Вас вітає Наукова спільнота!

Вітаємо на нашому сайті

ЩОДО ПІДСТАВ ПРИПИНЕННЯ НЕРУХОМИМ ОБ’ЄКТОМ СТАТУСУ ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ

15.06.2018 11:51

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Панова Світлана Ігорівна, здобувач кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія», директор ЮФ «Юрлайн», адвокат


Специфіка сучасних ринкових правовідносин, суспільний прогрес, поява нових сфер життєдіяльності суспільства, та розширення й удосконалення узвичаєних, в сукупності обумовлюють постійний швидкий обмін інформацією, та в зв’язку з цим, зацікавленість суспільства в дослідженні власної історії. Все більшу популярність серед туристів набуває відвідання місцевостей, які становлять собою культурну цінність та включають пам’ятки архітектури. Особливу увагу привертають великі міста, які існують тривалий час і зберегли історичний центр з пам’ятками архітектури. Зважаючи на орієнтованість суспільства на ринкову економіку, що в тому числі передбачає провадження підприємницької діяльності, не поодинокими є випадки набуття права власності на нерухомі об’єкти, які становлять собою культурну цінність, з метою використання їх в підприємницькій діяльності. Отримання прибутку від використання пам’ятки архітектури в підприємницькій діяльності не завжди узгоджується з суспільними цілями щодо збереження пам’яток архітектури в аутентичному вигляді. Не зважаючи на особливий порядок використання та наявність спеціалізованих органів, завданням яких є збереження культурної спадщини, як свідчать реалії, непоодинокими є випадки, коли пам’ятки архітектури знищуються навмисне. Наприклад, знищення приховується під приводом реставрації, внаслідок неналежного проведення якої нерухомий об’єкт втрачає предмет охорони, та разом з тим, свою культурну цінність.

Аналіз юридичної практики свідчить про зловживання, які допускаються суб’єктами правовідносин стосовно пам’яток архітектури, зокрема такі, що мають наслідком втрати нерухомими об’єктами свого особливого статусу. Так зловживання в цілому можна поділити на два види: технічні (знесення пам’яток архітектури, їх неналежне використання, яке тягне знищення тощо); процедурні (використання суб’єктами неузгодженості законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють сферу охорони пам’яток архітектури).

Якщо говорити в цілому про підстави втрати статусу пам’ятки архітектури, то це питання регламентується безпосередньо Законом України «Про охорону культурної спадщини». Так, відповідно до ст. 15 Закону підставами для вилучення пам'ятки з Реєстру, а як наслідок втрата цією пам’яткою свого особливого статусу, є випадки, коли: 

- пам'ятку зруйновано; 

- пам'ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об'єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню; 

- пам'ятка втратила предмет охорони. 

Вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Виключення нерухомого об’єкту з Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі – Реєстр) автоматично припиняє його статус пам’ятки архітектури.

Крім того, розділ V Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, який було затверджено наказом Міністерства культури України № 158 від 11.03.2013 року, визначає, що після прийняття Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення. Відповідно до Порядку визначені органи забезпечують перегляд списків (переліків) пам’яток історії та культури. За результатами перегляду складається Перелік об’єктів культурної спадщини. Потім цей Перелік разом з доданою до нього обліковою документацією на кожний об’єкт, рекомендований для занесення (незанесення) до Реєстру переглядається. За результатами оцінки науково-методичною, консультативною, науковою (вченою) радою відповідно оформлюється протокол, в якому вказуються критерії, яким відповідають (не відповідають) кожен із об'єктів культурної спадщини, що пропонуються для занесення до Реєстру, а також обґрунтовується необхідність зняття з обліку об'єктів, які за результатами перегляду визнані такими, що втратили предмет охорони, або відсутні в натурі.

Отже, процедура втрати нерухомим об’єктом статусу пам’ятки архітектури, встановлена на рівні підзаконних нормативно-правових актів та зводиться фактично до виключення нерухомих об’єктів з Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Як свідчить практика суди правильно застосовують положення нормативно-правових актів та вирішують справу по суті. Наприклад, Вищий адміністративний суд України в справі № К/800/7011/16 за касаційною скаргою головного управління розвідки Міністерства оборони України в справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства культури України щодо визнання дачного будинку нащадка старовинного козацького роду В. Мировича таким, що не підлягає занесенню до Реєстру вказав, що питання про визнання об'єкта таким, що підлягає/не підлягає занесенню до Реєстру вирішується лише до моменту включення такого об'єкта до Реєстру, на підставі оцінки відповідності або невідповідності об'єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку № 1760. Після того як об’єкт вже занесений до Реєстру на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам’ятки. Вилучення пам'ятки з Реєстру здійснюється лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений статтею 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Таким чином, чинне законодавство України встановлює достатньо чітку юридичну процедуру для припинення статусу пам’ятки архітектури, проте, вона не здатна запобігти варварським діям осіб, які, з метою отримання прибутку або внаслідок безгосподарського відношення до пам’ятки, нищать її. В умовах нездатності держави утримувати пам’ятки архітектури, повинен бути посилений контроль за використанням пам’яток архітектури приватними власниками, і, у разі нищення пам’ятки, слід не тільки відшкодовувати збитки, але й карати винних в цьому.    

__________________________

Науковий керівник: Зубар Володимир Михайлович, кандидат юридичних наук, доцент, Національний університет «Одеська юридична академія»



допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014