СУДОВА ПPAKTИКА ЯК ДЖЕРЕЛО ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

СУДОВА ПPAKTИКА ЯК ДЖЕРЕЛО ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

07.05.2014 22:36

[Секция 7. Хозяйственное право. Хозяйственное процессуальное право. Финансовое право. Банковское право]

Автор: Біденко Олександр Юрійович, студент Полтавського юридичного інституту НЮУ ім. Я. Мудрого


Дана тема є актуальною, адже у науці господарського права все частіше ведуться дискусії щодо розширення кола джерел господарського права. Це зумовлене різноманітністю господарських відносин та неспроможністю закону, як основного джерела права, завжди швидко реагувати та передбачувати всі ситуації, що відбуваються в сучасних комерційних відносинах.

Дане питання досліджувалось багатьма вченими, серед яких, зокрема слід виділити Р. Б. Прилуцького, В. М. Гайворонського, Н. Е. Толкачова та інших.

Як стверджує С.С. Алєксєєв, джерела права - це офіційно-документальні форми вираження та закріплення норм права, надання їм юридичного, загально обов' язкового значення, які походять від держави чи визнаються нею.

Джерела права, являють собою єдине місце «перебування» юридичних норм. Джерелами права за різних обставин можуть бути не тільки нормативно-правові акти, прийняті державними органами, але й інші форми вираження правових норм які, по-перше, можуть породжувати певні відносиин, по-друге, - регулювати і, по-третє, бути достатнім мірилом і підставою для врегулювання у встановленому порядку будь-якого спору, що виник із таких відносин [4, c. 6].

Судова практика не має такої законодавчої підтримки в якості одного з видів форм вираження права. Останнім часом у законодавстві спостерігається тенденція до посилення ролі судової практики при здійсненні правосуддя, але навряд чи можна стверджувати, що на сьогодні вона має вагомий статус [5, c.174].

Проте господарські суди доволі часто та добровільно звертаються до позицій судів вищих інстанції, що свідчить про доцільність користування судовою практикою в якості джерела права у багатьох справах. Цей очевидний факт суперечить звуженим тлумаченням змісту ст. 129 Конституції України, відповідно до якої судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються лише закону. Закон не надає права обґрунтовувати своє рішення позицією іншого суду в подібній справі, але фактично таке обгрунтування має місце, як має місце правовий звичай в якості найбільш раціонального варіанту поведінки людей за відсутності безпосереднього регулювання з боку держави [2, c. 59].

Так, прийнятим 07.07.2010р. ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» за № 2453-VI було, зокрема, доповнено Господарський процесуальний Кодекс України статтею 111-28, згідно приписів якої рішення ВСУ, прийняте за наслідками розгляду заяви з мотивів неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень. Також суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішеннями ВСУ [1, c. 83].

Як бачимо зі змісту наведеної норми, остання має чимало застережень щодо застосування рішень ВСУ. По-перше, прецедентний характер має позиція ВСУ відносно застосування норм лише матеріального права. По-друге, обов’язковий характер такі рішення мають лише для суб’єктів владних повноважень. Але, найголовнішим є те, що при застосуванні окремих норм матеріального права враховується тільки правова позиція ВСУ. Процесуальний закон позбавляє можливості застосування норм, створених у процесі судочинства, наприклад, шляхом аналогії або визначення дефініцій правових понять, які відсутні в чинному законодавстві [3, c. 57].

Отже, важливими джерелами господарського права (як і низки інших галузей права), наряду з господарськими нормативно-правовими актами, стає судова практика. Можна погодитися з думкою В. В. Резнікової, що рішення ВСУ за своєю природою є прецедентами тлумачення або прецедентами інтерпретаційного характеру - квазіпрецедентами. З цього можна зробити висновок, що судова практика не визнається законодавцем у якості офіційного джерела права.

 

Література:

1. Щербина В.С. Господарське право : Підручник / В.С. Щербина. - 2ге вид., перероб. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 592 с.

2. Пархоменко Н. Джерела права: проблеми теорії та методології / Н. Пархоменко. - К. : Юридична думка, 2008. – 336 с.

3. Загайнова С.К. Судебный прецедент: проблемы правоприменения. - М., 2002. - 176 с.; 

4. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент - источник права? // Государство и право. - 2002. - № 12. - С. 5-10; 

5. Беляневич В.Е. Про «запровадження» судового прецеденту // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 3. - С. 173-177.

________________________________

Науковий керівник: Гриценко Г.Г.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота