РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ У КОНТЕКСТІ ПІДВИЩЕННІ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ У КОНТЕКСТІ ПІДВИЩЕННІ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

24.04.2020 18:31

[Секція 1. Економіка, організація і управління підприємствами, галузями, комплексами]

Автор: Андрусишена Ірина Василівна, здобувач освітнього ступеня “магістр”, Хмельницький національний університет, м. Хмельницький, Україна; Хитра Олена Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри управління персоналом і економіки праці, Хмельницький національний університет, м. Хмельницький, Україна


Задоволення життєвих потреб населення значною мірою залежить від ефективності функціонування та розвитку соціальної інфраструктури. Вона дає можливість підвищити якість життя громадян шляхом забезпечення належних умов праці, відпочинку, культурно-освітнього рівня. Ключовою метою функціонування соціальної інфраструктури є створення комплексу життєвих благ, необхідних для розширеного відтворення робочої сили [1, с. 118; 2, с. 39].

У науковій літературі висловлюються різні точки зору щодо змісту досліджуваного поняття. Згідно з першим підходом, соціальну інфраструктуру розглядають як комплекс галузей, ототожнюючи їх прямо або опосередковано зі сферою послуг. З іншої точки зору, під соціальною інфраструктурою розуміють сукупність матеріальних об’єктів, які забезпечують загальні умови для ефективної діяльності людини в усіх сферах суспільного життя [2, с. 38; 3, с. 203].

Зокрема, Н.Г. Пігуль [2, с. 39] під соціальною інфраструктурою розуміє сукупність об’єктів окремих галузей, що сприяють життєдіяльності суспільства, метою функціонування яких є забезпечення загального рівня життя населення та гармонійного його розвитку. І.П. Кінаш [3, с. 204] вважає, що соціальна інфраструктура – це стійка сукупність речових елементів, з якими взаємодіє соціальний суб’єкт і які створюють умови для раціональної організації всіх видів діяльності – трудової, суспільно-політичної, культурної, сімейно-побутової.

Соціальна інфраструктура входить до складу господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці, а отже, є складовою її функціональної та територіальної структур. Функціональна структура відображає склад та співвідношення груп об’єктів, що виконують певні функції у господарському комплексі, а територіальна структура стосується різних форм просторового зосередження об’єктів та їх територіальних об’єднань.

Соціальна інфраструктура може мати “лінійну” і “точкову” організацію. Під “лінійною інфраструктурою” розуміють мережу залізничних, автомобільних доріг, зв’язку, лінії електропередачі тощо, а “точкова” містить безпосередньо самі об’єкти – школи, лікарні, театри та ін. Можливості соціальної інфраструктури у створенні умов розвитку виробництва та життєдіяльності населення залежать від її економічного потенціалу, головною складовою якого є основні фонди – будівлі, споруди, комунікації та їх технічне оснащення [1, с. 120].

Галузі соціальної інфраструктури мають такі особливості: характеризуються високою трудомісткістю порівняно з виробництвом матеріально-речовинних благ; частка матеріальних витрат у складі кінцевого виробництва послуг є значно нижчою, ніж у матеріальному виробництві; у складі активів суб’єктів господарювання значний відсоток складають грошові кошти.

До основних передумов і факторів розвитку соціальної інфраструктури належать: особливості процесів глобалізації та децентралізації, геополітичне положення, стабільність соціально-економічного розвитку, а також природно-ресурсні, економічні, демографічні, екологічні й соціальні чинники, структурні зрушення [1, с. 119; 4, с. 49]. У сучасних умовах основними постулатами парадигми розбудови соціальної інфраструктури є: поєднання державного управління й ринкових механізмів саморегулювання, розширення застосування публічно-приватного партнерства у її ключових сферах, забезпечення інтеграції суб’єктів комплексу з іншими видами господарської діяльності [5, с. 155–156].

Соціальну інфраструктуру умовно поділяють на соціально-побутову та соціально-культурну. Соціально-побутова інфраструктура спрямована на створення умов для відтворення людини як біологічної істоти (через побутове середовище), задоволення її потреб завдяки належним умовам життя, а соціально-культурна сприяє відтворенню духовних, інтелектуальних (через культурно-освітнє середовище) та фізичних властивостей індивіда, формуванню його як економічно активної особистості, що відповідає вимогам суспільства до якості робочої сили. До складу соціально-побутової інфраструктури входять: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, пасажирський транспорт, зв’язок тощо. Соціально-культурна інфраструктура представлена такими галузями: освіта, охорона здоров’я, спорт і туризм, культура, соціальне забезпечення [1, с. 118–119; 6, с. 24]. І.П. Кінаш [7] у соціальній інфраструктурі виділяє соціально-побутову, соціально-оздоровчу, освітньо-духовну, громадсько-політичну, комунікаційну та соціально-економічну складові.

Отже, соціальна інфраструктура охоплює ланки споживання й обслуговування створених у матеріальному виробництві благ та виробляє власні товари і послуги.

Н.Г. Пігуль до найбільш значущих цільових функцій соціальної інфраструктури відносить: всебічний і повний розвиток людини шляхом задоволення її побутових, духовних і культурних потреб; створення умов для формування прогресивних тенденцій у демографічних процесах; ефективне використання трудових ресурсів; відтворення робочої сили, яка б відповідала потребам і рівневі розвитку виробництва; забезпечення оптимальних житлово-комунальних і побутових умов життя населення; охорону здоров’я, покращення та збереження фізичного здоров’я населення; раціональне використання вільного часу людей; формування громадської свідомості та наукового світогляду; управління та охорону громадського порядку; розподіл і обмін матеріальних благ [2, с. 39].

Окремі функції орієнтовані на ефект у короткостроковій перспективі та проявляються передусім у підвищенні продуктивності праці й окупності інвестицій в інфраструктуру, а інші, такі як забезпечення духовного й морального розвитку людини, підвищення рівня професійної освіти, реалізуються у середньо- та довгостроковій перспективі і є базою для системного поступу всього суспільства [5, с. 154]. До стратегічних завдань соціальної інфраструктури, зокрема, належать: створення нової психології та стилю життя населення; всебічна підтримка людського розвитку; орієнтація на інтереси населення, сім’ї та відтворення умов їх розвитку; стимулювання зростання індивідуальної економічної свідомості та ініціативи як визначальних факторів територіального розвитку [2, с. 39].

Стан функціонування соціальної сфери тісно пов’язаний з таким поняттям, як якість життя. У свою чергу, оцінювання якості життя здійснюється за такими критеріями: доходи населення; бідність і нерівність; безробіття та використання робочої сили; динаміка демографічних процесів; освіта та навчання; здоров’я, харчування; житлові умови, інфраструктура, зв’язок; ресурси й стан природного середовища; культура, соціальні зв’язки, сімейні цінності; політична й соціальна стабільність; політичні й громадські інститути (демократія та участь) [8, с. 362].

Таким чином, характерною ознакою соціальної інфраструктури є забезпечення її об’єктами загальних умов для ефективної трудової діяльності, формування фізично та інтелектуально розвинутого, суспільно активного індивіда. Відповідно, рівень розвитку соціальної інфраструктури вказує на ефективність використання матеріальних можливостей для підвищення якості життя населення та відображає рівень соціально-економічного розвитку держави. Розроблена нами структурно-логічна схема функціонування соціальної інфраструктури наведена на рис. 1.




Література:

1. Пігуль Н. Г. Соціальна інфраструктура: функціональне призначення та особливості розвитку. Економічний аналіз. 2014. Т. 16 (1). С. 117–122. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecan_2014_16%281%29__19 (дата звернення: 31.03.2020).

2. Пігуль Н. Г. Сутність і значення соціальної інфраструктури. Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. 2013. № 2. С. 37–41.

3. Кінаш І. П. Суть та зміст поняття “соціальна інфраструктура”. Вісник Хмельницького національного університету. 2012. № 2. Т. 1. С. 202–204.

4. Кінаш І. П. Фактори впливу на формування соціальної інфраструктури сталого розвитку України. Вісник Вінницького політехнічного університету. 2012. № 3 (102). С. 48–51.

5. Осипенко М. В. Соціальна інфраструктура як чинник відтворення людського капіталу. Наукові праці НДФІ. 2016. Вип. 3. С. 149–158.

6. Пріхно І. М. Фінансові відносини у соціальній сфері. Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. 2017. Вип. 44 (2). С. 21–27.

7. Кінаш І. П. Склад та структура соціальної інфраструктури. Вісник соціально-економічних досліджень : збірник наукових праць. 2012. № 3 (46). С. 171–176.

8. Гордієнко Л. А. Оцінка фінансового забезпечення соціальної сфери в Україні. Науковий вісник Ужгородського університету. 2016. Вип. 1 (2). С. 362–366.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота