РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОСНОВ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ: ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОСНОВ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ: ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ

19.10.2020 17:39

[Секция 4. Уголовное право. Уголовное процессуальное право. Криминалистика. Криминология. Уголовно-исполнительное право. Судоустройство. Правоохранительные органы, прокуратура и адвокатура]

Автор: Мошняга Любов Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри правознавства, Центральноукраїнського інституту «ПрАТ «ВНЗ»МАУП»; Вахарик Алла Володимирівна, студент магістратури, Центральноукраїнського інституту «ПрАТ «ВНЗ» МАУП»


Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки [1] та Національна стратегія у сфері прав людини [2] вказують на проблемний стан української адвокатури та сфери надання правової допомоги. Окремі передумови та перспективи таких реформ уже окреслювалися нами раніше та було зроблено висновок, що кожний з визначених напрямків реформування потребує розробки комплексу заходів, чіткого плану дій та етапів його реалізації, які мають відповідати критеріям послідовності, своєчасності, ефективності [3]. Потребують реформування й функціональні та організаційні основи адвокатури.  

У зв’язку з проведенням в Україні судово-правової реформи у правовій науці виникла дискусія щодо наділення адвокатури новими функціями, такими, наприклад, як функція медіації, ескроу-агента, здійснення адвокатурою фідуціарної діяльності.  

Найбільш дослідженим аспектом цього питання сьогодні є проблема участі адвоката у медіації.  

Хоч у наукових дослідженнях з питань участі адвоката у медіації вказується на належність медіації до адвокатської діяльності, у них відсутні вагомі аргументи на користь того, чому участь адвоката у медіації необхідно визнати окремим видом адвокатської діяльності. У цих дослідженнях зосереджено увагу більше на тих позитивних наслідках, що дає процесу медіації участь у ній адвоката як медіатора чи представника сторони конфлікту.  

Відповідь на питання щодо можливості визнання медіативної діяльності видом адвокатської діяльності необхідно шукати у функціональних основах медіативної та адвокатської діяльності, чи є вони схожими настільки, що можуть бути об’єднані, та чи не містять вони взаємовиключних основ. Медіація – позасудова процедура врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів сторін конфлікту за допомогою одного або кількох нейтральних посередників (медіаторів). Особливостями процесу медіації є чітка структурованість та гнучкість, а також орієнтованість на пошук взаємовигідного рішення, що враховувало б інтереси кожного. 

З наведеного випливає, що фактично медіація у науці зводиться та, більш ймовірно, що й у законодавстві буде зводиться до посередництва. Незважаючи на спроби науковців розмежовувати посередництво та медіацію [4, с. 16–18], ці спроби не є вдалими. Медіативна діяльність за своїм змістом є діяльністю з посередництва між сторонами конфлікту (причому цей конфлікт не завжди є правовим за своїм змістом), метою чи завданням якої є сприяння цим сторонам конфлікту самостійно врегулювати спір, що виник між ними. Натомість, як було обґрунтовано вище, основною функцією адвокатури є надання правової допомоги. Згідно зі ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатською діяльністю є незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.  

Наведене чітко виявляє відмінності між медіативною та адвокатською діяльністю, оскільки сутність першої полягає у посередництві, а сутність другої – у наданні правової допомоги. Однак звідси цілком логічно постає нове питання, чи не є медіація як посередництво різновидом правової допомоги, яку може надавати адвокат, і, відповідно, й охоплюватися самостійним різновидом адвокатської діяльності, хоча б тому, що у науковій літературі медіація розглядається як допомога.

Твердження про медіативну діяльність як допомогу є цілком обґрунтованим. Дійсно, медіатор допомагає сторонам конфлікту знайти його вирішення. У разі, якщо спір сторін конфлікту матиме правовий характер, то і діяльність медіатора полягатиме у наданні правової допомоги, і у цьому медіація та адвокатська діяльність є схожими. Однак зазначене не дає підстав для ототожнення медіації та адвокатської діяльності. Сутність медіації не зводиться до надання правової допомоги, оскільки остання не є її призначенням, не є настільки важливим, щоб відображати функціональне призначення медіації. Якщо йти таким шляхом, то можна й нотаріальну діяльність чи здійснення правосуддя розглядати як правову допомогу, оскільки нотаріус та суддя також фактично допомагають суб’єктам правовідносин у вирішенні їх правових проблем. Наприклад, нотаріус для посвідчення будь-якого договору повинен узгодити бажання його сторін, що більше наближає нотаріальну діяльність до медіативної діяльності, аніж адвокатську діяльність.  

Безумовним чинником, який, не дає можливості розглядати медіацію як вид адвокатської діяльності, є суперечність медіативної діяльності основоположній функціональній засаді адвокатської діяльності – неможливості адвоката надавати правову допомогу одночасно кільком особам, інтереси яких суперечать одне одному. Адвокат повинен керуватися у своїй діяльності виключно інтересами клієнта, медіативна ж діяльність зобов’язує його бути незалежним від клієнта. 

Ураховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що участь адвоката у медіативній діяльності є необхідною, але лише як представника сторони конфлікту. Безумовно, сьогодні досягнення примирення сторін на засадах, що влаштовує клієнта, можна розглядати лише як похідне завдання адвоката у тій чи іншій справі, що реалізується адвокатом під час виконання окремих досліджених нами підфункцій у межах загальної функції надання ним правової допомоги. У разі участі адвоката у процедурі медіації як медіатора він перестає бути адвокатом як особою, яка здійснює адвокатську діяльність, та стає особою, що здійснює медіативну діяльність. Адвокат може за своїми знаннями, досвідом та характеристиками здійснювати медіативну діяльність, але ці дві сфери в його діяльності не можуть перетинатися. Медіативна діяльність може бути одним із видів діяльності у сфері права, водночас вона не може бути видом адвокатської діяльності. 

Література:

1. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015 // Верховна Рада України : офіц. веб-портал. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show

2. Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини [Електронний ресурс]: Указ Президента України від 25.08.2015 р. № 501/2015 // Верховна Рада України: офіц. веб-портал. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/501/2015

3. Бакаянова Н. М. Реформи в адвокатурі: передумови та перспективи / Н.М. Бакаянова // Адвокатура: минуле та сучасність: матер. V міжнар. наук. конф., 14 листопада 2015 р. – Одеса, 2015. – С. 24–27. 

4. Біцай А. В. Організаційно-правові засади участі адвоката в медіації : дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Біцай Анна Володимирівна; КНУ ім.Т.Шевченка. – Київ, 2015. – 246 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота