ЕВОЛЮЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ СТРУКТУРИ ОДЕСЬКОЇ ПОРТОВОЇ МИТНИЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ЕВОЛЮЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ СТРУКТУРИ ОДЕСЬКОЇ ПОРТОВОЇ МИТНИЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ

13.02.2021 10:11

[Секция 5. Административное право. Административное процессуальное право. Таможенное и налоговое право. Муниципальное право]

Автор: Гришина Катерина Андріївна, асистент кафедри українознавства, Одеська державна академія будівництва та архітектури, м. Одеса


Актуальність дослідження структури Одеської портової митниці обумовлюється тим, що протягом усього її існування триває пошук раціональної моделі органу виконавчої влади у сфері митної справи. Вивчення діяльності історії митної установи у ХІХ має важливу задачу рішення, що сприяє розумінню особливостей виникнення і формування єдиної конструкції митної справи Одеси.

Формування управлінської структури в Одеській портовій митниці спираючись на документи Державного архіву Одеської області (далі ДАОО) мав тривалий етап становлення з початку дати заснування митниці 12 квітня 1795 року і продовжував тривати протягом усього ХІХ століття [1, с. 126].

До кінця ХІХ століття Російською імперією була сформована якісна законодавча основа, що визначила структуру, напрямки діяльності, статус митних органів. Управлінська структура Одеської митниці формувалася згідно нормативних документів: циркулярів та розпоряджень Департаменту митних зборів, законів Російської імперії, митних службових статутів.

Одеська портова митниця мала класичний варіант структури, складалась з директора митниці, його помічника, митного наглядача (цолнера), контролера, касира, пакгаузного інспектора, гаваньмейстера (наглядача гавані), канцмейстера (канцелярського чиновника), вагстемейстра (вагового наглядача), екера (землеміра), копіїста (писець), корабельного доглядача. Крім того, в штаті нараховувались гребці. Доглядачі та гребці вважалися робочими. Чиновники та артільники в штат митниці не входили [1, с. 28].

Директор митниці призначався та звільнявся директором Департаменту за ухвалення Міністра фінансів. Директор здійснював нагляд за всіма митними чиновниками, вів спостереження за всі дії митної служби. Серед адміністративних функцій він виконував: розподіл роботи між службовцями, призначення чергування чиновників, відрядження службовців та накладення штрафу.

Циркуляром Департаменту від 28 жовтня 1898 року була затверджена інструкція, що передбачала перелік повноважень директора [3, с. 118]. Так, наприклад, директор міг звільняти наглядачів в разі його короткочасної відсутності на термін не більше 3 днів, а також у разі його раптової хвороби, для виконання його обов’язків призначали одного із штатних або канцелярських чиновників Одеської митниці. Директор мав право проводити ревізію у діловодстві, згідно Циркуляру раз на місяць.

Усі товари, які під час ревізії повинні знаходитися на перехідному пункті, директор повинен проводити переогляд. Згідно результату проведеного огляду – усі помічені упущення надавалися начальнику округу.

В господарських питаннях директор закупав необхідні для митниці речі (канцелярські товари), здійснював нагляд за митними будівлями, забезпечував організацію ремонтних робіт [2, с. 36].

Також директор митниці вирішував проблеми в галузі будівельних і господарських потреб митниці з утримання, ремонту, опалення і освітлення митних будівель і судів, вів облік по використанні канцелярських товарів. Циркуляром Департаменту митних зборів від 21 серпня 1900 року були засновані господарські комісії [3, с. 341 - 346].

Директор мав право відсторонити підлеглого від своїх обов’язків у випадках зловживання становищем, накласти штраф або звільнити.

Циркуляром Департаменту митних зборів від 9 серпня 1882 року визначено, що право директора митниці щодо розподілу підвідомчих йому чиновників обмежена наступними правилами:

1) штатні чиновники не повинні призначати на посаду членів служби, які знаходились тимчасово не на роботі: складських наглядачів, корабельних доглядачів, якщо таке відношення не пов’язане з хворобою.

2) особи, зараховані до Департаменту, працюють при митниці або відрядженні для ознайомлення до митної служби, не призначалися до виконання штатних посад без рішення Департаменту.

3) при звільненні в тривалу відпустку виконавчих чиновників, директор зобов’язаний сповіщати начальство про призначення заміни [5, с. 65 - 67].

В Одеській портовій митниці була ще посада помічника директора. Регламентація його статусу відображена в циркулярі Департаменту митних зборів. На підставі Інструкції помічника митниці, затвердженою Циркуляром від 1 травня 1898 року, помічник директора на період хвороби чи відпустки вступав в його права і обов’язки.

Зміст статусу інших категорій митних службовців були оформлені в інструкції, де статусне положення служителів митниць було детально описане. Особливу увагу в законодавчих актах приділялася – доглядачам. Посада «доглядач» була передбачена ст. 29, ст. 112 Митного Статуту [4, с. 24]. Обсяг їх обов’язків і відповідальності був передбачений статтями Статуту (ст. 423, 454, 484, 487, 495, 522, 524, 526). Крім Митного Статуту були й інші документи: «Положення про митних доглядачів і їх обов’язки» затверджене Міністром фінансів, видане в 1875 році; Циркуляр Департаменту митних зборів від 17 квітня 1896 року та ін.

Доглядачі призначалися в митниці з наказу начальника митного округу. Питання розподілу доглядачів розписані у циркулярі Департаменту митних зборів від 17 квітня 1896 року [3, с. 56, 58]. Розподілом доглядачів за митними установами, як і встановлення обсягу грошового утримання, займався начальник митного округу [2, с. 37].

Названим положенням, були чітко прописані вимоги доглядачів. На посаду «доглядач» приймалися люди різного звання, не молодше 21 року і не старше 40 років, виховані і грамотні. До 1913 року це правило змінилося. У положенні про митних доглядачів від 7 грудня 1912 року вікові вимоги встановилися інші: верхня межа віку була не старше 30 років. Перевагу в прийомі на службу віддавалася військовим, з хорошим здоров’ям і придатним до роботи.

Вік перебування на службі становив 60 років. Доглядачі, які досягли цього віку, звільнялися. Начальнику митного округу чи директору митниці, надавалося право залишити на службі до 65-річного віку при умові старанної служби, які здатні були виконувати свої обов’язки [6, с. 101].

Не залишилися без уваги елементи соціального статусу. Названі раніше Положення 1875 і 1912 років охопили питання грошового утримання доглядачів, користування державним майном, часу відпочинку, системи заохочення і покарання. В Положенні 1875 року сказано, що крім заробітної платні доглядачі мають право користуватися службовими квартирами. За їх користування відраховувалося по 2 карбованця в місяць.

Також, доглядачі під час відрядження отримували добові відповідно до ст. 50 Митного статуту [3, с. 125]. Додаткові виплати встановлювались для осіб, які брали участь у затриманні контрабандних товарів, виходячи з вартості затриманого товару. За рішенням директора митниці і начальника митного округу доглядачам могли призначатися нагороди за сумлінну працю, а також виділятися додаткові виплати з залишків від сум, що були встановлені на їх утримання.

Система соціальних гарантій для доглядачів була відпустка. Доглядач мав право на відпустку не більше двох місяців. При цьому дотримуючись таких правил: в Одеській портовій митниці дозволялося начальнику округу або директору митниці звільняти доглядача у відпустку протягом зими до такого періоду, скільки буде потрібно; відпустки надавалися в такий час, коли звільнялося менше працівників і не передбачалося тимчасового відрядження; при звільненні у відпустку доглядачеві виділявся один мундир з панталонами, шинель і кашкет [5, с. 54].

Певна увага відводилась питанням пенсійного забезпечення, хоча основне регулювання цього питання здійснювалося на рівні Департаменту митних зборів. Детально описано питання пенсійного забезпечення у відомчих актах. Циркуляром Департаменту від 20.01.1912 року «Про затвердження міністром фінансів правил про пенсії та допомогу відставним митним доглядачам і їх родин» відповідальним доглядачам призначалися довічні пенсії за вислугу і одноразова допомога по залишенню ними служби. Пенсії призначалися з першого дня після звільнення. Право на пенсію доглядачам призначалась за вислугу 25 років і досягненні нею 50-річчя.

Доглядачі, які відпрацювали не менше 2 років, але не вислужили право на пенсію в разі залишення ними служби з причин непрацездатності, призначалось соціальне забезпечення. Видача такого роду посиленої допомоги проводилась лише в тому випадку, якщо доглядач був непрацездатний.

Система пенсійного забезпечення для службовців керувалася принципом не тільки захистом інтересів службовців, а й захисту членів його сім’ї. Загальним пенсійним статутом (ст. 100, 101, 106, 109-121, 124) було прописано для сімей померлих чиновників [3, с. 137-142].

Наявність соціальних гарантій мало особливе значення, оскільки ефективність роботи службовців залежала від їх захищеності.

При виконанні обов’язків дій у митній роботі, доглядачі керувалися правилами, розробленими Одеською митницею з затвердженням начальника округу, відповідно до умов служби [6, с. 143].

До загальних положень для всіх доглядачів входили обов’язки, перш за все, додержуватися присяги яка на підставі статей 180 – 186 Статуту про цивільну службу повинні бути прийняті всі особи, що вступають в службу. Текст присяги митного службовця визначений циркуляром Департаменту митних зборів від 3 вересня 1899 року «Про форму присяги».

Щодо заходів дисциплінарної відповідальності то за порушення у доглядача стягувався штраф, переводили зі старшого окладу на молодший або звільняли.

Таким чином, в Одеській митниці протягом ХІХ століття відбулись істотні зміни, що відіграли важливу роль у закріпленні статусу митного службовця. Тепер чітко простежувалась формальна внутрішньо організаційна і посадова субординація, а статус службовця придбав необхідні атрибути, а статус службовця придбав необхідні атрибути: права, обов’язки, гарантії і відповідальність. Оформлення статусу окремих митних чинів пройшло тривалий період розвитку – від регламентації загальних функцій до офіційного закріплення всіх елементів статусу, що мало велике значення в цілому для розвитку митної справи Одеси. 

Література:

1. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Ф. 41 (1830) – оп. 1. – Спр. 115. – арк. 381.

2. Казанцева Н. Г. Организационно-штатная структура таможен конца ХІХ – начала ХХ века / Н. Г. Казанцева // Гуманитарный вектор. Серия: История, политология – 2016. – Т. 11. – №4. – С. 35 – 41.

3. Общее собрание циркуляров, распоряжений Департамента таможенных сборов за 1870–1900 гг. – С. - Петербург, 1902.

4. Південна митниця крізь призму століть / за ред. І.Г. Калієнка – Одеса, 2011. – 168 с.

5. Полное собрание законов Российской империи с 1649 года. Т. 3. 1689 – 1699 гг. – С.-Петербург, 1830. – 694 с.

6. Смольянинов К. Н. История Одессы / К. Н.Смольянинов. – Одесса: Гор. тип., 1895. – 284 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота