ДЕЯКІ АСПЕКТИ УЧАСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДЕЯКІ АСПЕКТИ УЧАСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

02.06.2017 13:13

[Секция 4. Уголовное право. Уголовное процессуальное право. Криминалистика. Криминология. Уголовно-исполнительное право. Судоустройство. Правоохранительные органы, прокуратура и адвокатура]

Автор: Смалюк Тарас Васильович, прокурор відділу представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень прокуратури Волинської області


Законом України від 18 лютого 2016 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» КПК України доповнено ст. 64-2 «Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт» та внесені зміни до п.п. 25, 26 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 20, глави 17, ч. 1 ст. 393 цього Кодексу [1].

У ч. 4 ст. 170 КПК України вказано, що у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

Отже, рішення про арешт майна третьої особи може прийматись, якщо під час кримінального провадження будуть доведені вказані обставини, встановлено, що гроші, цінності та інше майно: одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схилення особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;  були предметом злочину; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину.

Розглянемо окремі проблемні аспекти нормативної регламентації участі у кримінальному провадженні третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

1. У ч. 7 ст. 173 КПК України вказано, що третя особа має право на захисника. У юридичній літературі слушно відмічається, що це положення суперечить ст. 64-2 цього Кодексу, «яке закріплює представництво третіх осіб, але не у формі захисту. Тому в цій частині відповідна норма має бути вилучена» [2, с. 281].

2. У ч. 4 ст. 64-2 КПК України передбачено, що представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути: особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником; керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю – у випадку, якщо власником майна, щодо якого здійснюється арешт, є юридична особа.

У науці кримінального процесу висловлена думка, що позиція законодавця, викладена у ч. 4 ст. 64-2 КПК України, відповідно до якої представником такої може бути особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником, є неприпустимою. Пропонується у цій нормі визначити, що представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути адвокат [3, с. 226].

Ця пропозиція нами не поділяється. У ч. 1 ст. 45 КПК України вказано, що захисником є адвокат. Отже, ніяка інша особа, окрім адвоката, не може бути захисником у кримінальному провадженні. Тому недоцільно змінювати редакцію ч. 4 ст. 64-2 КПК України та визначати у цій нормі, що представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути адвокат.

3. У ч. 3 ст. 171 КПК України передбачено, що у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

На нашу думку, ч. 3 ст. 171 КПК України протирічить іншим статтям глави 17 цього Кодексу щодо визначення осіб, майно яких підлягає арешту. Так, відповідно до п. 4 ч. 2, ч. 6 ст. 170 КПК України, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, арешт накладається тільки на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Науковці правильно звертають увагу на помилковість положення ч. 3 ст. 171 КПК України щодо арешту майна третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Виникнення кримінально-процесуального статусу третьої особи пов’язано із клопотанням лише прокурора, а не цивільного позивача. У ч. 6 ст. 170 КПК України не йдеться про майно третіх осіб для відшкодування вказаної шкоди. Перше речення ч. 3 ст. 171 цього Кодексу для виключення помилкового тлумачення та незаконного арешту майна слід переформувати наступним чином: «У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено» [4, с. 157-158].

4. Майно третьої особи підлягає арешту лише у тому випадку, якщо наявні достатні підстави вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України. Цивільний позов до такої особи не пред’являється. Тому викликає заперечення висловлена у юридичній літературі думка, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, відноситься до суб’єктів заперечення цивільного позову [5, с. 14].

5. Потрібно усунути технічний недолік ч. 2 ст. 64-2 КПК України, у якій закріплене наступне положення: «Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна». Уявляється, що цю норму слід викласти у такій редакції: «Під час досудового розслідування права третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту, коли з клопотанням про арешт майна до слідчого судді звернувся прокурор, слідчий за погодженням з прокурором. Під час судового розгляду права цієї особи виникають з моменту, коли з клопотанням про арешт майна до суду звернувся  прокурор».

6. У ч. 4 ст. 96-2 КК України вказано, що гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначене в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 цієї статті.

Також у даній нормі вказано, що вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів. Очевидно, що це положення є процесуальним, а тому його необхідно виключити з ч. 4 ст. 96-2 КК України. На наш погляд, ч. 4 ст. 170 КПК України слід доповнити наступним положенням: «Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів». Таке положення було передбачено у цій статті до внесення до неї змін вказаним Законом України від 18 лютого 2016 р.




Список використаних джерел:

1. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації: Закон України від 18 лютого 2016 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2016. – № 11. – Ст. 127.

2. Гловюк І. В. Арешт майна у кримінальному провадженні: резерви удосконалення / І. В. Гловюк // Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (20 травня 2016 р., м. Одеса): У 2 т. / відп. ред. М. В. Афанасьєва. – Одеса : Юридична література, 2016. – Т. 2. – С. 280-282.

3. Корчева Т. В. Деякі питання визначення особливостей процесуального статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також її представника в кримінальному провадженні / Т. В. Корчева // Порівняльно-аналітичне право. – 2016. – № 4. – С. 224-227.

4. Гловюк І. В. Арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження: аналіз новел / І. В. Гловюк // Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. – 2016. – № 8. – С. 155-160.

5. Кравченко Н. С. Суб’єкти доказування цивільного позову в кримінальному провадженні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / Н. С. Кравченко. – К., 2016. – 21 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота