СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ДЕКЛАРУВАННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ДЕКЛАРУВАННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

28.02.2024 13:37

[2. Юридические науки]

Автор: Никифоренко Наталя Андріївна, аспірант наукової лабораторії з проблем протидії злочинності Національної академії внутрішніх справ


ORCID: 0000-0003-0984-2725 Nykyforenko Natalia 

У ст. 366-2 КК України встановлено кримінальну відповідальність за умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ч. 1) або якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ч. 2) [1]. 

Диспозиція ст. 366-2 КК України вказує на те, що суб’єкт цього кримінального правопорушення спеціальний – суб’єкт декларування. Згідно з приміткою до цієї статті суб’єктами декларування у ст. 366-2 та 366-3 цього Кодексу є особи, які відповідно до частин першої, другої ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» [2] зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відтак, суб’єктами цього кримінального правопорушення є: 

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством (ч. 1 ст. 45 цього Закону).

2. Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подати декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (абз. 1 ч. 2 ст. 45 цього Закону).

3. Особи, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3, зобов’язані до 

1 квітня наступного року після року припинення діяльності подати декларацію за минулий рік (абз. 2 ч. 2 ст. 45 цього Закону).

Не складно помітити, що положення, які визначають суб’єктів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 366-2 та 366-3 КК України, ускладнені. Ні в КК України, ні в Законі України «Про запобігання корупції» відсутня єдина, чітка і зрозуміла норма, яка передбачала б перелік суб’єктів досліджуваних деліктів, що певною мірою ускладнює тлумачення кримінально-правових норм. 

Аналіз положень Закону України «Про запобігання корупції» свідчить про те, що суб’єктами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 366-2 та 366-3 КК України, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, особи, які припили таку діяльність та ті, хто прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. 

Водночас у певних випадках декларують недостовірну інформацію не суб’єкти декларування, а уповноважені ними особи. Наприклад, це можуть бути члени сім’ї, помічники, юристи тощо. Відтак, фактично об’єктивну сторону вчиненого виконує не суб’єкт декларування, а особа, яка не має ознак спеціального суб’єкта цього деліктам.

У таких випадках під час притягнення до кримінальної відповідальності суб’єкти декорування у своїх поясненнях посилаються на те, що кримінально протиправне діяння вчинене іншою особою. Тому постає питання чи наявний у таких випадках склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-2 КК України через те що діяння вчинене особою, що не є суб’єктом цього кримінального правопорушення або ж відсутня умисна форма вини.  

В подібних складах кримінальних правопорушень, наприклад, у випадку подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу (ст. 209-1 

КК України), подання завідомо недостовірних або підроблених доказів 

(ст. 384 КК України), надання недостовірної інформації службовою особою комітету Верховної Ради України, тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України (ч. 2 ст. 351 КК України) тощо, можуть існувати підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть. Однак чи можлива співучасть у декларуванні недостовірної інформації? Видається, що можлива, але у судовій практиці таких випадків не траплялося. 

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

Таким чином в законі чітко зазначено про обов’язок подання декларації, встановлено строк, спосіб та форму подачі такої декларації. Водночас в законі чітко не зазначено, що суб’єкт декларування повинен подавати декларацію особисто. Відсутні і будь-які роз’яснення щодо можливого делегування виконання цього обов’язку іншим особам. 

Натомість відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 23 липня 2021 року № 449/21 декларація заповнюється та подається особисто суб’єктом декларування шляхом заповнення відповідної електронної форми після автентифікації у власному персональному електронному кабінеті у реєстрі декларацій.

Зазначений обов’язок вважається виконаним після того як відповідна декларація з’явиться в реєстрі декларацій. 

Декларація є електронним документом, тобто документом, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа (ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг») [3] . 

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Декларація є електронним документом, який посвідчується кваліфікованим електронним підписом. 

Кваліфікований електронний підпис – удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису (п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги») [4]. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису 

(ч. 6 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Суб’єкт декларування як користувач електронних довірчих послуг зобов’язаний забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

З огляду на зазначене логічною видається позиція ВАКС, який у своєму вироку від 30 березня 2023 р. у справі № 991/185/23 спростовуючи доводи обвинуваченої Особи-7 про те, що виправлену декларацію подано її чоловіком, що на думку сторони захисту свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, або умислу на його вчинення, зазначив таке. За сукупності обставин наявності декларації за 2020 рік Особи-7, як особи, уповноваженої на виконання функцій держави у відповідному реєстрі декларацій, відповідності такої декларації формі та змісту, що визначається НАЗК, подача такої декларації у строки, визначені Законом України «Про запобігання корупції», засвідчення такої декларації кваліфікованим електронним підписом, який відповідає особі користувача, та наявності згоди обвинуваченої на заповнення та подачу декларації іншим членом сім`ї внаслідок «розподілу сімейних обов`язків», колегія суддів прийшла до висновку про те, що у даному конкретному випадку, саме суб`єкт декларування має нести встановлену законом відповідальність за достовірність відомостей, внесених до відповідної декларації. Факт належності електронної пошти, з якої здійснено реєстрацію у кабінеті НАЗК з метою завчасного листування із спеціально уповноваженим суб`єктом у сфері протидії корупції, члену сім`ї суб`єкта декларування у даному випадку не має правового значення.

За відсутності фактичних даних про те, що зміст декларації 

Особи-7 за 2020 рік не відповідає її волі, сформований за наявності фактів використання її персональних даних всупереч волі останньої, колегія суддів критично оцінює позицію сторони захисту про те, що заповнення та подача такої декларації не особисто Особою-7, а її чоловіком Особою-8 будь-яким чином впливає на міру чи вид відповідальності останньої. Зазначена позиція сприймається колегією суддів, як тактика сторони захисту від висунутого обвинувачення з метою уникнення від кримінальної відповідальності [5].

Таким чином, можна зробити висновок, що у випадку внесення до декларації недостовірної інформації під час її заповнення і подання особою, яка не є суб’єктом декларування, на прохання суб’єкта декларування, утворює підстави для притягнення останнього до кримінальної відповідальності за ст. 366-2 КК України. 

Важливо, що у цьому випадку відображення у декларації недостовірної інформації може бути як умисним, так і необережним. Оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-2 КК України, вчиняється виключно з умисною формою вини, то відповідно і особа, яка вносила відомості до декларації не будучи суб’єктом декларування, могла також діяти умисно. Відтак в її діях вбачаються ознаки співучасті зі спеціальним суб’єктом. 

Кримінальна відповідальність за ст. 366-2 КК України виключається у випадку, якщо декларація подана без відома та згоди суб’єкта декларування іншою особою, що теоретично можливо. Однак в такому разі суб’єкта декларування можуть притягнути до кримінальної відповідальності за умисне неподання декларації за ст. 366-3 КК України. 

Література

1. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року № 2341-III (зі змінами від 09 грудня 2023 року № 3513-IX) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

2. Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text

3. Закон України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text

4. Закон України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19#Text

5. Вирок Вищого антикорупційного суду від 30 березня 2023 р. Справа № 991/185/23. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/109915446

_______________________

Науковий керівник: Вознюк Андрій Андрійович, доктор юридичних наук, професор, завідувач наукової лабораторії з проблем протидії злочинності ННІ № l Національної академії внутрішніх справ 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота