ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРИ ПОРУШЕННІ ПОРЯДКУ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНУ ЧИ КЛІТИНИ ЛЮДИНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРИ ПОРУШЕННІ ПОРЯДКУ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНУ ЧИ КЛІТИНИ ЛЮДИНИ

26.11.2019 12:24

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Кохтюк Вікторія Андріївна, студентка 1 курсу Національного Авіаційного Університету


За останні десятиріччя такий напрям медицини як трансплантологія визначається стрімким розвитком та гучними досягненнями. Відповідно до українського законодавства пересадити орган можуть тільки обмеженому колу родичів або чоловіку/дружині. Виняток становлять лише біологічні матеріали, які регенеруються, наприклад, кістковий мозок. Попри “прорив” у медицині існують певні обмеження, що функціонують задля перепони зловживанню, але разом із тим розвиваються нові типи злочинів – незаконний продаж або трансплантація органів і тканин людини.

Для забезпечення прав, свобод, людської гідності при застосуванні трансплантації 17 травня 2018 р. був прийнятий Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини». До 2019 р. ця сфера суспільних відносин була врегульована Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», прийнятим ще у 1999 р., який визначав умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування[1].

Також одним із документів боротьби зі злочинами у сфері трансплантології є Кримінальний Кодекс України від 2001 р. , який містить низку норм  які встановлюють відповідальність за такі посягання, зокрема, ст. 143 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Законодавство вділяє наступні види трансплантації: 

1) аутотрансплантація – можливість пересадки власних органів або тканин одного організму;

2) ізотрансплантація – пересадка анатомічних матеріалів між генетично близькими організмами;

3) гомотрансплантація (аллотрансплантація) – пересадка органівабо тканин між організмами, які належать одному видові, з використанням анатомічних матеріалів тваринного походження;

4) ксенотрансплантація – пересадка анатомічних матеріалів та взяття анатомічних матеріалів тваринного походження;

5) трансплантація фетальних матеріалів та взяття анатомічних матеріалів у померлих осіб.

Існують дві моделі регулювання донорства органів і тканини від померлих органів і тканин людини - «презумпція згоди» та «презумпція незгоди».

«Презумпція згоди» стосується осіб, що померли, відповідно до неї вилучення і використання органів від померлого здійснюється у випадку, якщо померлий за життя не висловлював заперечень проти цього або якщо заперечення не висловлюють його родичі чи законні представники.

«Презумпції незгоди» то вона означає, якщо до своєї смерті померлий явно не заявляв про свою згоду на вилучення органу (органів) або члени його сім’ї чітко виражають незгоду на такі дії у тому випадку, коли померлий не залишив подібної заяви. У таких випадках відсутність згоди розглядається як відмова від трансплантації [2].

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» в Україні діє «презумпція незгоди». Звідси ж виникає питання щодо переліку осіб, які можуть давати згоду на трансплантацію органів від померлої особи, оскільки для того, щоб пересадити орган достатньо згоди одного із родичів померлого. 

У чинному законодавстві не передбачені межі припустимості трансплантації, не визначені й момент смерті, час, із настанням якого можна вилучити трансплантат, не визначений перелік осіб, котрі можуть бути донорами та реципієнтам.

Основним об`єктом злочинів у сфері трансплантації органів та тканин є здоров`я особи. Об’єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1 ст. 143);

2) вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин (ч. 2 ст. 143);

3) незаконна торгівля органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143);

4) участь у транснаціональних організаціях, які займаються:

а) вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів чи тканин з метою їх трансплантації;

б) незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143) («Кримінальний кодекс України», 2001).

У кримінальному праві не зовсім чітко визначено кримінальну відповідальність за вилучення у померлої особи імплантованих при її житті штучних замінників органів або матеріалів замінників тканин, наприклад, кардіостимуляторів, замінників кісток або кісткової тканини.

Наслідком невдало проведеної операції трансплантації для лікаря може бути притягнення його до кримінальної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків унаслідок недбалого до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Таким чином, у законодавстві існують певні проблеми, які стримують розвиток трансплантології як з точки зору правового характеру, так і з точки зору медицини, а саме: перенесення терміну введення у дію законопроекту від 9 листопада 2018 р. № 9284 «Про внесення змін до Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Цим документом запропоновано перенести введення в дію закону про трансплантацію на 1 січня 2020 р. (Устінов, 2018).

Отже, незважаючи на нормативні документи та Кримінальний Кодекс, досі існують прогалини та недоліки положень діючого законодавства України щодо трансплантації, що обумовлене недосконалим державним регулюванням діяльності закладів та наукових установ, пов’язаних з трансплантацією; невідповідністю світовій практиці в цій галузі  стосовно встановлення презумпції незгоди особи стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті; низькою довірою населення в державі до порядку взяття та використання органів померлих донорів, що не відповідає міжнародним тенденціям розвитку сфери трансплантації; відсутністю достатньої кількості закладів охорони здоров’я, що можуть забезпечувати надання хворим якісної високотехнологічної медичної допомоги та ін. 

Тому дослідження підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини має не лише наукове, а й практичне значення, адже в умовах застосування нових методів лікування набуває особливо важливого значення охорона та захист інтересів донора і реципієнта.

Література:

1. Кримінальна відповідальність за злочинні порушення порядку трансплантації органів або тканин – електронний ресурс. Доступ: file:///C:/Users/User/Downloads/12487-28680-1-PB.pdf

2. Гринчак С.В. Незаконна трансплантація: аналіз складу злочину. Сучасне українське медичне право: монографія. За заг. ред. С.Г. Стеценка. Київ: Атіка, 2010. С. 130–153.

3. Кримінальний Кодекс України : Закон України від 05 квітня 2001 р. 2341-III. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

________________

Науковий керівник: Пильгун Наталія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права, Національний авіаційний університет



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота