який вважав і …вбивство, і носіння бороди …однаково важливими діяннями, гідними смертної страти, бо все це винуватий здійснював, так само не боячись царського гніву» [2, 33].

Відповідно до теорії суб'єктивного права як об'єкта злочину, прихильниками якої виступали Ансельм Фейєрбах, В.Д. Спасович, Н.Д. Калмиков та інші, «злочин є протизаконним посяганням на чиє-небудь право, таке істотне, що держава... при недостатності інших охоронних засобів, захищає непорушність його покаранням» [3, 84]. Називаючи у зв'язку з цим право в суб'єктивному значенні абстрактним поняттям, М.С. Таганцев відзначав, що воно само по собі не може бути безпосереднім об'єктом злочинного посягання, поки воно не знайде вираз у благові або інтересі, що конкретно існує» [2, 31–32].

Саме «життєві інтереси, правові блага» визнавали за об'єкт злочину представники теорії об'єкта як правового блага А.Ф. Кістяківський, І. Колір, Франц Лист, С.В. Познишев, Н.С. Таганцев, Л.С. Бєлогриць-Котляревський та інші. Вони не вбачали різниці між благом та інтересом, вживаючи ці поняття як такі, що є взаємозамінними.

Для зазначеного періоду було характерним ототожнення об'єкта з тим, що сьогодні іменується предметом злочину. Так, особу, яка страждає від злочину, В.Д. Спасович називав і предметом, і об'єктом злочину. Речі, тварини та установи наділялися функцією об'єкта злочину й А.Ф. Кістяківським.

Слід підкреслити, що через відсутність єдиного підходу до визначення даного поняття, термінологічних розбіжностей, зачіпання і змішання засадних дефініцій, практично жоден з дореволюційних авторів не витримував чітких меж якої-небудь одної з вищезазначених концепцій. Тому, на наш погляд, об'єднання їх у три вказані групи є вельми умовним. «У цьому значенні, — вважає Г.П. Новосьолов, — показова характеристика позиції Н. С. Таганцева, яка зараховується до нормативної теорії, мабуть, лише за тими міркуваннями, що об'єктом злочину він називав «норму права в її реальному бутті» [4, 13].

Кінець XIX — початок XX століття відзначається поступовим визнанням того, що злочин заподіює шкоду всьому суспільству і зазіхає на суспільні відносини, але не як на певну систему, а як на відносини (соціальні зв'язки), що існують між конкретними суб'єктами. Об'єкт злочину розглядається як двоаспектне явище, котре характеризується порушенням заборони, яка виражена в правовій нормі, і наявністю блага (інтересу), якому безпосередньо заподіюється шкода. У вченні про об'єкт злочину в цей період спостерігається протистояння, а потім злиття основних концепцій об'єкта — нормативної та теорії об'єкта як правового блага або правоохоронюваного інтересу. На початку XX ст. вітчизняної кримінально-правовою наукою стала усвідомлюватися необхідність відмежування об'єкта злочину від того, що пізніше стануть називати предметом злочину.

Таким чином, вчення про об'єкт злочину своїм корінням сягає в кримінально-правові ідеї кінця XIX – початку XX століття. Погляди щодо того, на що посягає злочин, чому він завдає шкоди, які зародилися в цей час, розвинулися в палітру нормативної (об'єкт — норма права), соціологічної (об'єкт — правове благо, соціальний інтерес) і різного роду проміжних, дуалістичних концепцій об'єкта, котрі в 20-хх роках XX століття змінилися в підсумку чітким усвідомленням того, що об'єктом будь-якого злочину є суспільні відносини, яким в результаті злочину заподіюється шкода або створюється загроза спричинення шкоди й які охороняються кримінальним законом. 

Література

1. Тацій В.Я. Об’єкт злочину / В.Я. Тацій // Вісник Асоціації кримінального права України. – 2013. – № 1. – С. 126 – 143.

2. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общ.: В 2 т. / Сост. и отв. ред. Загородников Н.И.; РАН. Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1994. – Т. 1. – 380 с.

3. Спасович В. Учебник уголовного права. Том 1. – С.-Петербург: Тип. Иосафата Огризко,1863.– 180 с.

4. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Издательство НОРМА, 2001.– 208 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота