УТВОРЕННЯ ШВЕЙЦАРІЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

УТВОРЕННЯ ШВЕЙЦАРІЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

27.09.2023 12:06

[2. Юридические науки]

Автор: Четверик Вікторія Володимирівна, здобувач вищої освіти ступеня доктора філософії (PhD), Державний податковий Університет, м.Ірпінь, Україна


На початку XIV ст. Габсбурги вкотре спробували завоювати «лісові» кантони, але останні повстали і завдали поразки австро-німецьким військам під командуванням Леопольда Баварського при Моргартені (Моргартен – гора в долині Швіца) [1] 14-15 листопада 1315 р. [24, c. 187-201]. Отже, спроби князів Габсбургів підпорядкувати собі «лісові» кантони скінчилися невдачею. Союзники зуміли відстояти свою свободу та незалежність. Через три тижні після Моргартенської битви вони підтвердили свій Союз новим Договором, укладеним 9 грудня 1315 р. у Бруннені [15, c. 2-4]. Як і Договір 1291 р., він носив характер військового (оборонного) союзу і також був укладений «на вічні часи».

У 1332 р. до трьох кантонів приєдналося місто Люцерн зі своїми володіннями, і утворилася Спілка чотирьох «лісових» кантонів (Vienvaldstatte) [18, c. 5-7]. Потім до них приєдналися також на договірній основі інші кантони з населенням, що говорили німецькою мовою: в 1351 Цюріх [16, c. 7-12], 1352 р. Гларус [20, c. 12-16] та Цуг [19, c. 16-21] та в 1353 р. Берн [17, c. 21-26]. У такому вигляді Союз восьми кантонів проіснував понад сто років. У 1481 р. було укладено Договір із Фрейбургом та Золотурном [9, c. 47-52], унаслідок чого утворився Союз десяти кантонів. На початку XVI ст. у договірні відносини із Союзом вступили ще три землі; 1501 р. Базель [10, c. 52-61] та Шаффгаузен [11, c. 62-66], 1513 р. Аппенцель [14, c. 72-77]. Освіта з таким колом учасників, тепер уже 13 кантонів, проіснувала протягом майже трьох століть, до 1798 року.

Усі договори про приєднання, як і більшість наступних угод, укладених швейцарськими кантонами, мали деякі спільні характерні риси. За структурою вони були документи, написані суцільним текстом. Пункти були виділені цифрами, але не названі і, як правило, збігалися з початком нової пропозиції. Всі акти (за винятком Договору 1291 р.) були складені старонімецькою мовою і написані готичним шрифтом, що в даний час, безперечно, ускладнює їх читання та сприйняття. Одні й самі назви у різних документах, котрий іноді у різних частинах одного то документа могли мати неоднакове написання. Наприклад, Золотурн у Договорі про його приєднання до Союзу фігурує як Solathurn (у назві документа) і як Solottorn (у тексті самого документа), а в «Земпахській грамоті» він називається Solotren. Усі договори були невеликими за обсягом та схожими за змістом. Вони починалися зі слів «In Gottes Namen Amen» («В ім'я Бога, Амінь»), а далі містили вказівку на цілі та завдання новоствореного об'єднання (союзу) кантонів. До них, зокрема, належали: оборона від спільних ворогів, взаємодопомога у врегулюванні внутрішніх конфліктів тощо. Наприкінці кожного акта перераховувалися їхні учасники та визначався порядок оприлюднення.

Слід зазначити, що фактично територія Швейцарського союзу в період, що розглядається, не тільки охоплювала землі 13 вищеназваних кантонів, а й майже збігалася з усією територією нинішньою Швейцарією. Справа в тому, що добровільно або шляхом завоювання поступово були приєднані сусідні області з населенням, яке розмовляло французькою, італійською та ретороманською мовами. Серед них були приписні землі та землі, що знаходилися у спільному володінні. Причому такі території до кінця XVIII ст. знаходилася на положенні нерівноправних по відношенню до інших кантонів [4, c. 13].

У міру приєднання до Швейцарського союзу нових кантонів укладалися численні договори, які мали на меті пов'язати їх один з одним взаємними зобов'язаннями, а також зміцнити єдність між ними. Серед них можна виділити угоди щодо турботи про громадські дороги, охорону купців, відновлення миру в країні. Найважливішими є, з погляду, «Поповська хартія (лист)» 1370 р. [12, с. 34-37] та «Земпахська грамота (лист)» 1393 р. [13, c. 37-40].

«Поповська хартія» юридично регулювала відносини між союзниками (їх налічувалося шість: Цюріх, Люцерн, Цуг і три «лісових» кантони. Берн і Гларус, що входили на той момент до складу Швейцарського союзу, не приєдналися до Хартії) і являла собою постанову про земський світ, що вимагає від союзних земель дотримуватися миру на своїй території. Приводом для прийняття Хартії стало те, що настоятель цюріхської соборної церкви через особисту сварку раптово напав на люцернського суддю і взяв його в полон. Такий вчинок був порушенням незалежності Люцерна, а в зв'язку з чим було вирішено «вжити деяких спільних заходів для попередження повторення подібних ускладнень» [6, c. 12-13]. Вона визначала підсудність кримінальних справ про злочини, вчинені мешканцями одного з кантонів проти мешканців іншого. Крім того, Хартія обмежила втручання церкви у мирські справи. З її прийняттям було проведено чітку межу між світською та церковною юрисдикцією та розширено компетенцію світських судів щодо злочинів, вчинених духовними особами. Все це відрізняло Спілку швейцарських кантонів від Священної Римської імперії. Також було встановлено правило, згідно з яким жителі Союзу не могли бути засуджені іноземним судом, тоді як раніше такі суперечки вирішувалися судом Імперії. Значення «Попівської хартії» величезне – вона віддали Швейцарський союз від Священної Римської імперії. тоді як раніше такі суперечки вирішувалися судом Імперії. Значення «Попівської хартії» величезне – вона віддали Швейцарський союз від Священної Римської імперії. тоді як раніше такі суперечки вирішувалися судом Імперії. Значення «Попівської хартії» величезне – вона віддали Швейцарський союз від Священної Римської імперії.

«Земпахська грамота» (негласна назва цього документа – «Frаuenbrief», або «Бабина хартія». Воно пов'язане з положенням, що міститься в ній, згідно з яким на жінок не можна було нападати, якщо тільки вони самі не були нападною стороною [6, c. 13-14]) була прийнята після того, як союзники здобули дві перемоги над австрійськими герцогами, які бажали розширити свої володіння у Швейцарії. Цього разу союзників налічувалося дев'ять: крім Союзу восьми кантонів до них приєдналося місто Золотурн, яке брало участь у битві при Земпаху на боці швейцарців.

Перша битва відбулася при Земпаху (Люцерн) у 1386 р., друга – при Нефельсі (Гларус) у 1388 р. [6, c. 13]. Грамота підтвердила і доповнила положення, що містяться в «Поповській хартії», але на відміну від останньої мала дещо суперечливий характер. Зокрема, вона забороняла членам Союзу розпочинати війни, не маючи на те вагомих підстав, і при цьому включала постанови про їх військовий устрій. Вона декларувала про недоторканність храмів, і водночас з їхньої території дозволялося переслідувати ворога. "Земпахська грамота" ще більше віддалила Союз швейцарських кантонів від Імперії, Формально Союз продовжував визнавати її верховенство, фактично ж воно стало фіктивним. Прагнення Союзу до самостійності отримало, таким чином, нове підтвердження та закріплення. Загалом слід зазначити, що протягом XV ст. Священна Римська імперія «нестримно розпадалася». Крім Швейцарії з її складу вийшли Нідерланди, більшість земель Лівонського ордена [3, c. 309].

У самій Швейцарії в середині XV ст. протягом майже півтора десятиліть (1436-1450 рр.) йшли жорстокі кровопролитні зіткнення між сільськими кантонами та Цюріхом, що отримали назву Цюріхської воїни [2, c. 295]. Вона мала велике значення для державно-правового розвитку швейцарської держави. У ході зіткнень виявилася ненависть городян до ущемлених у правах селян – протиріччя, зване в літературі «такою ж важливою, як і пізніша відчуженість між різномовними кантонами» [5, c. 3]. Війна загострила протиріччя щонайменше значуще, ніж наступна відчуженість між кантонами, де мешкало населення, сповідує різні релігії.

Під час Цюріхської війни міські кантони звернулися по допомогу до Габсбургів – заклятих ворогів Швейцарії, продемонструвавши своє зневажливе ставлення до загальношвейцарських інтересів. Зауважимо, що надалі деякі кантони неодноразово нехтували ними і тим самим ставили під загрозу існування Швейцарського союзу.

У 1481 р. у місті Стансі (Штансі) (кантон Унтервальден) було укладено Договір, що був першим після 1315 р. угодою між десятьма швейцарськими кантонами, які на той час входили до складу Союзу [23, c. 40-44]. До цього часу Цюрих, Берн і Гларус у відсутності самостійних договорів між собою і пов'язані друг з одним лише у вигляді договорів із первісними кантонами. Аналогічна ситуація спостерігалася і щодо деяких інших швейцарських кантонів. Згідно з положеннями Станського договору, союзники приєднувалися до нього на рівних, однакових для всіх умов, а попередні акти про їх приєднання до Швейцарського союзу визнавали такими, що втратили чинність. Крім того, до Угоди було включено в узагальненому вигляді основні положення «Попівської хартії». Були заборонені військові та оборонні союзи між окремими кантонами. Незважаючи на це, внутрішні відносини союзників тривалий час залишалися вільними та добровільними та регулювалися різними угодами, що не суперечило умовам Договору. Загалом слід зазначити, що Станська угода сприяла ще більшому посиленню самостійності Союзу.

У Стансі порушувалося питання про необхідність спільного вирішення кантонами ширшого кола питань, а також про те, що потрібний більш міцний і тісний зв'язок між окремими землями, що входять до складу Швейцарського союзу. Представники намітили заходи щодо поліпшення сполучення між кантонами, щодо впорядкування спільних зусиль щодо охорони громадського порядку тощо. Але не було засновано загальних органів влади та управління, не було створено спільної армії.

З часу підписання Станської угоди кантони почали розглядати своє об'єднання окремою європейською державою. У зв'язку з цим у 1495 р. Швейцарський союз відмовився виконати вимогу імператора Максиміліана I Габсбурга і Вормського рейхстагу про сплату податків і податей до імперської казни, що призвело до війни 1499 р., що увійшла в історію під назвою Швейцарської або Швабської [8, с. 150-151]. Приводом до війни стала також постанова рейхстагу, згідно з яким рішення Імперського суду, створеного в 1495 р., були обов'язковими для всіх членів Імперії. З цим не хотіли погоджуватися швейцарці. Імперський суд перебував поза територією Союзу, після ухвалення рішень він керувався римським правом. Швейцарці сприймали це як зазіхання на свої вільності і передання забуттю власного простого права [7, c. 9]. Війна тривала лише кілька місяців і закінчилася того ж року перемогою Швейцарії та фактичним визнанням Священної Римської імперією її незалежності [21, c. 144-150]. Відповідно до положень Базельського мирного договору, швейцарці оголошувалися непідсудними Імперському суду, завдяки чому римське право не проникло на територію Швейцарського союзу.

Офіційно незалежність Швейцарії було визнано Вестфальським мирним договором 1648 р. [22; 67]. У цей час у швейцарському державі починає зароджуватися ідея нейтралітету і невтручання у європейські справи, яка отримає юридичне закріплення лише на початку ХІХ ст. на Віденський конгрес.

Список використаної літератури:

1. Битва при Моргартене 1315 г. // https://this-was.com/bitva-pri-morgartene-v-1315-godu-kak-i-kogda-poyavilas-shveytsariya

2. Дэвис Н. История Европы/ Пер. с англ. Т.Б. Менской. – М.; ACT: Транзиткнига, 2005. – 943 с.

3. История Европы с древнейших времен до наших дней: В 8 т. Т. 2: Средневековая Европа. – М.: Наука, 1992. – 808 с.

4. Мухин А.С. Швейцария. – М.: Б. и., 1954. – 70 с.

5. Павлова Н.С., Седельник В.Д. Швейцарские варианты: Литературные портреты. – М.: Сов. писатель, 1990. – 320 с.

6. Эдеме Ф.О., Коннингэм К.Д. Швейцария и ее учреждения. – СПб.: Б. и., 1893. – 320 с.

7. Цейс Э. Введение // Государственный строй Швейцарского союза. – Одесса.: Б. и., 1897. – С. 3-22.

8. Швабская война // Советская историческая энциклопедия: В 16 т. Т. 16 / Под ред. Е.М. Жукова. – М.: Б. и., 1975. – С. 150-151.

9. Bund der VIII Orte mit Freiburg und Solothurn. Vom 22, Dezember 1481 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Biinden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd, Bd. 2, – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 47-52.

10. Bund der X Orte mit Basel Vom 9. Juni 1501 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ew-gen Bunde і bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 52-61.

11. Bund der XI Orte mit Schaffhausen. Vom 10. August 1501 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten swigen Biinden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 62-66.

12. Der Pfaffenbrief. Vom 7, Weinmonat 1370// Dr. J.C. Bluntschlb Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bunden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, :875.-S. 34-37.

13. Der Sempacherbrief Vom 10. Heumonat 1393 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bunden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 37-40.

14. Die Eidgenossen nehmen Appenzcll als сіп Ort in den Bund auf. Vom 17. Dezember 1513// Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bunden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 72-77.

15. Ewiger Bund der drei Lander Uri, Schwyz und Unterwalden. Vom 9. Christmonat 1315// Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bunden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 2-4.

16. Ewiger Bund der Reichsstadt Zurich mit Luzern und den drei Landern. Vom 1. Mai 1351 //Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizenschen Bundesrechtes von dm ersten ewigen Biinden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2, – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 7-12.

17. Ewiger Bund der Stadt Bern mit den drei Landern. Vom 6. Marz 1353 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizenschen Bimdesrechtes von den ersten ewigen Biinden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. –S. 21-26.

18. Ewiger Bund der Stadt Luzern mit den drei Landern. Vom 7, Wintermonat 1332II Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizenschen Bundesrechtes von den ersten ewigen Biinden bis auf die GegenwarL: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 5-7.

19. Ewiger Bund der Stadt und des Amtes Zug mit Zurich, Luzern und den drei Landern. Vom 27. Brachmonat 1352II Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizenschen Bundesrechtes von den ersten ewigen Biinden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 16-21.

20. Ewiger Bund des Landes Glarus mit Zurich und den drei Landern. Vom 8. Brachmonat 1352// Dr. J.C. Bluntschli, Geschichte des schweizenschen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bunden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2, – Stuttgart: Meyer und Teller's Verlag, 1875. – S. 12-16.

21. Friede zwischen den Eidgenossen und dem Reich. Vom 22. September 1499 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizenschen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bunden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. –Stuttgart: Meyer und Zellers Verlag, 1875. – S. 144-150.

22. Osnabruclicher FriedensschluB, zwischen der Kaiserlichen Maiestat, uem Deutschen Reich und der Koniglichen Maiestat von Sweden (6. Artikel) // Geschichte des Westphalischen Friedens: In 2 Th. Th. 2. Die Urkunden des Westphalischen Friedens. – Leipzig: S. n., 1809 (Anhang. – S. 39).

23. Stanzerverkommni. Vom 22. Dezember 1481 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bunden bis auf die Gegenwart; In 2 Bd, Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 40-44.

24. Sidler W. Die Schlacht am Morgarten. – Zurich: S. n., 1910. – 248 S.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота