ЗМІСТ ОБ’ЄКТУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.109 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ЗМІСТ ОБ’ЄКТУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.109 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

17.09.2016 11:54

[Секция 4. Уголовное право. Уголовное процессуальное право. Криминалистика. Криминология. Уголовно-исполнительное право. Судоустройство. Правоохранительные органы, прокуратура и адвокатура]

Автор: Мошняга Любов Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, Кіровоградський інститут університету "Сучасних знань" м.Київ


УДК 343.3 

Автор аналізує зміст посягання, спрямованого на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

Ключові слова: об’єкт злочину, безпосередній об’єкт злочину, національна безпека України, конституційний лад, антиконституційна спрямованість дій, видовий об’єкт.

Автор анализирует содержание посягательства, которое направлено на насильственное изменение или свержение конституционного строя или удержание государственной власти.

Ключевые слова: объект преступления, непосредственный объект, национальная безопасность, конституционный строй, антиконституционная направленность действий, видовой объект.

An author analyses maintenance of encroachment which is directed on a violent change or overthrow of constitutional line-up or withholding of state power.

Keywords: object of crime, direct object, national safety, constitutional line-up, unconstitutional orientation of actions, specific object.

Постановка проблеми.

У межах родового об’єкту злочинів проти конституційних основ національної безпеки України слід виокремити такі основи національної безпеки, посягання на які прямо і безпосередньо порушує не тільки положення Кримінального кодексу України, але й Конституції України. Тому цей вид основ національної безпеки доцільно називати «конституційні основи національної безпеки України». Саме вони є видовим об’єктом злочинів, передбачених статтями 109, 110 та 112 КК, котрі встановлюють відповідальність за дії явної антиконституційної спрямованості проти таких безпосередніх об’єктів, що перебувають під прямою охороною Конституції України. Ці безпосередні об’єкти чітко визначаються у вказаних статтях кримінального закону й однозначно вказують на антиконституційний характер передбачених тут діянь.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо злочинів проти основ національної безпеки України розглядалися у роботах таких українських вчених як В.Ф. Антипенко, О.Ф. Бантишев, В.О. Глушков, В.П. Ємельянов, В.А. Ліпкан, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, А.В. Савченко, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, О.В. Шамара та ін. При цьому наукові дослідження у цій сфері останнім часом значно активізувалися, в тому числі щодо злочинів проти конституційних основ національної безпеки України. Зокрема, захищено кандидатську дисертацію І.В. Діордіца «Кримінально-правова відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» (2008 р.).

Автор поставив за мету дослідити положення Кримінального кодексу України та з’ясувати зміст об’єкту злочину, передбаченого ст. 109.

Розглянемо докладніше питання про безпосередні об’єкти злочинів проти конституційних основ національної безпеки України.

З’ясування змісту об’єкту злочину, передбаченого ст. 109 КК, «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» викликає розбіжності у позиціях криміналістів. Так, автори коментарю за редакцією С.С. Яценка переконані у тому, що об’єктом цього злочину виступає внутрішня безпека держави в двох головних сферах – у сфері функціонування конституційного ладу і в сфері діяльності державної влади [1, с. 211].

Близька позиція заявлена й в коментарі за ред. В.В. Сташиса та В.Я. Тація – суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України, захист її конституційного ладу та державної влади [2, с. 325].

Отже, ці автори видовим об’єктом цього злочину визнають внутрішню безпеку. Але з такою позицією не можна цілком погодитись у зв’язку з тим, що посягання на конституційний лад і державну владу можуть також створювати і зовнішню небезпеку, і на це прямо вказується у кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних країн. Так, раніше у роботі згадувалося про те, що у низці кодексів зарубіжних країн є вказівка на підвищену суспільну небезпечність діяння, якщо при вчиненні злочину проти конституційних основ національної безпеки має місце участь іноземної держави, іноземної організації, їх представників чи окремих осіб (ст. ст. 308, 309 КК Грузії, § 111 КК Данії, ст. 62 Естонської Республіки, ст. 118 КК Литовської Республіки, ст. 97а КК Нідерландів, ст. 275 КК Швейцарії). Тобто, участь у вчиненні злочину, передбаченого ст. 109 КК України, іноземного елементу створює умови для порушення також і зовнішньої безпеки. З іншого боку, дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, можуть спровокувати іноземне втручання у життєдіяльність країни.

Автори коментарю за редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка визнають об’єктом злочину, передбаченого ст. 109 КК, політичну безпеку (як складову національної безпеки) України в найважливіших сферах: існування конституційного ладу і функціонування державної влади [3, с. 5]. Таку ж позицію пропонують і автори коментарю за редакцією М. І. Мельника, М. І. Хавронюка, а саме — встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади, порушення якого створює загрозу безпеці держави у політичній сфері [4, с. 243].

Отже, на думку цих дослідників, видовим об’єктом розглядуваного злочину є політична безпека. З такою позицією також важко погодитись, бо політична сфера є категорією більш широкою, ніж основи національної безпеки країни, і містить у собі не тільки такі складові, як внутрішня та зовнішня безпека, а також політику у різних сферах життєдіяльності, у тому числі політику у сфері економіки, освіти, міжнародного співробітництва, соціальній сфері тощо.

Термін «конституційний лад» дістав різноманітного трактування у працях учених-конституціоналістів. Під конституційним ладом вони пропонують розуміти «порядок, за якого дотримуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє відповідно до конституції, називається конституційним ладом» [5, с. 96], «устрій суспільства і держави, закріплений нормами конституційного права» [6, с. 161] або «визначену форму, визначений спосіб організації держави, закріплений в її конституції» [7, с. 79–80]. Вважаємо за доцільне приєднатися до заявлених позицій і синтезувати на їх основі визначення: конституційний лад – це визначений Конституцією устрій нації.

Як зазначає Ю.В. Шимін, «поняття конституційного ладу фіксує не тільки формальні принципи організації політичної влади, що властиво для поняття конституційного устрою, а й реальний рівень розвитку всієї гами суспільних відносин у взаємодії з державною владою» [8, с. 169–177]. Це підтверджує й В. Ф. Погорілко, який вважає, що конституційний лад кожної країни пов’язується, як правило, з найважливішими інститутами держави і суспільства, статус яких визначає і закріплює конституція [9, с. 3].

Відправним пунктом у з’ясуванні конституційного ладу України та його основ В.М. Литвин слушно визнає Розділ I Конституції України «Загальні засади» [10, с. 74].

Дійсно, дослідження Конституції України демонструє, що за Розділом I Конституції України «Загальні засади» можна визначити низку ознак, що характеризують конституційний лад в Україні. Так, за ст. 1 «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». За ч. 2 ст. 3, «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Стаття 5 Конституції України наголошує, що Україна є республікою і носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Важливого значення набуває положення: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Особливо важливе значення має наступне положення: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» [11].

Також обов’язково необхідно вказати на положення, закріплені статтею 6 Конституції України: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» [11]. Також і закріплення принципу «верховенства права» на конституційному рівні (ст. 8 Конституції України) характеризує конституційний лад України. Саме такі головні уклади держави, її основні принципи і виступають основами конституційного ладу [7, с. 79–80].

Обов’язковими ознаками конституційного ладу є також народний суверенітет, розподіл влади, непорушність і невід’ємність загальновизнаних прав і свобод людини [12, с. 178]. 

Саме тому слід погодитись з М.І. Хавронюком, що складовими конституційного ладу є: 1) суверенітет держави (верховенство і самостійність державної влади всередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави – Президент України, вищим органом виконавчої влади – Кабінет Міністрів України тощо); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території); 4) державний режим (демократичний, що, зокрема, передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захисту державою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності) [4, с. 244–245].

Отже, конституційний лад України – це закріплені Конституцією України повновладдя народу (статті 2, 5), суспільний і державній устрій (статті 5, 6 і 7), рівність усіх націй і народностей (статті 11, 12, 21, 24), права і свободи громадян (статті 22, 23) [13, с. 106].

Державна влада також залишається у фокусі уваги юристів та науковців взагалі. Численні дослідження феномену влади сформували декілька різновидів підходів. За Є. Вятром, їх слід поділяти на: біхевіористський (влада розглядається як особливий різновид поведінки, що змінює поведінку інших); психологічний (головну увагу спрямовано на джерела формування влади, зокрема на психологічні особливості людей); телеологічний (влада як досягнення визначеної мети, реалізація поставлених завдань); структурно-функціоналістський (влада як відносини особливого роду між тими, хто управляє, і тими, ким управляють, за допомогою відповідних засобів, зокрема насилля); конфліктний (обмежують владу можливістю ухвалення рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях); реляціоністський (розглядають владу як взаємовідносини між двома партнерами, агентами на основі переважаючого впливу одного з них) [14, с. 158]. 

Термін «державна влада» активно використовується у Конституції України. Так, за ч. 4 ст. 5 ніхто не може узурпувати державну владу, або за ч. 1 ст. 6 – державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

У ст. 3 йдеться про взаємозв’язок державної влади з людиною, а в ч. 2 ст. 5. зазначається, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її безпосередньо і через органи державної влади та органа місцевого самоврядування.

На думку В.М. Литвина, державна влада: 1) це вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами; уособлює здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що перебувають на її території; 2) влада організації всього населення або його домінуючої частини, яка (організація), забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним та організовує задоволення загально-соціальних потреб; 3) встановлює для всього суспільства загальнообов’язкові правила поведінки – правові норми [10, с. 69].

Таким чином, державна влада в її трьох взаємопоєднаних гілках є керівником і провідником волі народу в реалізації Конституції України, чинного законодавства і забезпечення добробуту людей, охорони людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканості і безпеки, оскільки ці блага людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України) [13, с. 106].

Висновок.

Таким чином, єдиною безперечною рисою безпосередніх об’єктів злочинів, передбачених ст. 109 КК, є те, що вони перебувають під прямим захистом Конституції України і виступають в якості конституційних основ національної безпеки України. Це такі об’єкти, як конституційний лад та державна влада України.







Використані джерела:

1. Кримінальний кодекс України : Науково-практичний коментар / за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К., 2003. – 1193 с. 

2. Баглай М.В. Конституционное право России / М.В. Баглай. – М. : Норма, 1997. – 776 с. 

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : (у 2-х ч.) / [під заг. ред. М.О Потебенька., В.Г. Гончаренка]. – К. : Форум, 2001. – Ч. 2. : Особлива частина. – 942 с. 

4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 6-е вид., перероб. і доп. – К. : Юридична думка, 2009. – 1236 с. 

5. Богданова Н.А. Система науки конституционного права / Н.А. Богданова. – М. : Юристъ, 2001. – 256 с. 

6. Козлова Е.И. Конституционное право России / Е.И. Козлова, О.Е. Кутафин. – М. : Юристъ, 1999. – 420 с. 

7. Шимін Ю.В. Проблемні питання співвідношення понять „конституційний лад” та „конституційний устрій” / Ю.В. Шимін // Держава і право. – 2004. – Вип. 23. – С. 169–177.

8. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України / В.Ф. Погорілко. – К. : Ін Юре, 1997. – 40 с. 

9. Литвин В.М. Законотворча діяльність : словник термінів і понять / В.М. Литвин. – К. : Парламентське вид-во, 2004. – 340 с. 

10. Юридический энциклопедический словарь / под ред. В.Е. Крутских. – М. : Инфра-М, 2001. – 450 с. 

11. Конституція України. – Х. : Право, 2011. – 56 с.

12. Вятр Е. Социология политических отношений / Е. Вятр. – М. : Прогресс, 1979. – 463 с.

13. Котюк В.О. Теорія права : курс лекцій / В.О. Котюк – К. : Вентурі, 1996. – 208 с. 

14. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права : Особенная часть / А.А. Пионтковский, В.Д. Меньшагин. – Т. IV. – М. : Госюриздат, 1955. – 800 с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота