ОПОЗИЦІЯ «ЗЕЛЕНИЙ – СУХИЙ» У РЕЛІГІЙНОМУ ТА ФОЛЬКЛОРНОМУ ДИСКУРСАХ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОПОЗИЦІЯ «ЗЕЛЕНИЙ – СУХИЙ» У РЕЛІГІЙНОМУ ТА ФОЛЬКЛОРНОМУ ДИСКУРСАХ

11.01.2024 11:24

[8. Филологические науки]

Автор: Хомік Олена Євгеніївна, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна



Лінгвістичні дослідження початку ХХІ століття активно заповнюють ті прогалини, що утворилися в радянські часи внаслідок низки ідеологічних заборон. Саме тому в поле зору мовознавців все частіше потрапляють  фольклорні та релігійні тексти. Вони засвідчують принципово різні відношення язичника і християнина до слова, адже магічна свідомість основана на вірі людини у свою здатність безпосередньо впливати на об’єкт й отримувати бажану мету, а релігійна, зокрема, на проханні допомоги у вищих надприродних сил. Аналіз різних жанрових текстів обох дискурсів дає підстави твердити, що вони знаходяться в різних площинах, які не перетинаються і зіставляти які ми в принципі не маємо права. Не претендуючи на системний  аналіз, подамо висновки, яких ми дійшли в результаті роботи. 

За нашими спостереженнями, «зелений – сухий» може становити універсальну опозицію, у якій компонент «зелений» розуміється як «позитивний, живий, здоровий, праведний, родючий, вологий» тощо. Відповідно «сухий» – «негативний, мертвий, хворий, грішний, висохлий»  тощо. Зауважмо також, що вживання епітетів, як і будь-яких поетичних засобів, в архаїчних фольклорних жанрах і Біблії не є випадковим. Вони здебільшого полісемантичні, символічні, виконують функцію впливу, входять до складу багатьох сталих сполук,  формують основний смисл поняття, підпорядковані прагматиці жанру, у якому вживаються.

Так, «у слов’янській культурі зелений колір пов’язаний із рослинністю, незрілістю, мінливістю, але водночас це колір весни, краси природи, символ відродження, надії та радості, перемоги» [1, с.20]: «Ой, вилинь, вилинь гоголю// Винеси літо з собою, винеси літо, літечко і зеленеє житечко, хрещатий барвіночок і запашний васильочок!» [4, с.172]. Поєднання імітативної вербальної магії з досвідом народної фітотерапії зафіксовано, наприклад, у замовлянні від кровотечі: «Ой, чи в того лукомор’я зелена лоза! Зелену лозу вітер сушить, вітер сушить, листя розносить: один листочок у море впав, другий листочок до сердечка припав, третьому листочку рану лічити, рану керовати!» [4, с.156]. По-перше, лоза/ верба є ефективним кровоспинним засобом. По-друге, на думку дослідників, зелений колір (і його звукове оформлення) здатний впливати на кров’яну систему, кровообіг людини, посилюючи або уповільнюючи його [11, с.431].

Компонент сухий в усній народній творчості в основному відбиває міфологічні уявлення про неживий простір чи набуває негативної характеристики, стану кого- або чого-небудь. Так, «сухий» може у ФО характеризувати висохле, мертве дерево чи його частину («закохався як чорт у суху вербу» [3, с.75]), уживатися на позначення дуже худої, хворої (іноді безнадійно) людини («сухий як горіх»). Поширеними є порівняння такої людини із сухими, відмерлими рослинами або їхніми частинами («сухий як гілляка», «сухий як перець»). Спільною для казок і замовлянь є вербалізація компоненту сухий у значенні чужого негативного простору, куди відсилаються хвороби («Іди собі на сухий ліс, там будеш крутити коріння, креміння, каміння) [9; 10]. Значення «сухий» може розкриватися й у зв’язку із тотемом. Так, зокрема, тотемне дерево суха верба віддячує героєві казки за те, що він доглядав за нею та не дав засохнути.

Досить часто «сухий» корелює із рослинними образами у весільних піснях, веснянках та голосіннях. Найчастіше ми простежуємо образ дівчини-нареченої, що розкривається за допомогою різноманітних образів-символів, таких як береза, верба, рута, м’ята тощо. Ці жанри мають спільні риси, зокрема в кожному з них відбувається символічна смерть-ініціація людини. У весільному обряді – це смерть наречених для свого роду й народження в новій сім’ї. Жанр веснянок часто тематично збігається із текстами весільної обрядовості або можемо простежити смерть та відродження природи. У голосіннях також постає один із межових моментів життя людини – перехід зі світу живих до світу померлих. Наприклад, під час весільного обряду посаду виконувалася пісня, у якій трапляється образ рути-м’яти, що всихає: «Ой даєш мене, моя ненько, / Та й на чужину, / Пересади руту-мняту, / Та й на цілину. / Чи прийметься рута-мнята, / Та й на цілині, / Росла, росла рута-мнята, / Та й усхла до пня. / Горе мені на чужині / Із первого дня» [3, с.57]

Образ сухої берези є в пісні, яку виконували під час заручин «Ой білая да березонька, / Чого суха, не зелена? / Ой як же мені зеленой бути, / Поза мною всі купці їдуть, / На корінні да огонь кладуть, / під листочок димочок, / Під голлєчко все поломнєчко» [11, с.658] він  пов’язаний зі смутком, печаллю, зумовленим завершенням дівування. Протиставлення «зелений – сухий» можна простежити у веснянці «Ой там у полі / Береза стояла, / На тій березі / Зозуля кувала. / Чого, березо, / Суха та не зелена? / Чого, Ганнусю, / Смутна – не весела. Цікавою для дослідження є пісня з мотивом горіння сухої берези: «Суха береза в печі палала, / Свекруха лиха вогонь залила, / Щоб я, молода, не вечеряла. / Заснула я сон, як місяць зійшов» [4, с.113] Зауважмо, що процес горіння використовують на весіллі як обряд очищення під час переходу до іншого роду: увесь «поїзд» молодої переводять через вогонь. Тож, горіння сухої берези в печі тут є уособленням ритуальної смерті-ініціації нареченої. У такому ж значенні «сухий» корелює з образами терену, дуба для характеристики чоловічих образів, зокрема нареченого у весільних піснях: «Сухий терен, сухий терен та й не тесаний, / У новую світлоночку та й унесений.  Образ сухого дуба постає також у голосінні «Мій таточко, мій ріднесенький, / Мій таточку, мій старесенький, / Нащо ви нас покидаєте? / Кому ви нас уручаєте? / Чи ви дубові сухому / Чи ви батенькові чужому? / Сухий дуб, мій таточку, не розів’ється, / А чужий батенько до нас і не обізветься…», що символізує перехід зі світу живих до померлих.

У змістовій організації, зокрема, біблійного тексту компонент зелений має найчастіше символічне значення та безпосередньо пов’язаний із базовими ідеями християнства: «Перший посурмив, і настав град і вогонь, змішані з кров'ю (...) і вся трава зелена згоріла» [7, с.17]. «На пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить!» [7, с. 2]. «У церковних обрядах зелений є знаком віри, приносить у душу людини мир і спокій. Саме через це в зелених ризах правлять службу православні священники на Вербну Неділю і на Трійцю, а також на честь праведників, які здійснили подвиги в ім’я Господа, віри і церкви» [1, с.23]. На івриті зелений має такі відповідники: יֶרֶק‎ — зелень, דֶּשֶׂא‎ — зелень, молода трава; רַעֲנָן‎ — той, що зеленіє, повний зелені, гіллястий, тінистий; יְרַקְרַק‎ — зеленаво-жовтий, жовтий; לַח‎ — свіжий, сирий, той, що зеленіє. Давньогрецькою  χλωρός, тобто зелений, зелень, та ὑγρός — вологий. Цікаво, що останній уживається в тих випадках, де в українському перекладі є опозиція «зелений – сухий»: «...говорить Господь Бог: Ось у тобі запалю Я огонь, і поїсть він у тебе кожне дерево зелене, і кожне дерево сухе...» [8, с.299], що символізує людей праведних і грішних, які мають загинути. Подібна аналогія наявна в словах Христа до жінок, які плачем проводжали Його на смерть: «Дочки єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! (...) Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?» . Традиційною є думка, що зелене дерево – це безгрішний Христос, а сухе – грішний ізраїльський народ, який теж буде знищений, як і Христос – убитий. Існує й інше тлумачення: сухе дерево – розбещена верхівка ізраїльського суспільства, яка засудила Христа на смерть, а зелене  – це низи, нещасні від того, що мають таких несправедливих керівників [5, с.8]. Отже, можна дійти висновку, що зелений в обох випадках має значення «невинний, праведний».

У цитаті: «І пізнають усі польові дерева, що Я, Господь, понизив високе дерево, повищив дерево низьке, висушив дерево зелене, і дав розцвістися дереву сухому...» зелене дерево – праведники, які втрачають милість Божу [6, с.71] (стають сухими). 

Знаходимо багато вживань епітета зелений у порівнянні з людьми, наприклад, «І він буде, як дерево те, над водою посаджене(...) і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду!». У цьому контексті зелений має значення «здоровий, красивий, плодючий». В іншому («А мешканці їхні безсилі, настрашені та побентежені, вони стали, як зілля оте польове, мов трава зеленіюча, як трава на дахах, як попалене збіжжя, яке не доспіло...») зелений зі значенням «нестійкий, вразливий» увиразнює неспокійне життя часів війни. 

Окрім того, зелений може вживатися на позначення хвороби: «і буде та зараза зеленява або червонява на одежі (...) зараза прокази воно». 

Отже, можемо сказати, що опозиція «зелений – сухий» належить до універсальних протиставлень як у фольклорному, так і в релігійному дискурсі, про що свідчить поширеність і полісемантичність значень компонентів «зелений» і «сухий».

ЛІТЕРАТУРА

1. Ващенко О. О., Степанюк О. В. Семантика кольореми зелений / zelená в українсько-чеському лінгвокультурному просторі // Науковий вісник кафедри Юнеско КНЛУ. Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. Випуск 38,  2019.  С.19–26. https://www.redcoolmedia.net/api/app-editor-officework.php

2. Ви, зорі-зориці…: Українська народна магічна поезія (Замовляння)/ упоряд. М. Г. Василенко, Т. М. Шевчук; передм. М. Г. Василенка. Київ: Молодь, 1991. 336 с.

3. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки/ упоряд. Н. Шумада. Київ: Веселка, 1989. 606 с.

4. Килимник С. Український рік в історичному освітленні : в 5-ти томах.  Вінніпеґ; Торонто: Український Національний Видавничий Комітет, 1957 – 1964.  Т. 3.  Весняний цикль.  1962.  372 с.

5. Лановик З. Б. Художня природа біблійних текстів: проблема рецепції та інтерпретації. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Житомир, 2004. С. 7–10. 

6. Лубський В. І., Лубська М. В. Історія релігій: підручник [для студ. вищ. навч. закл.], 2-ге вид. Київ: Центр учбової літератури, 2009. 776 с. 

7. Лук’янчук С. В. Епітет у конфесійному стилі сучасної української мови (функціонально-семантичний аспект): автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ: Інститут української мови НАН України, 2008. 23 с.

8. Лук’янчук С. Особливості епітетного слововживання у тексті Біблії (на матеріалі перекладу І. Огієнка). Вісник Львівського університету. Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 298–302. 

9. Українські замовляння/ упоряд. М. Н. Москаленко. Київ: Дніпро, 1993. 309 с.

10. Українські народні казки/ Запис, упорядк. і літ. опрац. М. А. Зінчук. Тернопіль: Богдан; Чернівці: Букрек, 2005. 2012 с.

11. Українські традиції і звичаї: укр. етнографія, народ. вірування, традиції, звичаї, обряд. календар, свята, обереги / [авт.-упоряд. : Скляренко В. М. та ін.]. Х.  Фоліо, 2008.  1000 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота