ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПОНЯТЬ «СПІР» ТА «СУПЕРЕЧКА» У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПОНЯТЬ «СПІР» ТА «СУПЕРЕЧКА» У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

29.10.2019 20:16

[Секция 2. Конституционное право. Конституционное процессуальное право. Международное право]

Автор: Сиротюк Ірина Юріївна, студeнткa ІІ курсу магістратури юридичнoгo фaкультeту Тeрнoпiльськoгo нaцioнaльнoгo eкoнoмiчнoгo унiвeрситeту


Різноманіття і суперечливість сучасного світу, що яскраво проявляється в сучасних умовах тенденції до його цілісності і єдності, викликали потребу розробки визнання і закріплення в міжнародних актах правил міждержавного спілкування. Вони віднайшли своє втілення в принципах, зафіксованих в Статуті ООН, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Паризької хартії для нової Європи, тощо.

Укладачі Статуту ООН використовували поняття «міжнародний спір» і «ситуація» для позначення непорозумінь і протиріч у відносинах між державами. Міжнародне право віддало перевагу нейтральним словам і словосполученням, таким як «міжнародний спір», «ситуація», «мирне вирішення міжнародних суперечок», тощо. Згідно з доктриною міжнародного права і практикою Ради Безпеки, а також Міжнародного Суду ООН, суперечка має місце в тому випадку, коли держави взаємно пред'являють претензії з приводу одного і того ж предмету спору. Ситуація ж має місце тоді, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується взаємним пред'явленням претензій, хоча і породжує «тертя» між ними.

У той же час, Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийняла 24 жовтня 1970 року XXV сесією Генеральної Асамблеї ООН, наводить більш розгорнуте формулювання принципу мирного вирішення спорів: « Кожна держава вирішує власні міжнародні суперечки з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість. Держави повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення міжнародних суперечок шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, судового розгляду або іншими мирними засобами на свій вибір. У пошуках такого врегулювання сторони повинні погоджувати такі мирні засоби, які б відповідали обставинами і характером конкретному спору. Сторони в суперечці зобов’язані в разі, якщо вони не досягнуть вирішення спору одним із вищезазначених мирних засобів, продовжувати прагнути до врегулювання спору іншими узгодженими між ними мирними засобами» [2].

Держави, які є сторонами в спорі, повинні продовжувати дотримуватись в своїх взаєминах їх зобов'язання згідно з основними принципами міжнародного права, що стосуються суверенітету, незалежності і територіальної недоторканності держав, а також іншими загальновизнаними принципами і нормами сучасного міжнародного права.

Таким чином, узагальнивши зміст статей Статуту ООН, можна підсумувати, що «міжнародна суперечка - це формально визнана розбіжність між суб'єктами міжнародного права, що виникає з питань факту або права. Міжнародні суперечки можуть бути двосторонніми або багатосторонніми, виникати в особистих сферах діяльності держав щодо тлумачення або інших трансформаційних змін того чи іншого міжнародного договору, відповідальність до конкретної держави і т. д.» [1].

Як зазначає Анисимов, у практиці міжнародних відносин можуть виникати суперечки між державами, які не мають між собою офіційних відносин. У таких випадках сторони суперечки звертаються до третіх держав з проханням надати їм допомогу у вигляді посередницьких або добрих послуг, що регламентується в Конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 р. Загальним положенням для вирішення суперечок між державами мирними засобами є те, що в рішенні спору бере участь третя сторона, яка не належить до учасників спору. Однак між добрими послугами та посередництвом, спостерігається і певна відмінність, яке обумовлено характером участі у вирішенні спору третьої держави, порядком виникнення цих мирних засобів і правовим положенням третьої сторони [3]. 

Засоби вирішення міжнародних суперечок включають в себе: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод, а також інші засоби. Переговори, обстеження, посередництво, добрі послуги, примирення належать до дипломатичних способів вирішення міжнародних спорів; судові процедури - це міжнародні судові установи, різні третейські суди і арбітраж.

Держави - члена ООН можуть доводити до відома Раду Безпеки про будь-яку суперечку або ситуацію. Рада Безпеки може в будь-якій стадії спору рекомендувати належну процедуру або методи вирішення спору; при цьому він виходить з того, що суперечки юридичного характеру передаються в Міжнародний суд ООН. [4]

Таким чином, варто підсумувати, що Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Остання «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір” (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і породжує певні тертя між ними і напруженість. Хоча вони не мають нормативних характерних ознак, доктрина виходить з того, що "ситуація" не визначається чітко окресленими вимогами однієї держави до іншої, але згідно зі Статутом ООН в ситуації сторона не має стримуватися під час голосування з цього питання у Раді Безпеки, а в спорі — має. Звідси й прийнято вважати, що за змістом ситуація ширша, ніж спір.

Список використаної літератури:

1. Статут Організації Об’єднаних Націй // Міжнародний документ від 26.06.1945

2. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/995_569

3. Анисимов Л.Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров (конфликтов). – Л., 2014

4. Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. Міжнародне право: підручник. К.: Знання, 2012

________________

Нaукoвий кeрiвник: Жукорська Ярина Михайлівна, кандидат юридичних наук, дoцeнт кaфeдри міжнародного права та міграційної політики Тeрнoпiльськoгo нaцioнaльнoгo eкoнoмiчнoгo унiвeрситeту



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота