ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

15.03.2017 11:49

[Секция 4. Уголовное право. Уголовное процессуальное право. Криминалистика. Криминология. Уголовно-исполнительное право. Судоустройство. Правоохранительные органы, прокуратура и адвокатура]

Автор: Клімішина Віталіна Павлівна, студентка Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права


Питання внутрішньої сторони складу злочину наразі є чи не найменш дослідженим у кримінальному праві. У вітчизняній кримінально-правовій доктрині переважає думка, що психологічний зміст суб’єктивної сторони злочину розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як вина, мотив та мета, що характеризують різні форми психологічної активності конкретної людини.  

До суб’єктивної сторони злочину необхідно віднести не тільки психічну ознаку (вину), а й таку психологічну ознаку як емоції, оскільки вона знайшла своє законодавче закріплення в КК України [5, с. 6].

За класичним визначенням під суб’єктивною стороною складу злочину в науці кримінального права розуміють психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, що характеризуються конкретною формою вини, мотивом і метою злочину [4, с. 29]. Утворюючи психологічний зміст суспільно небезпечного діяння, суб’єктивна сторона злочину є тим внутрішнім процесом, який відбувається в психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння, а, отже, є його внутрішньою по відношенню до зовнішньої об’єктивної сторони, ознакою складу злочину – невід’ємною від суб’єкта [4, с. 115]. 

Оскільки поведінка людини, в тому числі й протиправна, є органічною єдністю зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психологічної) сторін, тому злочин характеризується за допомогою ознак, що відносяться не лише до зовнішньої, але й до внутрішньої сторони конкретного діяння.

У випадку застосування кримінально-правової норми кожна з ознак складу злочину, в тому числі й суб’єктивна сторона, мають бути вичерпно досліджені, щоб кримінально-правова характеристика відповідної норми повністю співпала із законодавчими приписами застосовуваної статті кримінального закону. Ця вимога має особливо важливе значення для застосування норм особливої частини КК України, адже будь-які відступи від припису законності та справедливості можуть сприяти настанню тяжких наслідків.

Між тим, на практиці зустрічаються непоодинокі випадки засудження осіб за діяння без вини, а також призначення певних видів покарання, що не відповідає ступеню вини конкретної особи. Ці помилки досудового слідства та судового розгляду можуть мати різні чинники: 

а) більш складний процес встановлення і доказування ознак суб’єктивної сторони в порівнянні з об’єктивною; 

б) відсутність, у переважній більшості, випадків, повного законодавчого опису юридичної характеристики конкретного діяння; 

в) недооцінка значення суб’єктивної сторони та її ознак, а також поверхневе їх дослідження; 

г) спрощене тлумачення таких інститутів кримінального права, як суб’єктивна сторона, вина, мотив, мета та емоції (які не співпадають з їх законодавчим описанням) тощо [7, с. 85].

У кримінально-правовій літературі суб’єктивна сторона складу злочину визначається як психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння із певною формою вини, мотиву і мети [9, с. 169].

Такі дослідники як В.К. Матвійчук і С.А. Тарарухін зазначають, що однією й тією ж формулою психічного ставлення визначається і частина, і ціле, тобто суб’єктивна сторона й вина [5, с. 5]. Проте, такий підхід призводить до стирання межі між суб’єктивною стороною та виною і має на меті інші далекоглядні цілі, що пов’язано з питанням про зміст суб’єктивної сторони злочину, а точніше: співвідношення цього інституту з його ознакою – виною. Інколи, щодо суб’єктивної сторони злочину, вказують дещо інше, а саме, що це є психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечної дії або бездіяльності та до їх наслідків, яке визначається виною, мотивом і метою злочину [8, с. 136]. Але, на думку автора, таке визначення є недостатньо обґрунтованим, оскільки психічне ставлення суб’єкта охоплюється виною у формі умислу і необережності, а натомість, вся суб’єктивна сторона охоплює не лише зазначені, але й інші складові, зокрема емоції, що проявляються в злочинній поведінці окремої особи (або кола осіб).

З визначеної проблематики теоретиками кримінального права висловленні такі судження: П.С. Дагель вважає, що вина являє собою внутрішню, суб’єктивну сторону конкретного злочину, тобто психічне відношення суб’єкта злочину до свого суспільно небезпечного діяння та його наслідків, виражене в злочині [1, с. 78]. Учений ототожнював суб’єктивну сторону злочину і вину, наполягаючи на тому, що інтелектуально-вольова діяльність людини нерозривно пов’язана з мотивацією й емоційною діяльністю [2, с. 41]. Він зазначав, що точка зору, яка обґрунтовує положення про те, що суб’єктивна сторона не вичерпується виною, а включає в себе поряд з виною мотив і мету злочину, ґрунтується на змішуванні суб’єктивної сторони злочину (вини) й ознак складу конкретного злочину, що характеризують цю суб’єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, мету, афект, завідомість тощо), а також на змішуванні понять змісту і форми вини [1, с. 123].

Однак А.І. Рарог, дослідивши позицію Дагеля, зробив наступний висновок:

1) така думка є непереконливою в теоретичному відношенні і не сприйнятливою в практичному сенсі;

2) таке ототожнення вини і суб’єктивної сторони не відповідає законодавчій характеристиці вини. Законодавець до змісту вини (умислу і необережності) відносить лише свідомість і волю;

3) у трактуванні П.С. Дагеля вина не конкретизована з позиції юридичної характеристики і залучення до вини мотиву, мети, емоцій, завідомості та інших психологічних ознак, коло яких точно не визначено, позбавляє ці ознаки самостійності (хоча в законі таке значення ним нерідко подається);

4) ця концепція страждає логічною непослідовністю, оскільки П.С. Дагель, характеризуючи вину, ставить мотив і мету на один рівень з умислом і необережністю, але, аналізуючи останні, він ставить мотив і мету в один ряд не з умислом і необережністю, а вже зі свідомістю і волею;

5) вона суперечить положенням філософії, тому, що автор стверджує, що форма вини визначається лише свідомістю і волею, а інші психологічні елементи, на його думку, на форму вини не впливають, хоча і входять до змісту вини (що форма вини вужча, ніж її зміст) [6, с. 598].

У контексті зазначеного деякі автори розглядають вину як поняття більш широке ніж суб’єктивна сторона. Зокрема, Ю.А. Демидов наполягає на тому, що вина не може зводитись до якого-небудь елементу складу злочину чи до умислу та необережності, чи до діяння, взятого з його об’єктивної сторони (вона однаково виражається як в об’єктивній, так і в суб’єктивній стороні злочину [3, с. 114].

На підставі вищевикладеного, на думку автора, Ю.А. Демидов помилково вважає, що вина є одним із елементів (ознакою) суб’єктивної сторони, оскільки він стверджує, що вина включає в себе як об’єктивну, так і суб’єктивну сторону злочинного діяння, а, отже, також помилково вважає, що вина є необхідною і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Позицію автора підтримав і законодавець, визначивши у ст. 2 КК України, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, необхідною і достатньою підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи конкретного складу злочину, передбаченого цим Кодексом, а не наявність лише вини. Зазначений підхід повністю відповідає національній кримінально-правовій доктрині, за якого кримінальній відповідальності і покаранню повинні підлягати лише винні особи. Проте, вина, не вичерпує повністю змісту суб’єктивної сторони складу злочину.




Література:

1. Дагель П.С. Понятие вины в советском уголовном праве / П.С. Дагель // Материалы XIII научной конференции ДВГУ.Ч. IV. Владивосток, 1968. – С. 121-129.

2. Дагель П.С., Котов Д.П. Субьективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун9та, 1974. – 230 с.

3. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю.А. Демидов. – М. : Юрид лит, 1975. – 184 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / П.С. Матишевський, П.П. Андрушко, С.Д. Шапченко та ін. / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушко, С.Д. Шапченка. – К. : Юрінком Інтер, 2014. – 512 с.

5. Матвійчук В.К., Тарарухін С.А. Суб’єктивна сторона складу злочину: Лекція / Матвійчук В.К., Тарарухін С.А. – К. : УАВС, 2014. – 35 с.

6. Рарог А.И. Субьективная сторона и квалификация преступлений / А.И. Рарог. – М. : ООО «Профобразование», 2014. – 135 с.

7. Салій П.І. Суб’єктивна сторона складу злочину порушення недоторканості житла // Юридична наука № 2/2012. – С. 84-94.

8. Светлов А.Я. Субьективная сторона преступления / А.Я. Светлов // Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть общая. – К. : Наукова думка, 1995. – С. 160-168.

9. Учебник уголовного права. Общая часть / [С.В. Бородин, В.Н. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова и др.] / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М. : Изд-во «Спартак», 2013. – 412 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота