ПРЕЗУМПЦІЯ ДОБРОСОВІСНОСТІ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРЕЗУМПЦІЯ ДОБРОСОВІСНОСТІ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ

21.11.2019 12:04

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Маринів Наталія Анатоліївна, кандидат юридичних наук, доцент, асистент кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Загальновідомо, що основними засадами податкового законодавства України, на яких воно ґрунтується, є принципи. Одним із таких принципів відповідно до підпункту 4.1.4 Податкового кодексу України є принцип - презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу [1]. Таке вихідне положення відіграє неабияку роль у податковому правозастосуванні, виступаючи своєрідним інструментом подолання колізій та прогалин у податковому праві [2], існування яких, на жаль, є притаманним останньому на сучасному етапі формування податкового законодавства.  

Термін презумпція має латинське походження «praesumptio», що утворився від слова «praesumere» ( з латинської - передбачати, передчувати, вгадувати) і в перекладі означає припущення. Тлумачні словники визначають презумпцію за такими означеннями: припущення, що ґрунтується на ймовірності [3, 4]; припущення, що визнається істинним, поки не доведено протилежне [5]. На сьогодні в правовій науці склалися два підходи до розуміння змістовної природи презумпцій як загальносуспільного явища або як категорії виключно правового характеру. 

В аспекті податкового права більшість презумпцій мають правовий характер свого походження і вищеозначена презумпція не є виключенням як така, що отримала в податковому законодавстві статус вихідного положення (підпункт 4.1.4. пункту 4.4. статті 4 Податкового кодексу України) та закріплена нормами матеріального права, які встановлюють правила альтернативного судовому адміністративного оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом. Так, законодавець визначає, що рішення приймається на користь платника податків у разі коли норма Податкового кодексу України чи іншого нормативно – правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно – правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно – правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України). 

Презумпція правомірності рішень платника податків (тобто будь-яких його рішень щодо дій або бездіяльності, пов’язаних із виконання податкового обов’язку, зокрема) тісно пов’язана з визначенням того, які дії (бездіяльність) платника є правомірними та, відповідно, який платник визнається добросовісним, оскільки головною метою презумпції правомірності рішень платника, виходячи із норм чинного законодавства, саме і є звільнення добросовісного платника податків від обов’язків, не передбачених законом, у тому числі і доведення неправомірності рішень контролюючого органу.  

Презумпція добросовісності платника податків, яка існує в податковому законодавстві та склалася в судовій практиці, означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. 

У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків (його праву) відповідає обов'язок контролюючого органу доведення  під час процедури адміністративного оскарження правомірності будь-якого  нарахування, здійсненого ним у визначених Податковим кодексом України випадках, або будь-якого іншого прийнятого ним рішення (пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України). 

Законодавчо також вирішене питання тягаря доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності і під час судового оскарження в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, яким в дослідженні виступає контролюючий орган. Такий обов’язок згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладений на суб’єкта владних повноважень. І лише у разі надання таким суб’єктом (контролюючим органом) доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України [6] обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен надати відповідні докази про наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.

Однак, на жаль, практичне застосування цих положень як контролюючим органом під час розгляду скарг платників податків в ході адміністративного оскарження, так і судами при розгляді адміністративних справ про визнання протиправними та скасування рішення контролюючого органу не завжди відповідає їх теоретичним аспектам. Практичний досвід оскарження податкових рішень контролюючих органів, прийнятих за результатами проведеного ними податкового контролю, дозволяє стверджувати, що досить часто саме платник податків зобов’язаний доказувати, що прийняте суб’єктом владних повноважень – контролюючим органом рішення не відповідає чинному законодавству. Фактично відбувається заміна презумпції правомірності рішень платника та його добросовісності на презумпцію правомірності рішень контролюючого органу. Судова практика також не є однозначною в питаннях визначення сторони провадження (платника податків чи контролюючого органу), зобов’язаної доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.  

Виходячи з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника, судами за відсутності подання податковим органом доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника або можливої фіктивності його постачальників (як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведення доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо) ухвалюються справедливі рішення про протиправність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень [7, 8], що відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства. 

Разом з тим, досить часто, платник при оскарженні податкового рішення вимушений доказувати правомірність саме своїх дій, пов’язаних із достовірністю показників, відображених ним у поданих до контролюючого органу документах податкової звітності, надаючи суду (та відповідачу згідно із нормами Кодексу адміністративного судочинства України ) разом із актом перевірки та прийнятими за його результатами податковими повідомленнями-рішення копії первинних документів (кількість яких за перевірений період у платника податків може бути досить значною). Податковий орган при цьому обмежується лише дублюванням своєї позиції висновками акту перевірки, в якому, також досить часто, суть порушення податкового законодавства зводиться до цитування норм законодавства та зазначення про неправомірність формування платником податків показників податкової звітності, без зазначення, в чому це порушення виражається [9,10].    

Тобто, якщо податковий орган жодних доказів, що, на його думку підтверджують порушення платником податкового законодавства, не надає до суду, його доводи по суті є такими, що ґрунтуються лише на його припущеннях. Разом з цим, суд замість виконання свого завдання, визначеного статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перевірки оскаржених рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень відповідності нормам законодавства , зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, фактично виконує функцію контролюючого органу та встановлює (обґрунтовує за суб’єкта владних повноважень прийняте останнім рішення, що оскаржується платником) наявність (відсутність) у діях платника податків складу податкового правопорушення (щодо правомірності формування ним показників податкової звітності, своєчасності та повноти сплати податків (зборів). Вказана практика не відповідає основному завданню адміністративного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин та не сприяє ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. 

Література:

1. Податковий кодекс України .– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua /laws/show/ 2755-17 (дата звернення 19.11.2019 р.) – Назва з екрану.

2. Мамалуй О.О. Правореалізаційне значення принципу-презумпції правомірності рішень платника податків. URL: http://nvppp. in.ua/vip/2018/5/tom_2/24.pdf (дата звернення 19.11.2019 р.).

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 / В’ячеслав Тимофійович Бусел (уклад., гол.ред.). К.; Ірпінь, 2003. 1427с.

4. Словник іншомовних слів: Близько 10000 слів / Національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Український мовно-інформаційний фонд НАН України / Є. І. Мазніченко (ред.); С. М. Морозов (уклад.), Л. М. Шкарапута (уклад.). К. : Наукова думка, 2000. 662 с. (Словники України).

5. Ожегов С. И. Словарь русского языка: 70 000 слов / Ожегов С. И.; Под ред. Н. Ю. Шведовой. [22-е изд., стереотип.]. М.: Рус. яз., 1990. 921 с.

6. Кодекс адміністративного судочинства України. - Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 (дата звернення 19.11.2019 р.) – Назва з екрану.

7. Постанова Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №803/1923/13-а [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/74992333 (дата звернення 19.11.2019 р.).

8. Постанова Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №814/3061/13-а [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/82447207 (дата звернення 19.11.2019 р.).

9. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06. 2019 у справі № 520/2741/19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82608775 (дата звернення 19.11.2019 р.).

10. Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі № 2040/6370/18[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80759637 (дата звернення 19.11.2019 р.). 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота