Вас вітає Наукова спільнота!

Вітаємо на нашому сайті

ДИСКУРС СТАНОВЛЕННЯ ПРОЦЕДУР ПІДГОТОВКИ СПРАВИ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

10.06.2019 14:42

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Шаповал Микола Михайлович, аспірант юридичного факультету Сумського національного аграрного університету


Підготовка цивільних справ до судового розгляду як стадія цивільного процесу подолала тривалий шлях свого становлення. Початок формування класичної форми цивільного процесу датується ІX-X століттями – періодом становлення права Київської Русі. Цінністю нашого народу є звичаї вирішення конфліктів, які, власне, і сформували перші уявлення про примирну природу судової процедури, змагання сторін і тягар доказування своєї правоти. Закономірно, що із плином часу  звичаї стали основою давньоруського права. Першим зводом звичаєвого права прийнято називати Руську Правду, яка, закріплюючи єдність кримінального й цивільного процесу, ґрунтувалася на самозахисті й самоуправстві як формах і процедурах вирішення спору. Зрозуміло, що на той час мова не могла йти про жоден поділ процесу на стадії. Зазвичай процес ініціювався стороною, яка  вважала свої права порушеними. Розгляд справи відбувався на ринковій площі, де у присутності судді після викладу скарги позивача сторони або як їх ще називали сутяжники чи суперники доводили свою правоту [1]. 

Наступний етап розвитку нашої державності пов’язаний із перебуванням частини українських земель у складі Великого князівства Литовського й Речі Посполитої. При цьому, яких-небудь істотних змін у сфері цивільного судочинства особливо не було підстав очікувати [2]. Достатньо сказати, що основними джерелами права залишалися звичаєве право, Руська Правда, Статути, магдебурзьке право й інші. Однак, усе також у досліджуваний період не виокремлюється підготовка справи до судового розгляду як самостійна стадія судового процесу, увага законодавця більше акцентована на окремих процесуальних аспектах, пов’язаних із викликом свідків, засобами доказування, примиренням сторін. 

Аналізуючи етапи розвитку процедур підготовки справи, ми не можемо оминути своєю увагою період національно-визвольного руху нашого народу, який ознаменував собою етап відродження української держави й появу Гетьманщини як унікального явища у вітчизняній історії. Особливе місце в історії української державності посідає Кодекс українського права першої половини XVІІІ ст. «Права, за якими судиться малоросійський народ» [3]. Комісія, яка укладала звід цих законів, цінність судового процесу вбачала в забезпеченні кожному громадянинові процесуальних гарантій – змагального і гласного здійснення судочинства, можливості вибирати суддів, користуватися допомогою представників, колегіальності розгляду справ і низки інших [4]. Як показали наступні події, перетворення судової влади так до кінця й не були здійснені. В умовах постійної боротьби розбудовувалася українська державність періоду Гетьманщини. Судова система, звичайно, не була здатна усунути суперечності, що виникали, і не могла послабити вплив російського самодержавства на державний суверенітет Гетьманщини [5]. Кінець XVІІІ століття ознаменувався на Лівобережній Україні практично повною експансією російського законодавства [6].

Що стосується Західної України, то доля цих земель цілком залежала від політики інших держав. Так, землі Галичини входили до складу Польщі, Закарпаття після недовгого перебування в Трансільванському князівстві опиняється під владою монархії Габсбургів, Буковина перебувала під юрисдикцією Молдавського князівства [7].

Сьогодні для багатьох дослідників затребуваним є вітчизняний досвід законотворчості. Робляться спроби оцінити вплив Статуту цивільного судочинства Росії 1864 року у глобальному контексті розвитку цивільної правової процедури [8]. Уперше у вітчизняному правознавстві законодавець виокремлював попередню письмову підготовку цивільних справ. Згідно зі ст. 314-316 СЦС, число змагальних паперів, які подаються сторонами, обмежується чотирма – по дві з кожної сторони. Такими паперами є позовне прохання, відповідь, заперечення і спростування. До строку, призначеного для явки до суду, відповідач зобов’язаний надати до суду письмову відповідь на позовне прохання, у якій повинно бути висловлено позитивно, визнає чи заперечує відповідач вимоги позивача, і ті обставини, на яких дана вимога грунтується. У відповіді повинні бути викладені обставини, на яких грунтується спір відповідача, і наведені докази, що підтверджують спір (ст. 314-316 СЦС) [9]. 

Проте, незважаючи на значне оновлення правової системи, судова реформа не вирішила всіх проблем. Дослідники підкреслюють у цьому зв'язку, що становлення судової системи було пов’язано з економічними і кадровими проблемами. Слід враховувати, що в Україні під впливом русифікаторської політики виникали й розвивалися загострені національні інтереси й почуття. Тому судова реформа не створила достатніх передумов для формування суду як потужного соціального інституту, дійсного становлення його як  окремої галузі влади [10]. 

Не позбавленим недоліків було й австрійське цивільне судочинство. Починаючи з XVІІІ століття на західних територіях сучасної України діє законодавство Австрійської імперії (цивільний процесуальний кодекс 1796 і 1825 років) [11]. Закріплюючи змагальний і усний порядок ведення процесу, безпосередність дослідження доказів і свободу їх оцінки відповідно до внутрішнього переконання судді [12], австрійський законодавець особливу увагу приділив здійсненню підготовчого провадження. У підготовчому провадженні відряджений член суду за допомогою опитування сторін і вислуховування їх словесних пояснень роз'яснює всі спірні за змістом змагальних паперів вимоги й усі обставини, що наводяться сторонами на підтвердження або спростування цих вимог, і фіксує зазначені вимоги й обставини у протоколі зі вказівкою наведених сторонами доказів і наданих ними щодо доказів пояснень [13].

Розпад імперій у XX столітті ознаменувався появою на карті Європи нових держав. Значна частина України виявилася під впливом радянської влади й законодавства. У 1924 році був прийнятий перший ЦПК УРСР. Про зміст даного нормативного акта може свідчити те, що в ньому не були закріплені завдання і принципи цивільного судочинства, були відсутні деякі стадії цивільного процесу, були розширені повноваження суду [14]. 1 грудня 1929 року постановою ВУЦИК від 5 листопада 1929 року було надано чинності новому ЦПК УРСР, який не привніс значних новел у правове регулювання цивільної процесуальної діяльності [15].

Перші ЦПК УРСР підготовку справи до судового розгляду як стадію цивільного процесу, звичайно ж, прямо не згадували. Однак, закон побічно підтверджував можливість здійснення низки процесуальних дій, що мають підготовчу природу. 

Широка кодифікація радянського законодавства, здійснена в середині XX століття, ознаменувалася прийняттям нового ЦПК УРСР. Цей кодекс уперше нормативно виокремив підготовку цивільних справ до судового розгляду як самостійну стадію цивільного процесу. У главі "Підготовка справи до судового розгляду" законодавець указав на перелік необхідних підготовчих дій і строки їх проведення. Відповідно до ст. 143 ЦПК після прийняття позовної заяви суддя проводить підготовку справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного й правильного вирішення справи. При цьому суддя здійснює такі дії: опитує позивача по суті заявлених ним позовних вимог, з'ясовує в нього можливі з боку відповідача заперечення і, якщо це необхідно, пропонує позивачеві надати додаткові докази, а також роз'яснює йому всі процесуальні права й обов'язки позивача; 2) у разі потреби викликає відповідача для попереднього опитування з приводу обставин справи, з'ясовує можливі з його боку заперечення проти позову, пояснює йому всі його процесуальні права й обов'язки; 3) вирішує питання щодо залучення або вступ у справу співучасників, третіх осіб і опитує допущених у справу третіх осіб; 4) вирішує питання щодо участі у справі прокурора і залучення до участі у справі належного органу державного управління або громадської організації; 5) вирішує питання щодо допущення до участі в судовому розгляді представника громадської організації або трудового колективу; 6) вирішує питання виклику свідків у судове засідання; 7) вирішує питання щодо проведення експертизи з урахуванням думки осіб, що беруть участь у справі; 8) у невідкладних випадках проводить огляд на місці із повідомленням осіб, що беруть участь у справі; 9) надсилає іншим судам доручення в порядку, передбаченому Кодексом; 10) роз’яснює сторонам можливість звернення до третейського суду для вирішення спору й наслідки такої процесуальної дії; 11) витребовує письмові й речові докази або надає особам, що беруть участь у справі, повноваження на одержання цих доказів і надання їх до суду, а також за їх клопотанням вживає заходи щодо забезпечення доказів.

Повернення Україною своєї державності неминуче порушило питання формування незалежної й самостійної судової влади. Фактично, це один із ключових викликів для сучасної України. ЦПК України 2004 року щодо до підготовки справи запровадив нову термінологію – провадження у справі до судового розгляду. Законодавство передбачало: обов’язок суду невідкладно надсилати особам, що беруть участь у справі, копію постанови про відкриття провадження у справі; право відповідача подати письмове заперечення проти позову; строк і порядок проведення попереднього судового засідання; процедуру надання сторонами доказів у справі; процесуальну форму забезпечення доказів; підстави забезпечення позову; строки призначення справи до судового розгляду.  

Редакція Закону України № 2147- VІІІ від 3 жовтня 2017 року запровадила низку змін у процедури підготовки справи, знову зробивши затребуваною дискусію про завдання цієї стадії провадження й змісті цивільних процесуальних дій.

Література:

1. Тимченко Г. П. Принципи цивільної юрисдикції: теорія, історія, перспективи розвитку. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. С. 46.

2. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. С. 126.

3. Бойко І. Й Цивільне право Гетьманщини за Кодексом 1743 року: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Бойко Ігор Йосипович; Львів. держ. ун-т ім. І. Франка. — Л., 1999. — С. 6.

4. Биркович О. І. Судова система Української держави (Гетьманщини) 1648–1657 рр. : автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Биркович Олександр Іванович ; Національній академії внутрішніх справ України. – К., 2004. – С. 6; Немеш П. Ф. Особливості законного представництва у цивільному судочинстві Гетьманщини (від середини XVII ст. до другої половини XVIII ст.) /Адвокат. – 2012. – № 4 (39). – С. 20-22.

5. Гамбург Л. С. Судові реформи в лівобережній Україні (Гетьманщині) XVIII ст. : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Гамбург Леонід Самойлович ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – С. 5.

6. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. — К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. С. 190.

7. Історія держави і права України, Підручник. – У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. Том 1. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 188.

8. Микеленас Валентинас. Устав гражданского судопроизводства России 1864 г. как пример «европеизации» гражданского процесса // Судебные уставы Российской империи 1864 года: влияние на современное законодательство Литвы, Польши, России, Украины, Финляндии (к 150-летию Судебной реформы. 20 ноября 1864 г. – 20 ноября 2014 г.): Сб. науч. ст. / Под ред. Д.Я. Малешина. – М.: Статут, 2014. – С. 14-15.

9. Устав гражданского судопроизводства от 20 ноября 1864 года // Вестник гражданского процесса. № 1.  2012. С. 157-175; № 2. С. 158-162; № 3. С. 142-160; № 6. С. 149-161.

10. Джавадов Х. А. Проблеми ефективності цивільного судочинства. К.: Вид-во «Юридична думка», 2018. С. 83-84. 

11. Гетманцев О. В. Формування та розвиток цивільного процесуального законодавства в Україні: питання історичної періодизації // Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 644. Правознавство. С. 85.  

12. Никифорак М. В. Державний лад і право на Буковині в 1774-1918 рр. : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01 / Никифорак Михайло Васильович ; Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2004. – С. 25.

13. Австрийский Устав гражданского судопроизводства 1895 г. // Вестник гражданского процесса. 2015. № 4. С. 143-145.

14. Гетманцев О. В. Формування та розвиток цивільного процесуального законодавства в Україні: питання історичної періодизації / Науковий вісник Чернівецького університету. – 2013. – Випуск 644. Правознавство. – С. 85.

15. Комаров В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку і практиці Верховного Суду України. Х.: Право, 2012. С. 16,  18. 

________________________

Науковий керівник: Курило Микола Петрович, доктор юридичних наук, професор, Сумський національний аграрний університет



допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014