ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ДАВНЬОЇ ЯПОНІЇ - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ДАВНЬОЇ ЯПОНІЇ

30.10.2018 14:42

[Секция 1. Теория и история государства и права. Философия права. История политических и правовых учений]

Автор: Попович Марія Євгеніївна, студентка міжнародно-правового факультету, Національний юридичний Університет імені Ярослава Мудрого


У наш час Японія вважається однією з найбільш розвинених країн світу. Не може піддаватися сумніву той факт, що поряд із цим приголомшливим розвитком держави розвивалась і судова система. Японія - одна з небагатьох країн, в яких з того часу, коли почали з'являтися матеріали у вигляді письмових текстів (приблизно з VII-VIII ст.), дійшла до наших днів велика кількість документів, що зберігаються у архівах, бібліотеках, музеях та храмах. Беручи це до уваги, ми маємо змогу простежити розвиток судової системи та судового процесу.

Починаючи з часів стародавньої Японії ( з I ст.до н.е і до початку VII ст. до н.е), з'являється одна із найбільш потужних потреб людини - потреба у правовому регулюванні, що виникла в процесі общинного землекористування - колективного, сусідсько-сімейного,тощо. Зі зростанням виробництва продуктів вжитку та продуктообміну належне регулювання отримує майновий статус і інші особисті права членів сім'ї ( у тому числі жінок і дітей), майнове та священне положення носіїв суспільних функцій - організаційних, розподільних, воєнних, судових і т.д. 

Матріархальна протодержава Ямато, що виникла на території сучасної Японії, успадкувала від первісного суспільства значення кровноспоріднених відносин, що стало початком кланових відносин, оскільки верхи суспільства почали компілюватися із числа спадкових аристократів і причетних до влади посадових осіб. Як результат, вони почали утворювати прошарок людей, зайнятих у сфері управління та включених до системи соціально-майнових привілегій на основі певного родства (удзі) [1]. 

Зачатки права і правосуддя виникали і розвивались невіддільно від релігійних норм. Уголовне право взагалі було інтуїтивно простим і носило характер релігійних проклять. До компетенції глави роду (удзі-но-камі) були включені вирішення суперечок між членами удзі та прийняття заходів щодо чужаків, що опинились на його території. У галузі, близькій до сучасного кримінально-процесуального права, були наступні категорії правопорушень та покарань: цумі - злочин, цуцумі какусу - приховування злочину ( тобто, злочинне діяння, що викликало гнів богів та тому потребує свого приховування), хараі - очищення ( якщо злочин викликав гнів богів,вони можуть бути задобрені лише принесенням жертви), місогі - інша форма очищення ( занурення у річку для змивання "грязі" течією ріки). При цьому вина конкретної особи не індивідуалізувалась, а існувала солідарна відповідальність перед богами [2].   

Наступним етапом була правова система "королів" протодержави, де вже з'явилася більш централізована і упорядкована система права і політична думка. Із того, що можна було б віднести до "процесуального методу", говорячи сучасною мовою, можна було б віднести спосіб кукудаті, що заключався у тому, що невеличкий камінчик кидали у кип'яток і після цього заявник і відповідач у "судовому процесі" мали витягнути його. За наявністю опіків робився висновок про винуватість чи невинуватість сторін. Даний процес мав релігійний окрас, демонструючи звернення за рішенням чи підтвердженням істинності наданих показань до волі богів.

Писаними законами стосовно регулювання судової діяльності були "Тайхо ріцуцьо" та "Йоро ріцурьо", якими проголошувався прогресивний принцип диспозитивності, відповідно до якого процесуальною передумовою судового розгляду має бути ініціативна "ззовні" суду  [3]. Між кримінальною (дангоку) та цивільно-правовою (тьосьо) галузями майже не було різниці, тому суди в залежності від їх процедури поділялись наступним чином.

Система права рицурьо не передбачала розділення на адміністрацію та юстицію як на гілки влади. Чиновники-адміністратори мали судові повноваження по відношенню до підлеглих. Протоколи судового розгляду передавалися столичній владі у "міністерство покарань" (гьо бусьо) або місцевій владі низового рівня на провінційний рівень і далі до столиці, де передача слідувала таким шляхом: "міністерство покарань" - дадзьокан (спеціалізована рада) - "міністерство центральних імперських справ" ( нацукаса сьо) - імператор [4].

Судовий розгляд мав змагальний характер. Деякі важливі цивільно-правові справи розглядалися за правилами кримінальних справ, оскільки була необхідність у терміновому судовому вирішенні справи. Будь-яке рішення на будь-якому рівні мало містити посилання на конкретне положення писаного закону, навіть якщо останнє мало віддалений і неконкретний зв'язок зі справою. Сторона, що була незгодна з рішенням суду, могла оскаржити його, але для цього потрібно було отримати письмову згоду суду, що виніс дане рішення. Процедура вирішення цивільно-правових справ включала в себе положення про видачу повістки відповідачу, а також передбачала покарання за порушення справи на недостатніх доказах або за неявку до суду.

На момент переходу від найдавнішої до давньої Японії кримінальні суди поділялися на периферійні (в адміністративних одиницях) та центральні (Верховні). Периферійні включали до себе суди у столиці Кіото, суди глав адміністративно-територіальних одиниць (куні), та суди глав кланів (корі). Останні розглядали всі справи, що виникли у межах клану, однак могли виносити вирок не тяжче, ніж покарання різками чи заміні аналогічним грошовим штрафом. Матеріали про скоєні злочини, що мали класифікуватися як більш тяжкі, передавалися зі своїми висновками на рівень куні. Суд глави куні міг приговорити до каторги, покарання у вигляді побиття палицями чи вигнання. Матеріали по більш тяжким правопорушенням передавалися у Міністерство, відповідно до рішення якого формувався центральний кримінальний суд. Аналогічна система існувала і стосовно розгляду цивільно-правових справ. І у кримінальних, і у цивільних справах допускалась апеляція [5]. 

Розгляд цивільних тяжб відбувався лише у період між збором врожаю (жовтень) і до засіву (лютий). Підставами для судового слухання кримінальних справ вважалися матеріали судово-поліцейского органу дандзьодай, скарги постраждалих чи третіх осіб. Визнання своєї провини було обов'язковим для винесення обвинувачувального вироку у кримінальній справі, тому досить часто застосовували тортури (запозичені у китайців) по відношенню до обвинувачених, що не визнавали своєї провини та ігнорували очевидні докази [6].

Тож, як ми можемо бачити, судова система давньої Японії була значною мірою розвинена і на зазначеному етапі пройшла шлях від правосуддя на основі уявлень про вище божественне право до писаних законів, що мали під собою базис досить прогресивних напрацювань кращих мислителів того часу, що не може не вражати.

Література:

1. Наката Каору, Исии Рёсуке. Нихон хосей си коги. (Лекции по истории системы законодательства Японии). Токио: Собунся, 1983. с. 218

2. Нисихара Харуо. Кэйко сорон ( Основы процессуального права). Токио: Сэйбудно, 1997. с.11

3. Такаянагі Сіндзо. Ніхон хосей хо. Т. 1. с. 125.

4.  Еремин В.Н., История правовой системы Японии, с.72.

5. Жидков О.А., Крашенникова Н.А. (ред.) История государства и права зарубежных стран. Ч. 1. с.593

6. Сигэмацу Кадзуёси. Нихон хосей си коё (Заметки по истории системы законодательства Японии). Токио: Кэйбундо, 1987. с.19-21.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота