ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК СУБ’ЄКТ ПРАВОВІДНОСИН – МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ? - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК СУБ’ЄКТ ПРАВОВІДНОСИН – МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

28.09.2021 20:54

[Секция 8. Интеллектуальная собственность и его защита. Информационное право]

Автор: Вакарєва Карина Олександрівна, аспірант 1 року навчання, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України


Ще кілька десятків років тому ніхто й уявити не міг, що перед науковою спільнотою постане питання: «Чи може штучний інтелект бути суб’єктом права?». Сьогодні ж машини самостійно керують автомобілями, створюють музику і малюють картини. Через це на міжнародному та вітчизняному рівнях почалось активне обговорення правового статусу штучного інтелекту та його правосуб’єктності.

Відомий американський винахідник Реймонд Курцвейл передбачає досягнення штучним інтелектом рівня людських розумових здібностей впродовж наступних дванадцяти років. Очевидно, що роботи, наділені штучним інтелектом на рівні інтелекту людини, а з часом інтелектом, який значно перевищуватиме людський, фактично будуть здатні усвідомлювати значення своїх дій та зможуть керувати ними. Таким чином, роботи будуть спроможні не лише мати права та обов’язки, а й здатність своїми діями їх набувати та створювати [3]. 

Як відомо, основними ознаками, характерними для суб’єктів правовідносин, є цивільна правоздатність (здатність мати права та обов’язки) і дієздатність (здатність набувати і здійснювати права та обов’язки). Відповідно до положень Цивільного кодексу України суб’єктами правовідносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права [5]. 

Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що системи штучного інтелекту більше відповідатимуть ознакам суб’єктів правовідносин, ніж окремі, визначені Цивільним кодексом, суб’єкти – до прикладу, юридичні особи чи територіальні громади. 

Л. Солум зазначає, що «якби штучний інтелект поводився правильно і якби когнітивна наука підтвердила, що основні процеси, які виробляють цю поведінку, були відносно подібними до процесів людського розуму, ми б мали дуже вагомі підстави ставитися до штучного інтелекту як до осіб» [1, с. 1286]. 

Проте, науковці Ж. Ібрагімов та А. Васильєв відзначають, що однакова правосуб’єктність для людини та робота є неможливою з огляду на відсутність волі та емоцій у систем штучного інтелекту [2, с. 52]. На мою думку, прогресивні технології, як показує практика і дослідження зарубіжних науковців, дійдуть до того, що з часом штучний інтелект зможе усвідомлювати і керувати своїми діями, навчиться приймати рішення щодо себе, накопичувати знання, обмінюватися досвідом, а тому перестане бути машиною чи комп’ютерною програмою. З огляду на це, буде недоречно позиціонувати штучний інтелект, як об’єкт щодо якого укладаються угоди між людьми. 

Багато дослідників притримуються позиції, що штучний інтелект потрібно наділити правосуб’єктністю для того, щоб покласти на них відповідальність за спричинену шкоду. Вважаю це не зовсім доцільним з економічної точки зору – навіть, якщо вдасться встановити вину робота, відсутня реальна можливість отримати відшкодування, адже він не має відокремленого майна, що належить йому на праві власності. 

Хочу підкреслити, для того, щоб штучний інтелект мав змогу користуватись своїми правами та обов’язками, він повинен мати якийсь правовий статус. Правовий статус робота не може бути отриманий з моделі фізичної особи. Оскільки тоді робот буде мати права людини – право на гідність, недоторканність, винагороду, громадянство (хоча такі випадки вже зустрічалися в історії людства – робот Софія отримала громадянство Саудівської Аравії). Це суперечить Хартії основних прав ЄС та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Правовий статус не може бути отриманий й з моделі юридичної особи, оскільки вона передбачає наявність людей, які представляють її та керують нею [4, с. 330]. 

На мою думку, штучний інтелект повинен розглядатися в якості суб’єкта правовідносин, будучи наділеним ознаками юридичних і фізичних осіб, з урахуванням відповідної специфіки. 

Безумовно, визнати правовий статус систем штучного інтелекту потрібно, але законодавчі зміни мають носити не революційний, радикальний характер, а повинні бути поступовими і виправданими. Наразі немає гострої необхідності наділяти штучний інтелект правосуб’єктністю, адже рівень розвитку робототехніки ще не дійшов до тієї межі, коли це дійсно буде потрібно. Проте, як я зазначала вище, це питання часу. Очевидно, що машини із самоусвідомленням, м’яко кажучи, будуть не в захваті, що розробники можуть вимкнути їх в будь-який момент і більше ніколи не повернути до існування. Тому будуть відстоювати своє право на життя, можливо, і з трагічними наслідками. 

Науковець Кулинич звертає увагу на те, що є два варіанти розвитку подій: або програмувати роботів, щоб у них не виникало таких намірів, або обмежити рівень штучного інтелекту до рівня, нижчого за людський. Однак вказані варіанти навряд чи зможуть бути реалізовані [3].

Виходом із ситуації може бути наділення систем штучного інтелекту правами та обов’язками суб’єктів. До прикладу, правом на існування, що гарантуватиме штучному інтелекту його подальше функціонування. Щодо обов’язків, то це дотримання штучним інтелектом етичних норм по відношенню до людства (відсутність расизму, гуманізм, захист персональних даних тощо).

Найбільш оптимальним рішенням видається співпраця представників юридичної спільноти із ІТ-фахівцями, дослідниками у сфері штучного інтелекту для прогнозу можливих наслідків надання системам штучного інтелекту правосуб’єктності. Єдине, що є зрозумілим одразу – це потрібно зробити до того, як роботи отримають здатність самоусвідомлення.

Література:

1. Solum B. Legal Personhood for Artificial Intelligences. North Carolina Law Review. 1992.Vol. 70, Num. 4. P. 1231–1287.  

2. Васильев А., Ибрагимов Ж. Правовое регулирование робототехники и искусственного интеллекта в Европейском Союзе / А. Васильев, Ж. Ибрагимов // Российско-азиатский правовой журнал. - 2019. - № 1. - С. 50–54. 

3. Кулинич В. Цифрова особистість: чи можуть роботи бути наділені правами? // [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/cifrova-osobistist-chi-mozhut-roboti-buti-nadileni-pravami.html. 

4. Тимошенко Є.А. Штучний інтелект як суб'єкт права інтелектуальної власності / Є.А. Тимошенко // Часопис Київського університету права. – 2020. - №4. – с. 328-332. 

5. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV: за станом на 14 серпня 2021 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40.- ст. 356. 

________________ 

Науковий керівник: Штефан Олена Олександрівна, доктор юридичних наук, доцент, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота