Вас вітає Інтернет конференція!

Контрабанда як явище має велику історію. У Київській Русі відомості про контрабанду датовані ІХ–Х ст., однак її визнання прийшло приблизно в ХІІ–ХІІІ ст., коли держава за рахунок правових заходів стала реагувати на контрабанду. Першими контрабандистами на Русі були іноземні купці, починаючи з представників Ганзи у Новгороді у XІІІ–XVІ ст., а потім й англійські купці – у XVI–XVII ст. [4, с. 14]. Держава реагувала на дії контрабандистів шляхом таврування коней для контролю за їх продажем іноземцям. Першим митним порушенням було ухилення від сплати податків. І лише наприкінці XVII ст. було передбачено відповідальність за контрабанду як за самостійне правопорушення. Приблизно з середини XVIІ ст. держава починає активну боротьбу з контрабандою шляхом формування законодавчої бази. Однак, норми, які регламентували відповідальність за контрабанду, перебували як у митних, так і в кримінальних законодавчих актах. В Соборному Уложенні 1649 р. йшлося про митні податки, про ухилення від їх сплати та про контрабандне перевезення товарів. Змістовне поняття контрабанди як правопорушення з’явилося у XVII – на початку XVIIІ ст. у період бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, коли держави вважали невигідним для себе безмитне ввезення та вивезення товарів. Будь-яке порушення встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами правил перевезення товарів і цінностей через кордон, які приховувалися від контролю з боку митниці, отримало назву контрабанди, а порушники, що вдавалися до таких дій, підлягали покаранню [1, с. 52]. У прийнятому 22 квітня 1667 р. Новоторговому Статуті контрабандою визнавалися не тільки порушення, пов’язані з провозом надлишкових товарів, а й з провезенням заборонених до експорту чи імпорту товарів. Згадані положення також відображені в Іменному Указі від 16 травня 1729 р. «О неявленных в Таможнях и утаенных от пошлин товаров», що передував Митному Статуту 1755 р., та виділяв способи провезення контрабанди як перевезення товарів. Митний Статут 1819 р. уточнював термін «контрабанда», маючи на увазі не тільки перевезення чи перенесення товару через кордон, а й неподання власником вантажу відомостей про товар на митницю, приховування цих відомостей у товаросупровідних та фінансових документах [1, с. 23]. Ще одним важливим нормативним актом було «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» зразка 1871 р. У цьому документі розглянуто питання про відповідальність за контрабанду. Важливими нормативними актами з питань контрабанди та відповідальності за неї стали «Уголовне Уложення» від 22 березня 1903 р. під редакцією видатного вченого М.С. Таганцева, «Положення про контрабанду» від 27 березня 1906 р., Митний Статут 1910 р. [1, с. 27–28]. В останньому також закріплено її ознаки: предмет, діяння, суб’єкт і т. і. Керівництво радянської держави з перших днів існування своєї влади приділяло велику увагу необхідності боротьби з контрабандою. Декретом від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввезення та вивезення товарів» вперше встановлено правила провезення товарів через кордон. У цьому ж документі було визначено поняття «контрабанди», за яким нею визнавалося ввезення та вивезення товарів без дозволу, що переслідувалось з усією суворістю радянських законів [1, с. 34]. Постановою раднаркому від 24 листопада 1920 р. охорона кордонів та недопущення через кордон воєнно-політичної контрабанди була покладена на особливий відділ ВНК та його органи. Декретом ВЦВК від 6 грудня 1922 р. ВНК була скасована, а її функції покладено на Державне політичне управління при НКВС РРФСР [2, с. 32]. У 1922 р. прийнято перший Кримінальний кодекс РРФСР, що сприяло встановленню норми, яка регламентує відповідальність за контрабанду. Важливу роль у боротьбі з контрабандою на Україні відіграв перший КК УРСР 1922 р., ст. 97 якого встановлювала відповідальність за контрабанду. Склад контрабанди за кримінальним законодавством України було сформовано так само як і ст. 97 КК РСФСР 1922 р. Серйозні зміни в кримінально-правову норму було внесено Декретом ВЦІК і РНК від 1 березня 1926 р. Це змінило ст. 97 КК РРФСР. Вперше в радянському кримінальному законодавстві надавалося розгорнуте визначення контрабанди. Прийняття першого Митного Статуту СРСР в 1924 р., містило визначення і ознаки «звичайної» і «кваліфікованої» контрабанди та міри покарання за неї [1, с. 45]. Кримінальний кодекс РСФСР 1926 р., прийнятий на базі кримінального законодавства СРСР та союзних республік 1924 р., повністю повторив ці визначення. Так само було сформовано поняття і в Кримінальному кодексі УРСР 1927 р. Затверджений Постановою ЦВК РНК СРСР 19 грудня 1928 р. Митний кодекс СРСР давав визначення простої та кримінально караної контрабанди. Верховна Рада СРСР 5 травня 1964 р. затвердила новий МК СРСР. У ньому ширше визначалося поняття «контрабанда». Кримінальне законодавство з боротьби з контрабандою, що склалося до 1928 р., залишалося незмінним до прийняття Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». Відповідно до КК УРСР 1960 р. кримінальна відповідальність за контрабанду встановлювалася ст.ст. 70, 701 КК [8, с. 42].

Стаття 201 КК України визначає контрабанду як переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї або боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї або бойових припасів до неї), частин вогнепальної нарізної зброї, а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; лісоматеріалів або пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, лісоматеріалів необроблених, а також інших лісоматеріалів, заборонених до вивозу за межі митної території України [6].

Безпосереднім основним об’єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення відповідних товарів, предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою діяльності митних органів зі здійснення митного контролю, оформлення предметів у митному відношенні та правильності визначення і своєчасності внесення митних платежів. 

Додатковим факультативним об’єктом цього економічного злочину можуть бути: встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи; порядок сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів; громадська безпека, здоров’я населення.

Предмет цього злочину – товари, тобто будь-яка переміщувана через митний кордон України продукція, в т. ч. та, на яку поширюються права інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об’єктом купівлі-продажу або обміну (п. 11 ст. 15 Митного кодексу України). Склад злочину має місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене у великих розмірах (тобто їхня загальна вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян [7]). До предмета контрабанди також відносяться: історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. 

Об’єктивною стороною контрабанди слід вважати дії, які полягають у незаконному переміщенні товарів, предметів через митний кордон України. При цьому під переміщенням через митний кордон розуміють ввезення на митну територію України, вивезення або транзит через її територію товарів, предметів у будь-який спосіб. 

Способи незаконного переміщення предметів через митний кордон України зображено на рис. 1 – 2 [5; 7].

Рисунок 1 – Способи незаконного переміщення предметів контрабанди

Рисунок 2 – Методи переміщення контрабанди поза митним контролем

Суб’єктом контрабанди може бути осудна особа (громадяни України, іноземці), яка досягла 16-річного віку, у т. ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, розглядаються як пособництво у контрабанді та як відповідний злочин у сфері службової діяльності [9, 134].

Суб’єктивна сторона економічного злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює обставини й характер незаконного переміщення товарів, предметів через митний кордон України й прагне їх ввезти (вивезти) з порушенням установленого порядку. Мотив – збагатитися незаконним шляхом. 

Обсяги контрабандної продукції, ввезеної в Україну, зображено на рис. 3. 

Рисунок 3 – Обсяги контрабандної продукції, ввезеної в Україну

Рівень контрабанди культурних цінностей складає в середньому 30 злочинів на рік і становить 3% у структурі всієї контрабанди. При вчиненні злочину корисливі мотиви мали місце у 89,5% випадків, некорисливі – у 10,5%.

Структура контрабанди за видами культурних цінностей наочно зображена на рис. 4.

Рисунок 4 – Структура контрабанди за видами культурних цінностей

Що стосується «географії» контрабанди культурних цінностей, то вона вчинюється в основному на західному кордоні України й у міжнародних аеропортах. У 20% контрабанди культурних цінностей мало місце незаконне переміщення цих предметів до Російської Федерації, у 10% – до інших країн СНД, у 20% – до Польщі, у 36,7% – до інших країн ЄС, у 13,3% – до інших країн світу [3, с.9–10].

Щодо напрямку незаконного переміщення культурних цінностей, то аналіз кримінальних проваджень свідчить, що лише у 2,6 % випадків зафіксовано ввезення цих предметів в Україну, а у 97,4 % правопорушень особи робили спробу вивезти їх за межі України.

Стосовно стану працевлаштування і професійної діяльності осіб, що вчинили контрабанду культурних цінностей, СБУ наводять такі дані (рис. 5).

Рисунок 5 – Суб’єкти вчинення контрабанди культурних цінностей

За країнами, до яких зловмисники намагалися перемістити культурні цінності, поділ такий: США – 36,8%, країни Західної Європи – 39,5%, Російська Федерація – 10,5%, інші країни СНД – 5,3%, інші країни світу – 7,9%.

Наведені дані ілюструють ринковий попит на предмети антикваріату у відповідних країнах, їх економічний добробут, пріоритетні напрямки службових та туристичних маршрутів громадян України, які становлять переважну більшість серед правопорушників – 84,2 %, тоді як громадян США й Канади – 5,3 %, громадян країн ЄС – 10,5 % [3, с.11]. Великий відсоток громадян України серед правопорушників визначає необхідність профілактичної роботи правоохоронних органів серед них, а також окреслює окремий напрямок оперативно-розшукового забезпечення протидії контрабанді культурних цінностей. 

Література:

1. Бойко В.М. Історія митної справи в Україні / В.М. Бойко, Л.В. Багрій-Шахматов, Г.В. Попов. – К.: Видавець Вадим Карпенко, 2002. – 52 с.

2. Володько Н.В. Ответственность за контрабанду в советском уголовном праве / Н.В. Володько. – К.: КВШ МВД СССР, 1978. – 95 с.

3. Гайворонський Є. П. Контрабанда культурних цінностей: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Є. П. Гайворонський. – Харків, 2009. – 21 с.

4. Кисловский Ю.Г.Контрабанда: историяисовременность/ Ю.Г. Кисловский. – М., 1996. – 87с.

5. Контрабанда зброї в Україні та окремі шляхи вирішення цієї проблеми// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.inter.criminology.org.ua/modules.php?name=Content &file=print&pid =6

6. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III (з наступними змінами і доповненнями) [Електронний ресурс] // Режим доступу з http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1011.18.102&nobreak=1

7. Офіційний сайт Державної митної служби України //Режим доступу з http://www.customs.gov.ua

8. Процюк О.В. Контрабанда: походження поняття та історичний розвиток законодавства / О.В. Процюк // Наше право. – 2004. – № 1. – С. 35–45.

9. Шершун А.А., Нездоровін В.П., Миропольська О.В. Основи митного законодавства в Україні: Навч.-метод. посіб. – К.: ТП Пресс, 2004. – 416с.