ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН

28.10.2020 09:50

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Гутник Євгенія Степанівна, студентка 3 курсу юридичного факультету, Запорізького національного університету


Укладення лізингових договорів є однією із можливостей для суб’єкта господарювання отримати річ, необхідну для здійснення діяльності, а для лізингової компанії – інвестувати свої кошти. Обсяг нормативно-правових актів, якими регулюються ті чи інші аспекти лізингових відносин, є доволі значним, що може мати наслідком неоднозначне тлумачення як самого поняття «лізинг», так і наявних класифікацій лізингових угод, відмінностей між різновидами лізингу тощо. Слід зважати й на особливості лізингу як різновиду оренди та можливість поширення окремих норм про договір найму (оренди) на лізингові відносини. Все це актуалізує потребу у наукових дослідженнях відповідних договірних відносин. 

Дослідженню тих чи інших аспектів означеної проблематики присвячується увага вчених-цивілістів, фахівців у галузі господарського права, а також у сфері економіки, серед яких слід відмітити наукові праці таких учених, як А. Абашина, О. Васильчишин, О. Марценюк-Розарьонова, І. Клименко та чимало інших. Метою цієї публікації є аналіз поняття та класифікацій лізингу, встановлення особливостей основних видів лізингу, визначення основних відмінностей від договору найму (оренди).

Насамперед, слід вказати на таку особливість нормативного регулювання зазначених відносин, як одночасне їх врегулювання декількома законодавчими актами, принаймні два з яких є кодифікованими. Йдеться про Господарський (далі – ГК) та Цивільний (далі – ЦК) кодекси України. Аналіз нормативних визначень поняття «лізинг» у ст. ст. 292 ГК [1] та ч. 1 ст. 806 ЦК [2] дозволяє стверджувати, що: 1) суть договору лізингу цими двома кодифікованими актами тлумачиться майже ідентично; 2) лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів; 3) лізингодавець є юридичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність з надання лізингоодержувачу майна в користування на визначений строк, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Можуть надаватися два види майна: 1) майно, яке набувається лізингодавцем у власність чи господарське відання за дорученням або погодженням лізингоодержувача (непрямий лізинг); 2) майно, яке належить лізингодавцю на праві власності (прямий лізинг) [2]. Крім ЦК та ГК України, лізингові відносини регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг», а системний аналіз відповідних норм у ЦК, ГК та вказаному Законі дозволяє зробити висновок про те, що прямий лізинг регулюється не вказаним законом, а гл. 58 ЦК та ст. 292 ГК. У ГК надається така типологія лізингу: 1) залежно від особливостей – фінансовий чи оперативний; 2) за формою здійснення – зворотний, пайовий, міжнародний [1].

Ще одним кодифікованим актом, в якому надається нормативне визначення та перелічуються різновиди лізингових операцій, є Податковий Кодекс України (далі – ПК), в якому законодавець відносить до договорів лізингу також зворотний лізинг (оренду), оренду житлових приміщень, оренду житла з викупом [3]. ПК визначає лізинг (оренду) як господарську операцію та зазначає, що лізинг вважається фінансовим, якщо відповідає одній із чотирьох обов’язкових умов, визначених у пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПК, в якій йдеться про строки амортизації, первісну та залишкову вартість об'єкта лізингу, неможливість використання іншими особами після закінчення дії договору певних різновидів майна, яке є предметом договору тощо. Договір оперативного лізингу за загальним правилом не повинен містити умови фінансового лізингу. Однак в ПК також зазначено, що сторони можуть визначити господарську операцію (навіть якщо вона відповідає умові фінансового лізингу) як оперативний лізинг без права змінити статус такої операції до закінчення дії договору [3]. За умови відсутності спеціального законодавства, яким би регулювались відносини оперативного лізингу, на нього поширюються загальні норми про ці відносини у ЦК, ГК, ПК.

У доктринальних джерелах виокремлюють лізинг рухомого та нерухомого майна; лізинг, що повністю окупає вартість майна, та лізинг, що лише частково окупає таку вартість; лізинг з повною та неповною амортизацією.

Спільним у нормативному регулюванні відносин лізингу є підхід до предмету відповідного договору, який: 1) належить до основних фондів; 2) є неспоживною річчю; 3) є річчю, яка визначена індивідуальними ознаками. Крім цього, слід зважати й на законодавчо закріплені заборони, а саме: 1) предметом договору лізингу не можуть бути земельні ділянки, інші природні об'єкти (ч. 2 ст. 807 ЦК); 2) єдині майнові комплекси державних (комунальних) підприємств, їх структурних підрозділів (ч. 5 ст. 292 ГК). З аналізу ст. 807 ЦК випливає, що предметом договору лізингу може бути лише річ, а не майнові права [1].

Основними відмінностями між фінансовим та оперативним лізингом, що пояснює вигідність укладення того чи іншого договору, є те, що для фінансового лізингу характерно: 1) участь третьої сторони (виробника чи постачальника); 2) більш тривалий строк договору (наближений до строку служби об’єкта); 3) можливість придбання об’єкту за залишковою (а не ринковою) вартістю (за умови визначення сторонами такої вартості); 4) неможливість розірвання договору протягом строку, необхідного для відшкодування витрат лізингодавцем; 5) включення основних фондів до складу основних фондів лізингоодержувача. Що ж стосується оперативного лізингу, його особливості у тому, що: 1) предмет повертається лізингодавцю; 2) договір укладається на короткий (2-5 років) строк; 3) ризик пошкодження чи знищення об’єкта несе лізингодавець; 4) ставка платежів вища; 5) об’єкт лізингу можна придбати за ринковою вартістю по закінченню строку дії договору; 6) основні фонди залишаються у складі основних фондів лізингодавця [4]. Отже, оперативний лізинг застосовується у разі необхідності платного користування основними фондами на короткий термін, якщо надалі цей предмет не знадобиться.

Декілька слів зазначимо про відмінності лізингу та оренди. За ЦК, лізинг є різновидом договору оренди, а його особливістю є наявність третьої сторони (продавця, постачальника) у договорах непрямого лізингу. Прямий лізинг так само є двосторонньою угодою без посередника, стосується передусім оперативного лізингу. На відносини лізингу поширюються загальні положення про договір оренди. Також можуть поширюватись положення про договір купівлі-продажу (поставки у відповідних випадках) стосовно комплектності, якості, справності предмета, усунення недоліків тощо. Це зумовлює особливості відповідальності, адже у договорі лізингу наявні два потенційні суб’єкти, які можуть нести відповідальність перед лізингоодержувачем: 1) у разі обрання продавця (постачальника) лізингоодержувачем за договором непрямого лізингу, продавець самостійно несе відповідальність за порушення зобов’язання щодо невідповідності предмета договору лізингу (стосовно його характеристик, якості, справності, тощо); 2) у разі обрання продавця (постачальника) лізингодавцем, останні несуть солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу або поставки предмета лізингу. Порівняння із договором оренди свідчить, що якість речі має гарантувати наймодавець, а, відтак, і вимоги мають пред’являтись наймачем до нього (ст. 768 ЦК) [2].

У договорі лізингу ремонт і технічне обслуговування предмету договору здійснює продавець (постачальник) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником). У відносинах оренди відповідні питання мають врегульовуватись договором, а у разі неврегулювання цього питання у договорі, ЦК покладає обов’язок здійснення поточного ремонту речі на наймача, а капітального ‒ на наймодавця [2]. 

В разі укладення договору фінансового лізингу, по закінченню строку дії лізингоодержувач може стати власником майна [5]. У відносинах оренди власник майна залишається незмінним, а майно підлягає поверненню [2]. 

Лізинговий платіж є комплексним та покриває цілу низку витрат, здійснених лізингодавцем у зв’язку з виконанням договору. Ця норма є диспозитивною та дозволяє включити в структуру платежу компенсацію відсотків за кредитом, винагороду лізингодавцю за отримане майно, суму для відшкодування частини вартості предмета, інші витрати. Порядок внесення лізингових платежів визначається у договорі [5]. Орендні ж платежі здійснюються лише за користування майном та вносяться рівними частками.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що оренда та лізинг передбачають передачу майна у користування, проте в разі фінансового лізингу об’єкт можна викупити за залишковою вартістю. Договір лізингу можливо укласти щодо об’єктів, які належать до основних фондів та не заборонених законом, в інших випадках – оформлюється договір оренди (наприклад, щодо земельної ділянки). Потребу безстроково користуватися певним майном можна задовольнити лише у відносинах оренди, а не лізингу, оскільки договір лізингу є виключно строковим. У господарських відносинах в основному укладаються договори фінансового лізингу – на довгий термін, щодо об’єктів значної вартості, а замість оперативного лізингу частіше вдаються до оренди. Для суб’єктів господарювання-лізингоодержувачів лізинг є: а) можливістю використовувати нові технологічні досягнення без значних капіталовкладень; б) можливістю спочатку випробувати, а потім купувати. З урахуванням наявності для лізингової компанії ризиків, пов’язаних із несплатою платежів, інших фінансових та майнових ризиків, лізинг можна віднести до ризикових договорів.

Література:

1. Господарський кодекс України : Закон України від 16.01.2003 р. (із змінами) № 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text (дата звернення: 20.10.2020).

2. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 р. (із змінами) № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 20.10.2020).

3. Податковий кодекс України : Закон України від 02.12.2010 р. (із змінами) № 2755-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/. (дата звернення: 20.10.2020).

4. Загірняк М.В. Економіка підприємства : магістерський курс. Частина 2: підруч. / за ред. Загірняка М.В., Перерви Π.П, Маслак О.І. Кременчук. 2015. 756 с. URL: https://pidru4niki.com/74668/ekonomika/finansoviy_operativniy_lizing (дата звернення: 21.10.2020).

5. Про фінансовий лізинг : Закон України від 16.12.1997 р. (із змінами) № 723/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/723/97-вр#Text (дата звернення: 21.10.2020).

________________

Науковий керівник: Болокан Інна Вікторівна, доктор юридичних наук, доцент, Запорізький національний університет



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота