СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ КРАЇН - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ КРАЇН

27.12.2018 13:44

[Секция 1. Теория и история государства и права. Философия права. История политических и правовых учений]

Автор: Пуканюк Денис Миронович, студент Інституту управління і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


На сучасній політичній карті світу всі держави за формою державного устрою поділяються на унітарні та федеративні. Вибір типу державного устрою зумовлений історичними подіями, національними особливостями та політичною волею еліт держав. Однак соціальні зміни, цифрова епоха, розвиток глобалізації та підйом націоналістичних рухів в окремих державах безумовно впливає на зміни в державному устрої країн.

Вказані зміни можна виділити у двох напрямках: централізації та децентралізації. Оскільки перехід від одного типу державного устрою до іншого спостерігається серед держав досить нечасто, здебільшого держави змінюють співвідношення повноважень між центральними та місцевими органами влади.  

В результаті стрімкого економічного розвитку окремих регіонів унітарної держави порівняно з іншими, а також виникненням національних рухів в багатонаціональних унітарних державах виникає потреба проведення певної децентралізації та надання місцевим органам таких регіонів ширших повноважень. 

У сучасних високорозвинених індустріальних суспільствах централізація, яка зіграла чималу позитивну роль на певному етапі історичного розвитку (наприклад, у періоди утворення національних держав, індустріалізації, відновлення народного господарства після Першої та Другої світових воєн і т.д.), втрачає характерні для неї переваги. В останні десятиліття в більшості унітарних держав все більш чітко проявляються тенденції до децентралізації, передачі місцевим органам все більш зростаючого кола владних прерогатив і функцій.

У результаті зростає число децентралізованих унітарних держав. Для них характерна більш-менш широка самостійність регіонів у відношенні центру. Тут центр або взагалі не має призначуваних ним представників в регіонах і на місцях, або має їх лише в середній ланці з обмеженою компетенцією, поряд з чинним в цій ланці органом місцевого самоврядування та широким місцевим самоврядуванням в нижчій ланці. Наочне уявлення про це можна скласти на прикладі Франції, Великобританія і ряду інших країн.

Так, у поліетнічній Іспанії, де проблема відмінностей між етносами, культурами і регіонами завжди була і залишається суттєвою, автономізація стала відповіддю на франкістську політику жорсткої уніфікації, повного заперечення автономії національних районів та абсолютного унітаризму. Згідно з Конституцією 1978 р. була запроваджена асиметрична модель децентралізованого унітаризму, характерна тим, що автономні утворення наділені різним статусом.  Це стало відповіддю на національно-визвольні рухи в окремих регіонах країни. Водночас, протягом останніх років в Каталонії знову отримали широку підтримку серед населення політичні партії, що виступають за незалежність, що безумовно може вплинути на подальше розширення повноважень місцевих органів регіону. 

Поруч із децентралізацією в одних країнах, спостерігається звуження повноважень місцевих органів в інших країнах. Перш за все це викликано бажанням правлячої верхівки зберегти свою владу, а адміністративний ресурс для цієї мети відіграє важливу роль. Крім того, централізація також проводиться з метою відвернення сепаратистських загроз в багатонаціональних державах. Зокрема, саме в цьому контексті слід розглядати адміністративні реформи, що здійснювались в останні роки в Російській Федерації, які мають своєю метою реструктуризацію надмірних перегинів і деформацій початкового етапу становлення і інституціоналізації федералізму.

Також тенденції централізації спостерігаємо в КНР, де Пекін не приховує своїх намірів потроху скорочувати незалежність гонконгської влади. Власне, через це розпочалася Революція парасольок: місцева молодь повстала проти законопроекту, за яким керівник території ставав гарантовано залежним від Китаю.

Тоді вважали, що Революція парасольок стала успішною: законодавча рада Гонконгу відхилила пропекінський проект реформування виборчої системи, за яким голова адміністрації району має обиратися з-поміж кандидатів, схвалених Комуністичною партією Китаю. Та перемога була лише проміжною. Залишився в силі старий порядок, за яким прямі вибори не проводяться, а лідер спеціального адміністративного району Гонконг обирається групою з 1200 делегатів (переважно – представників промислових, професійних груп).

Зміни у співвідношенні повноважень центру та місцевих органів влади продовжуватиметься і надалі в багатьох державах, оскільки існує надто багато факторів, що можуть ввести корективи у державний устрій країни. 

Список використаних джерел:

1. Малиновський В. Сучасні тренди регіоналізації в Європі / Валентин Малиновський // Український науковий журнал «Освіта регіону». – 2013. – №1 – с. 164.

2. Гаджієв К.С. Вступ в політичну науку. Посібник для вищих навчальних закладів. Видання 2-е, перероблене та доповнене. М.: Видавницька корпорація Логос, 1999, 544с. – іл. 

3. Електронний ресурс: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/04/4/7063966/view_print/.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота