ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ У ПИТАННІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ПРАВОСУДДЯ - Научное сообщество

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ У ПИТАННІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ПРАВОСУДДЯ

24.01.2023 17:45

[2. Юридические науки]

Автор: Таранець Ксенія Олександрівна, адвокат, аспірант 1 курсу навчання, кафедра кримінального процесу та криміналістики Навчально–наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Засадничими принципами судочинства України є право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, що створений на підставі закону. 

Одним із прав людини, яке найочевидніше пов’язане із верховенством права, є право на доступ до правосуддя [1]. Право на доступ до правосуддя випливає з системи міжнародно – правових документів, серед яких основоположними є: Загальна декларація прав людини 1948р., Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод від 1950р., Міжнародний акт про громадянські і політичні права від 1966р., Конвенція про права дитини 1989р., та інші міжнародні акти. Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, Україна прийняла зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та протоколах. 

Ухвалене в Гельсінкі Рішення Ради Міністрів № 7/08 про «Подальше зміцнення правовладдя на просторі ОБСЄ» заохочує країн-учасниць зміцнювати правовладдя, з-поміж іншого, в таких сферах: незалежність судівництва; дієве чинення правосуддя, право на справедливий суд, доступ до суду, дотримання стандартів правовладдя й практики щодо них у системі кримінальної юстиції, тощо [2]. 

Тому цілком погоджуємося з висновком Костюченко О. Ю., що для України додержання міжнародних стандартів прав людини повинно бути одним із пріоритетів внутрішньої політки держави [3, с.54-58].

З’ясовуючи, на чому ж ґрунтується право на доступ до правосуддя через призму принципів та рішень ЄСПЛ, варто звернути увагу на наступне. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не містить дефініції поняття права на доступ до правосуддя. Разом з тим, саме в рішеннях ЄСПЛ і обґрунтовується право на правосуддя, що випливає з тексту ст.6 Конвенції, а саме в контексті реалізації принципу верховенства права. Вище перелічені міжнародні акти хоча і не містять конкретних регламентів організації системи кримінального правосуддя, проте, визначають індикатори (гарантії) дотримання яких свідчитиме про дотримання державою – учасницею забезпечення права доступу до правосуддя. 

Таким чином, під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Роль судівництва є істотно важливою державі, заснованій на правовладді, судівництво є гарантом справедливості – засадничої цінності  державі, керованій правом [4]. А тому, повністю погоджуємося з висновком Кучинської О. П., що одним із механізмів, які мають визначальне значення у впровадженні реалізації захисту прав людини і виконанні завдань кримінального провадження, є забезпечення права на справедливий суд             [5, с.69-71]. 

У Висновку № 6 (від 2004 року) Консультативної Ради Європейських судів зазначено, що однією зі складових ефективності судочинства в контексті міжнародних стандартів є забезпечення фактичного доступу громадян до правосуддя, правовими передумовами якого є наявність суб’єктивного права особи на судовий захист, а також, нормативне закріплення та реальне утвердження рівності громадян перед законом і судом [6].

Судова практика в Україні свідчить про те, що суди все більше застосовують висновки ЄСПЛ у справах. Це застосування пов’язане з тим, що рішення ЄСПЛ не лише розглядають проблеми у заявах, з якими до нього звернулись, але і допомагають у значно ширшому обсязі висвітлювати, захищати і розвивати положення Конвенції; ці рішення допомагають також державам дотримуватись зобов’язань, котрі вони взяли на себе як держави – учасниці Конвенції (справа Ірландія проти Сполученого Королівства заява №5310/71 рішення від 18 січня 1978р.)

У своїх рішеннях ЄСПЛ констатує, що право на судовий розгляд не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Таким чином, право на доступ до правосуддя має встановлені обмеження (Deweer проти Бельгії заява №6903/75 рішення від 27.02.1980р.; Kart проти Туреччини заява №8917/05 рішення від 08.07.2008р.) Однак, такі обмеження не мусять перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу самій його суті. Вони мають переслідувати законну мету, а між вжитими засобами і метою, що переслідується, має існувати розумний пропорційний зв’язок (Omar проти Франції заява №431997/827/1033 рішення від 29.07.1998р.) 

Аналізуючи обмеження права на доступ до суду в розумінні ЄСПЛ, слід зазначити, що такі обмеження можуть полягати, наприклад, у наявності імунітету у депутата парламенту, у процесуальних правилах, наприклад, умов прийнятності заяви про порушення провадження (хоча, іноді занадто суворе дотримання процесуального правила може становити загрозу самій суті права на доступ до суду (Labergere проти Франції заява №16846/02 рішення від 26.09.2006р.), або що стосується невичерпання національних засобів юридичного захисту (Плахтєєв та Плахтєєва проти України заява №20347/03 рішення від 12.03.2009р.) 

Показниками сприяння держави у доступі до правосуддя та, зрештою, реалізацією права особи на справедливий суд, є дотримання наведених нижче конвенційних критеріїв. Розкриваючи загальний зміст критеріїв на прикладі окремих рішень ЄСПЛ, можна навести такі: “суд” (що  визначається з огляду на функції відправлення правосуддя, та має відповідати вимогам: незалежності, неупередженості, дотримання строку мандату його членів, процесуальним гарантіям, деякі з котрих перелічені у тексті самої статті 6 (Чуйкіна проти України заява №28924/04 рішення від 13.01.2011р.); “незалежність та безсторонність суду” (Овчаренко і Колос проти України заява №27276/15 та №33692/15 рішення 12.01.2023р.); “справедливість” (Бочан проти України заява №22251/08 рішення від 15.02.2015р.), «рівність сторін” (Радченко проти України заява №39555/07 рішення від 01.02.2018р.); “право не свідчити проти себе” (Балицький проти України заява № 12793/03 від 03.12.2012р.); “розумний строк” (Аніфер проти України заява №48479/13 рішення від 26.07.2018р.); “презумпція невинуватості” (Довженко проти України заява №36650/03 рішення від 12.01.2012р. [47]); “безоплатна юридична допомога” (Максименко проти України заява №39488/07 рішення від 20.12.2011р.); та інші стандарти. 

Аналіз змісту окремих рішень ЄСПЛ дає змогу виокремити такий аспект як “кричуща відмова у правосудді”. Цей підхід було проголошено в рішенні у справі Soering проти Сполученого Королівства заява №14038/88 рішення від 07.07.1989р. і пізніше стверджувалося у цілій низці справ. “Кричуща відмова у правосудді” вважається синонімом судового процесу, який очевидно суперечить положенням статті 6 Конвенції та закріпленим у ній принципам, наприклад: заочне проголошення вироку без можливості отримати пізніше новий розгляд суті обвинувачення (на прикладі справи Einhorn проти Франції заява №71555/01 рішення від 16.10.2001р.), позасудовий розгляд справи, проведений з повним нехтуванням правами захисту та інші порушення.

Водночас, право на доступ до правосуддя не можна було б назвати повномірним, поза права на пред’явлення цивільного позову у кримінальному судочинстві з метою отримання потерпілою особою відшкодування. В цьому контексті звертаємо увагу на наступні висновки, викладені ЄСПЛ. Так, через призму стандарту «презумпції невинуватості» було розглянуто порушення права особи при пред’явленні цивільного позову за результатами кримінального провадження («Фарзалієв проти Азербайджану» заява №29620/07 рішення від 28.05.2020р.) Предметом дослідження ЄСПЛ питання пред’явлення позову у кримінальному провадженні та в порядку цивільного судочинства після залишення без розгляду у кримінальному процесі, стала справа “Чумак проти України” заява №60790/12 рішення від 19.05.2016р. Перешкоджання поданню цивільного позову у кримінальному провадженні стало предметом окремої уваги ЄСПЛ при розгляді справи “Басюк проти України” заява №51151/10 рішення від 05.12.2016р., а висновок про неправдоподібність можливості окремо звернутись з цивільним позовом на підставі недбалості або прямої відповідальності, не очікуючи результатів офіційного розслідування – у справі “Антонов проти України” заява №28096/04 рішення від 03.11.2011р. Характерним елементом при розгляді ЄСПЛ питання доступу до правосуддя через пред’явлення цивільного позову у кримінальному судочинстві є висновок про необхідність покладення на державу обов’язку забезпечення права потерпілої особи на пред’явлення такого позову, не для мети “особистої помсти”, проте аби домогтися відшкодування або захистити своє громадянське право (на прикладі справи Олександр Петрович Кулаков проти України заява №12944/02 рішення від 16.02.2010р.

Безумовно, наведені вище приклади не дають вичерпної характеристики змісту права на доступ до правосуддя. Однак, вони у зрозумілій формі розкривають підходи Європейського суду щодо розуміння як цього поняття, так і обов’язку держави гарантувати особам права і свободи, що передбачені Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод.  

У межах розглянутих у даній публікації підходів та критеріїв до забезпечення правосуддя через призму рішень ЄСПЛ, вважаємо за доцільне привернути увагу до того, що чим ширшим ставатиме перелік закріплених процесуальних прав на рівні національного законодавства, чим зрозумілішим, неускладненим ставатиме процес захисту порушеного права та наявною практична можливість отримати відшкодування, тим більш розвиненою ставатиме наша держава.

Література:

1. Доповідь Європейської комісії «За демократію через право» «Верховенство права» /Доповідь №512/2009. – Страсбург, 4 квітня 2011 р. URL: https://supreme.court.gov.ua /userfiles/CDL_AD_2011_003_rev_2011_04_04.pdf

2. Доповідь Європейської комісії «За демократію через право» «Доповідь про правовладдя». - Страсбург. 4 квітня 2011 року. - С.22-23. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2011)003rev2-ukr 

3. Костюченко О.Ю. Щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) положень статті 303, частини третьої статті 307, статті 309, частини четвертої статті 399 Кримінального процесуального кодексу України: Матеріали Міжнародної науково – практичної конференції, 17 рудня 2018 року. - К., 2018. – C.54-58.

4. The Council of Europe and the Rule of Law – An Overview, CM (2008)170, 21§ 44. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx ?pdffile=CDL-AD(2011)003rev2-ukr 

5. Кучинська О.П. Зміст справедливості як основоположного принципу кримінального провадження: Матеріали Міжнародної науково – практичної конференції, 17 рудня 2018 року. - К., 2018. – С.69-71.

6. Висновок №6 (2004) Консультативної ради європейських судів щодо справедливого суду в розумний строк та ролі судді в судових процесах з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів. – Страсбург, 24.11.2004 р. URL: https://www.viaduk.net/clients/vsu/vsu.nsf/(documents) /58F4A4DD76AACFD0C2257D87004971A6 

___________________


Науковий керівник: Кучинська Оксана Петрівна, професор, доктор юридичних наук, Навчально–науковий інститут права  Київського національного університету імені Тараса Шевченка 





Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота