ЕКОЛОГІЧНИЙ РИЗИК: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ЕКОЛОГІЧНИЙ РИЗИК: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

30.11.2017 11:47

[Секция 6. Экологическое право. Земельное право. Аграрное право]

Автор: Лопушанська Яна Вікторівна, студентка, Київський університет права Національної академії наук України


Однією з причин скорочення життя в України  неодмінно слугує екологічний стан довкілля. В реаліях сьогодення поняття «ризик» не має чіткого визначення. Відсутнє не лише дослідження та пояснення терміна, а й взагалі розуміння самого слова. Різні автори намагаються надати їм певний контекст або ж розглядати їх як синоніми. Таке ставлення зберігається й в засобах масової інформації. Саме тому важливо надати цим базовим поняттям більш однозначне визначення, яке б відображало існуючі взаємозв’язки і суперечності між навколишнім середовищем, суспільством і екотехнологіями.

Небезпека - досить широке комплексне поняття, що включає точки зору різних наукових дисциплін. А. Б. Качинський, А. М. Сердюк [1] підкреслюють, що небезпека – поняття якісне. Кількісною мірою небезпеки є ризик.

Ризик – це імовірні збитки, які можуть бути встановлені шляхом перемноження вірогідності негативних подій на величину можливого збитку від неї [2]. Подібним чином визначається ризик більшістю спеціалістів в області небезпеки. Розрізняють три головні складові екологічного ризику:

- оцінка стану здоров'я людини і можливого числа жертв;

- оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показниками;

- оцінка впливу забруднюючих речовин, техногенних аварій і стихійних лих на людину і навколишнє природне середовище.

Близьке за змістом до наведеного вище є стандартне визначення екологічного ризику як імовірне настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє природне середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистеми [3, с. 62–63]

В.І. Андрейцевим було запропоновано концепцію Закону України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку” [3], наукова модель якого була розроблена ним у травні 1995 р. Дана Концепція отримала широке визнання та схвалення як міжнародних експертів, так і вітчизняних фахівців-правознавців, екологів, економістів, інших спеціалістів. Зазначений науково-прикладний доробок мав на меті можливий перелік зобов’язань юридичних і фізичних осіб, котрі експлуатують екологічно небезпечні об’єкти чи здійснюють відповідні види діяльності, спроможні викликати надзвичайні ситуації.

На думку автора, поняття “ступінь екологічного ризику” не визначено у чинному законодавстві, хоча неодноразово згадується у нормативно-правових актах. Треба поставити під сумнів необхідність застосування цього терміна, оскільки екологічна безпека – це бажаний стан, в якому повинні перебувати навколишнє природне середовище та людина, не зазнаючи впливу ніяких факторів. Це своєрідний стан абсолютного спокою, в якому перебуває людина і довкілля. Визначення ж ступеня такого спокою є безпідставним.

Екологічні ризики притаманні правовідносинам у сфері виробництва, експлуатації, зберігання, транспортування джерел підвищеної екологічної небезпеки, у сфері поводження з відходами чи з продуктами харчування. Отож, екологічний ризик відображений в усіх галузях та ланках регулятивного правовідношення. Ризик є підставою виникнення правовідносин із забезпеченню екологічної безпеки – як різновид юридичного факту, на підставі якого виникають специфічні абсолютні правовідносини, пов’язані із забезпеченням екологічної безпеки та зниженням ступеня екологічного ризику, адже він впливає на обсяг реалізації екологічних прав громадян, формує правові засади управління у галузі екології.

Таким чином, можна зробити висновок, що багато основоположних понять цієї науки залишаються дискусійними. До сих пір немає єдиного визначення самого поняття "ризик", дуже часто термін "ризик" вживається як тотожний терміну "небезпека" або як синонім ймовірності. Також необхідно зазначити, що – екологічний ризик при поводженні з джерелами підвищеної екологічної небезпеки є важливою ознакою екологічної небезпеки; визначення ступеня екологічного ризику є одним із основних завдань проведення екологічної експертизи; ризиковий характер небезпечних речовин ставить підвищені вимоги до суб’єкта екологічно небезпечної діяльності, який має бути опосередкований дозволом (ліцензією) на право зайняття екологічно небезпечними видами діяльності Понятійне різноманіття, яке міститься у законодавчих актах, створює незручності у розумінні та застосуванні відповідних норм на практиці; екологічний ризик – це імовірність настання негативних наслідків для довкілля та/або людини у ре-зультаті діяльності суб’єктів екологічних правовідносин або впливу на об’єкти підвищеної екологічної небезпеки природних факторів.

Література:

1. Качинський А. Б., Сердюк А. М. Методологічні основи ризику в медико-екологічних дослідженнях та його значення для екологічної безпеки України // Лікарська справа. - 1995. - № 3–4. - С. 5–15.

2. Rowe W. D. An anatomy of risk. - N.-J.: John Wiley, 1977. - 488 p.

3. Андрейцев В.І. Концепція Закону України про екологічну (природно-техногенну) безпеку // Матеріали семінару з питань законодавства по екологічній безпеці. – К., 1998.

_____________________

Науковий керівник: Коверзнєва Ганна Павлівна, кандидат юридичних наук, доцент, Київський університет права Національної академії наук України

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота