ПОГЛЯДИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКО НА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПОГЛЯДИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКО НА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

19.05.2021 22:22

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Соколовська Галина Миколаївна, кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії і гуманітарних наук, Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової


Запропонована робота є спробою дослідити еволюцію державницьких поглядів одного з найвідоміших і парадоксальніших політичних і державних діячів часів української революції – Володимира Винниченко. Його життя було сповнене моментами слави і одночасного нерозуміння, беззастережного визнання і жорстокої критики. Свої політичні погляди В. Винниченко виклав у відомих працях: «Відродження нації» (1920), «Сонячна машина» (1928), «Заповіт борцям за визволення» (1949) та ін., які дозволили плідно вивчити його політичні погляди [3, 4, 5]. Нашу увагу привернула його менш відома робота «Українська державність», яка була написана і надрукована в еміграції, і лише нещодавно стала доступна вітчизнянім дослідникам [2].

У часи національно-визвольних змагань відомий письменник, драматург, поет, філософ, публіцист, лідер Української соціал-демократичної робітничої партії, заступник голови УЦР, перший голова і секретар внутрішніх справ уряду УЦР (Генерального Секретаріату), перший голова Директорії Володимир Винниченко одразу став на позиції національного державотворення. «Нація без державності є покалічений людський колективний організм... і для кожної нації власна держава є найкращим засобом збереження життя і розвитку» [1]. Державність для Винниченка слугувала засобом досягнення цієї мети. Але шляхи її досягнення він розумів в різні періоди по-різному. Спочатку Винниченко вважав, що державність України має ґрунтуватися на принципах соціалізму та федералізму. З часом його погляди значно змінюються. Після поразки УНР Винниченко розмірковує над причинами невдач політики 

Центральної Ради і Директорії. Зокрема, він вважав, що українські соціалісти повинні зрозуміти свою головну помилку - невміння поєднати у визвольній боротьбі соціальне і національне. На його думку для українців, як «безбуржуазної» нації, національне визволення неможливе без соціального. Осмислюючи роки революції у своєму основному політичному дослідженні «Відродження нації», Винниченко називає провідну причину поразки національно-визвольних змагань в Україні: «Українська влада і вся керуюча партійна українська демократія розійшлися зі своїми масами, що вона була соціально непослідовна, нерішуча, невиразна і несоціальна» [1, 261]. 

Після еміграції 1919 р. до Австрії зміни в ідейних пріоритетах Винниченка стали ще більш очевидними. Він знову повертається до ідеї боротьби за відновлення самостійності й незалежності України. У 1920 році в роботі «Українська державність» він розглядає три можливих шляхи здобуття української держави і перспективи кожного з них. «Перша течія – це гетьманці, яки бажають України монархічної, з владою землевласників дрібних і середніх, в коаліції з інонаціональними класами промислової і фінансової буржуазії. Друга течія, демократи, має на меті Україну «демократичну», республіканську, з владою дрібного селянства в коаліції з капіталістичними класами. Третя течія, соціалістична, хоче України радянської, соціалістичної, з владою пролетаріату міського і сільського, без якого-будь співробітництва з класами капіталістичними» [2, 265]. 

Далі Винниченко розглядає можливості і гіпотетичні результати перемоги кожної с цих трьох сил. Соціаліст за покликанням, керуючись принципом соціальної справедливості, Винниченко заперечував капіталізм як форму організації господарських відносин, що породжує суспільне розшарування на користь «панів» і «буржуїв». Він абсолютно негативно ставився капіталістичної організації суспільства як до прогресивного західного зразка, так і до менш розвиненого російського варіанта [5, 28]. Головною причиною, чому монархісти-гетьманці не спроможні створити українську державність Винниченко вважав той факт, що класів «великобуржуазних» національно-

українських немає. Та буржуазія, що є на Україні, є або руська, або руської культури. «Вся вона економічно,національно і культурно пов’язана з Росією. ЇЇ класові економічні інтереси вимагатимуть як найшвидше відновити перервану революцією суть економічних відносин. В її класових інтересах буде якомога швидше, радикальніше і безповоротніше придушити, знищити всякий «сепаратизм», всяку можливість української нації до відокремлення» [2, 268]. Крім того Винниченко звертає увагу на те, що тим силам буде неможливо перемогти без зовнішньої допомоги. А ці зовнішні сили, яки Винниченко оцінює як імперіалістичні, будуть диктувати українській монархічній владі свої інтереси, а не інтереси українського народу. 

Ті ж самі причини неспроможності другої течії «демократів» відстояти українську державність. Той факт, що замість монарха або гетьмана буде створений парламент, не змінить на думку Винниченко того, що «реальною владою буде велика буржуазія, оскільки ніде дрібна буржуазія не мала влади над іншими класами. І європейський  капітал буде допомагати і говорити тільки з тими, хто володіє банками, заводами, копальнями» [2, 269]. 

Нарешті третя течія, соціалістична, метою якої є радянська держава, де влада належить класам працюючим. Розмірковуючи над питанням, чи спроможні соціалісти досягти національно української держави, Винниченко визнає, що певна частина робітників в Україні є руська, а частина – зрусифікована, а національно свідома частина є меншою. Але на його думку це буде подолано з часом разом з подоланням головної хвороби - соціальної нерівності. Він помилково вважав, що грабіжницька антиукраїнська політика соціалістичної влади є тимчасове явище, і що, подолавши голод, кризу, радянська влада України почне проводити національну політику в інтересах свого народу. В цьому він залишався невиправним романтиком-утопістом.

Таким чином, до самого завершення своєї політичної кар’єри В. Винниченко намагався поєднати національні та соціальні прагнення, ніби підказуючи своїм нащадкам, що у випадку, якщо незалежність України не буде підкріплена економічними успіхами та соціальною справедливістю, вона стане вразливою та нестійкою. Дуже актуальною є його порада державним діячам: «Я рекомендував би всім правителям і урядам час від часу проїхатись по своєму краєві в скотячих вагонах, набитих «їхнім народом і, змішавшись з ним, послухати його. Це корисніше, ніж кілька десятків нарад з парламентськими фракціями» [1, 261]. Винниченко засуджував всіх тих українських діячів, які ігнорували соціальний фактор. Він вважав їх патріотизм «патріотизмом посад, міністерських і посольських портфелів; це – патріотизм казнокрадів, які заради «лакомств нещасних» готові двадцять раз на день продати і свій патріотизм, і свій народ» [2, 275]. 

На нашу думку, незважаючи на протиріччя і соціальний утопізм, багато оцінок і міркувань Володимира Винниченко і через століття, звучать актуально і навертають нас на роздуми про те, чому Українська державність за 30 років незалежності ще залишається в стані формування і зміцнення. Зрештою, слід усвідомити, що на власних помилках ми повинні вчитися, щоб їх не допускати у майбутньому. 

Література:

1. Винниченко В.  Відродження нації: в 3-х т. – К.; Відень: Дзвін, 1990.

2. Винниченко В. Українська державність // Невідомий Винниченко.-Хроніка 2000, – К., 2010. – С.264 - 275. 

3. Вівсяна І. Вивчення суспільно-політичних поглядів В. К. Винниченка у курсі «Історія політичної думки в Україні» // Наук. зап. Кіровогр. держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка. ‒ Сер.: «Іст. науки». – 2011. – Вип. 14. – С. 70–77. 

4. Міщук М. Винниченко Володимир // Історія політичної думки : навч. енцикл. слов.-довід. / за заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ2000, 2014. – С. 123‒125.

5. Пальшков К.Є. Еволюція державно-політичних поглядів В. Винниченка // Режим доступу: http://dspace.oduvs.edu.ua/handle/123456789/153



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота