ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ ДОРУЧЕННЯ ТА ЙОГО ФОРМА - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ ДОРУЧЕННЯ ТА ЙОГО ФОРМА

27.11.2017 17:48

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Скворцова Тетяна Владиславівна, магістрант, Донецький національний університет імені Василя Стуса


В цивільному обігу договір доручення є одним з найпоширеніших, може мати різні форми волевиявлення сторін і завдяки універсальності замінює конструкцію агентської угоди, яка використовується західною правовою практикою. Проте лише дослідження Н.В. Федорченко, щодо з’ясування правової природи цього договору, завершились захистом дисертаційної роботи. Тому звернення до дослідження порядку укладення договору доручення є актуальним та практично обґрунтованим.

Відповідно до положень статей 6 і 627 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості [1]. Натомість О.В. Босай, Н.Ю. Голубєва, І.В. Давидова та ін. у своїй колективній монографії пропонують визначити свободу договору як можливість укладати договори (або утримуватись від укладання договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості [2, с. 57].

Безумовно, як будь-яка угода, договір доручення є вольовим актом, який характеризується узгодженими вольовими діями сторін. Отже, юридичні наслідки договору настають тому, що їх настання бажали учасники цього договору. Як слушно зазначає С.П. Погребняк, фундаментальною категорією для сучасного поняття договору є згода (consensus) [3, с. 21].

Будь-який договір є інструментом створення прав і обов'язків на підставі узгодженого волевиявлення сторін, адже за учасниками договору визнається можливість самостійно формувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Свобода договору, крім можливості вибору контрагента і визначення змісту договору, включає також: а) вільний прояв волі особи на вступ у договірні відносини; б) волю вибору сторонами форми договору; в) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, що законом не передбачені, але йому не суперечать; г) право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладених ними договорів; ґ) визначати способи забезпечення договірних зобов'язань; д) право установлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань та ін. [4, с. 9].

Щодо самої процедури укладання договору, то за загальним правилом договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України) [5, с. 153].

Договір доручення повинен укладатися у відповідності до вимог ЦК України та інших норм. Укладення договору передбачає вчинення сторонами взаємних дій по розробці та узгодженню умов договору. За визначенням ст. 628 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору [6, с. 88].

Юридичний зміст здійснення процедури укладання договору доручення полягає в узгодженні довірителем і повіреним волі щодо істотних умов договору доручення. У будь-якому способі укладання договору доручення має значення особисто-довірчий момент, який виражається в тому, що укласти договір можуть лише ті особи, які довіряють один одному.

На думку Н.В. Федорченко, договір доручення не може бути укладений в усній формі, адже предметом цього договору є діяльність повіреного, яка триває певний час. Момент укладення і виконання доручення у часі не збігаються, а тому застосовувати до договору доручення вимоги ст. 206 ЦК України неможна [7, с. 88]. Проте, на нашу думку, договір доручення може бути усним, але для представництва інтересів довірителя повірений повинен мати довіреність, яка може бути у простій письмовій формі або у нотаріально посвідченій письмовій формі.

Однак договір доручення не може замінюватись довіреністю. Такий висновок випливає з того, що видання довіреності належить до числа правочинів, які породжують юридичні наслідки лише в поєднанні з іншими юридичними фактами – укладанням договору доручення. Отже, факт складання і видання довіреності без зафіксованого факту укладання договору доручення не тягне за собою набуття статусів довірителя і повіреного, а відтак, і не є юридичним фактом [8, с. 49].

Іншу думку висловлює А.А. Сайфутдінов, вказуючи на те, що особливістю укладання договору доручення є оформлення довіреності, яка може мати єдину форму з договором і бути його частиною, визначаючи повноваження повіреного, а може бути оформлена окремим документом [9]. 

Предметом договору доручення є вчинення повіреним певних юридичних дій від імені довірителя. Так, за договором повірений може представляти інтереси довірителя в суді, органах влади та ін., але обсяг повноважень, наданих йому довірителем, визначається у довіреності.

Якщо договір доручення укладається у вигляді єдиного документу, підписаного сторонами, з видачею довіреності, то процедура укладання договору виглядає наступним чином:

- оферта й акцепт під час підписання договору доручення повіреним і довірителем;

- додаткова дія в рамках акцепту у формі видачі довіреності.

В іншій ситуації, коли договір доручення оформляється винятково у вигляді видачі довіреності, процедура його укладання виглядає трохи по-іншому:

- видача довірителем довіреності як письмова оферта;

- акцепт у формі конклюдентних дій – прийняття повіреним доручення, після чого він приступає до здійснення повноважень, які визначені в даному документі. В останньому випадку договір буде вважатися укладеним з моменту виконання зазначених дій [9].

В. А. Васильєва зазначає, що договір доручення опосередковує собою внутрішні відносини між довірителем і повіреним і сам по собі ніякого відношення до третіх осіб не має. Основою для них є повноваження, якими наділив довіритель повіреного. Ці повноваження виражаються в особливому документі – довіреності. Разом з тим довіреність не є письмовою формою договору доручення. Наявність довіреності при відсутності письмової форми договору доручення свідчить про його усну форму. Водночас довіреність є допустимим доказом факту укладання договору доручення [10, с. 226-227].

Якщо професійний представник (повірений) діє в рамках судової справи, він надає судові довіреність для підтвердження своїх повноважень в порядку ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України [11], що свідчить про те, що майже всі довіреності, які посвідчуються нотаріально, містять посилання на те, що довіреність видається на підставі усного договору доручення та на його виконання, сторонам роз'яснювались положення статей ЦК України, які регламентують договори доручення.

Отже, для укладання договору доручення необхідно існування певних передумов, які характеризують відносини між сторонами – наявність довіри, довірчих відносин. Процедура укладання договору доручення передбачає узгодження суттєвих умов, з підтвердженням повноважень в самому договорі доручення та/або видачі довіреності з можливістю розширення його предмета і сфери застосування за рахунок включення до його умов дій фактичного (посередницького) характеру.

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

2. Босай О.В., Голубєва Н.Ю., Давидова І.В. та ін. Цивільне законодавство України (основні категорії, принципи та концепти): [монографія] / [О.B. Босай, Н.Ю. Голубєва, І.В. Давидова та ін.]; за заг. ред. Є.О. Харитонова. – Одеса : Фенікс, 2012.-344 с.

3. Погребняк С.П. Договір як універсальна правова конструкція : [монографія] / [С.П. Погребняк, А.П. Гетьман, В.І. Борисова, О.П. Євсєев та ін.]; за ред. А.П. Гетьмана, В.І. Борисової. – X.: Право, 2012. - 432 с.

4. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України : автореф. дис.... к. ю. н.: спец. 12.00.03 /А.В. Луць ; Київ¬ський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 18 с.

5. Дрішлюк В.І. Публічний договір (цивільно-правовий аспект). дис.... к. ю. н.: спец. 12.00.03 / В.І. Дрішлюк; Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2016. – 201 с.

6. Дихта Н.М. Укладання договору доручення за цивільним законодавством України / Н.М. Дихтя. – Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2015. – Вип. 34. Т. 1. – С. 87-90.

7. Федорченко Н.В. Договір доручення : дис.... к. ю. н.: спец. 12.00.03.1 Н.В. Федорченко. – К., 2004. – 223 с.

8. Рясенцев В.А. Основания представительства в советском граэданском праве / В.А. Рясенцев II Ученые записки ВЮЗИ.- М., 1948.- С. 49.

9. Сайфутдинов А.А. Договор поручения в гражданском праве Российской Федерации: дис.... к. ю. н.: спец. 12.00.03. / А.А. Сайфутдинов. – Казань, 2006. -191 с.

10. Васильева В.А. Цивільно-правове регулювання діяльності з надання посередницьких послуг : [монографія] / В.А. Васильєва. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2006. - 346 с.

11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – № 40–41. – Ст. 492.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота