ПРИРОДА ПРЕЗУМПЦІЇ ПРАВОМІРНОСТІ ПРАВОЧИНУ (ЗА ЦИВІЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ) - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРИРОДА ПРЕЗУМПЦІЇ ПРАВОМІРНОСТІ ПРАВОЧИНУ (ЗА ЦИВІЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ)

24.10.2023 11:18

[2. Юридические науки]

Автор: Пацурківський Петро, студент ІV курсу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Вступ. У ст. 204 «Презумпція правомірності правочину» Цивільного кодексу України (далі – ЦК) йдеться про наступне: «1.Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним» [1]. Як приклад встановлення недійсності правочину дослідники приватного права нерідко називають ч. 3 ст. 614 ЦК, відповідно до якої правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним [1]. Тобто, образно кажучи, законодавець у подібних випадках здійснює функцію негативного правотворця, вивільняючи правове поле від нікчемних правочинів. При цьому правочини правомірні залишаються непорушними і продовжують породжувати, змінювати чи припиняти цивільні права і обов’язки. Інакше кажучи, презумпція правомірності правочину як феномен не перестає бути фактом дійсності. 

У якості промовистого прикладу спростування презумпції правомірності правочину судом можна навести рішення Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.08.2020 р. в справі №921/384/19 (далі КГС ВС). У ньому КГС ВС висловився про істотність місця розташування ст. 204 у загальній структурі ЦК, а також зіслався на квінтесенцію її змісту. Як перше, так і друге, зазначив Суд, стосується загальних положень про правочини, а тому повинні застосовуватись у всіх без винятків випадках, коли має місце спір про право, яке виникло з оспорюваного правочину. При цьому, як було зазначено у Постанові КГС ВС у вищезазначеній справі, відповідно до чинного законодавства України суд зобов’язаний передусім виходити «не із формальних ознак спору, а із суті права, що базується на правочині і яке підлягає захисту чи оспорюється» [2]. При цьому презумпція правомірності правочинів як явище само по собі судом не оспорюється. У чому ж тоді полягає сутність, інакше кажучи, правова природа презумпції правомірності правочинів, якщо вона як явище чи феномен дійсності не піддається сумніву ні законодавцем, ні судом?

З’ясування вищезазначеного питання і є метою цього дослідження.

У якості методологічної основи дослідження нами обрано антропосоціокультурний підхід, оскільки право належить до людиномірних об’єктів і предметів пізнання.

Виклад основних результатів дослідження вважаємо за необхідне розпочати з еволюції уявлень правознавців про природу презумпцій у праві. Передусім зазначимо, що презумпції належать до ряду найдавніших і найпоширеніших явищ права в цілому. Проте їх справжнім пристанищем виявилося саме приватне право. Зокрема, системний та функціональний аналіз ЦК, на нашу думку, дає достатні підстави для судження про те, що презумпції у приватному праві являють собою якісно виокремлений пласт правової матерії.

У зрілих формах це проявилося ще у давньоримському праві. У ньому сформувався та викристалізувався перший (давньоримський) архетип розуміння природи презумпцій у праві як проявів неминучої повторюваності подібних правових явищ у подібних правових ситуаціях. Згодом це дістало назву буттєвої фактичності права [3, p.103], а на початку ХХІ ст. знайшло свою другу назву – «римського шаблону» права [4, c. 45]. До цих презумпцій («римських шаблонів» права) належали максими про справедливість і розумність права, добросовісність правокористувачів (поки не буде доведено у суді в правомірний спосіб протилежне). Вони згодом трансформвалися у загальновизнані принципи права. До їх числа належали також презумпції добросовісності набувача права власності, добросовісності фактичного володільця річчю. Професор римського права Одеського університету Семен Пахман дослідив, що давньоримському праву була властива також презумпція приватної автономії індивіда. Вона проявлялася в тому, що він сам визначав свої відносини з іншою особою із врахуванням такого ж її права [5, c. 181]. Усі вищезазначені, а також чимало інших презумпцій давньоримського права мають джерелом свого походження давньоримський судовий процес. Вони були своєрідними його формулами, які убезпечували справедливість res judicata (остаточних судових рішень).

Один з основоположників вчення про природне право давньоримський філософ Марк Тулій Цицерон писав про презумпції у праві як про технічний прийом для врахування повторюваності буттєвої фактичності права в подібних правових ситуаціях. На його думку, презумпції у праві ніколи не були винайдені кимось спеціально, а з’явилися та розвинулись самі по собі, спонтанно у відповідь на злободенні буттєві потреби суб’єктів права у найрізноманітніших їх повсякденних ситуаціях. Як і природне право, його презумпції були «дані всім». Вони «справедливі і чесні самі по собі» [6, c. 170, 171].

Зі зміною історичних епох змінювалися у суспільствах уявлення про основоположні цінності, а заодно з ними еволюціонувало розуміння природи презумпцій у праві. Парадигмально протилежний давньоримському архетип розуміння презумпцій у праві в цілому та у приватному праві зокрема сформувався з утвердженням юридичного позитивізму як нової панівної доктрини праворозуміння у ХVІІІ – на початку ХІХ століть.

Найбільш концентроване та системне втілення цей архетип розуміння природи презумпцій у праві в Новий час людської історії знайшов у Французькому цивільному кодексі 1804 р. (Кодексі Наполеона). У ньому, зокрема, цей термін знайшов своє закріплення у назвах аж дев’яти розділів та у змісті багатьох десятків статей Кодексу. У них йдеться про те, що презумпціями є висновки, які закон або суддя роблять на основі відомого факту про факт невідомий [7]. Французький правознавець Боньє наступним чином прокоментував ці положення Французького цивільного кодексу: «Мотиви, які спонукають законодавця встановлювати ту чи іншу презумпцію, швидше всього стосуються права, ніж факту (виділено нами – П.П.). Законодавець досліджує головним чином не те, чи володіє відомий факт властивостями, достатніми для  того, щоб зробити ймовірним невідомий факт, а тільки те, чого потребує суспільний інтерес, щоб з констатації одного факту зробити висновок про існування іншого факту» [8, с. 22-23].

Згодом юридичний позитивізм те, що в інтерпретації Боньє прозвучало як припущення, витлумачив як аксіому, а саме що законодавець за власною волею творить презумпції в праві. Зокрема, таке розуміння природи презумпцій ще зовсім недавно було притаманним й українській загальнотеоретичній юриспруденції [9, с. 71]. Українська цивілістична доктрина наразі виходить з того, що законодавець закріплює презумпцію [10, с. 209]. Яка із цих двох позицій є більш обґрунтованою?

Якщо вдатися до системного тлумачення ст. 204 ЦК, інших його статей, у яких де-факто йдеться про явище презумпції, то можна зробити лише один неупереджений висновок – про незрівнянно більшу обґрунтованість тверджень української цивілістичної доктрини про природу презумпцій в ЦК. Про це свідчить й етимологія терміну презумпція в українській мові – у юридичному сенсі він означає «закріплення в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів» [10, с. 1105].

Отже, законодавець не творить презумпції, а закріплює їх в законі. Однак чи належать вони до правової матерії ще до закріплення їх у законі? Фахівці, які впродовж тривалого періоду часу з’ясовували природу презумпцій у праві, дійшли переконливих висновків про наявність у них спільних властивостей з аксіомами права, правовими гіпотезами, юридичними фактами, нормами права і навіть з принципами права. Усі вищезазначені феномени безспірно належать до роду правових явищ.

Висновки. Презумпції в приватному праві являють собою особливий пласт правової матерії. Вони репрезентують буттєву фактичність права. Їх основоположними властивостями є: буттєва укоріненість в правовій дійсності; історична тяглість, пластичність і водночас стійкість (незмінюваність впродовж тривалого періоду часу у своїй суті); атрибутивний взаємозв’язок та взаємозумовленість з іншими буттєво укоріненими явищами права. Квінтесенцію правової природи презумпцій незрівнянно глибше та повніше «схопив» і втілив у собі давньоримський архетип розуміння їх природи у порівнянні з позитивістським архетипом їх розуміння. ЦК України в принципі втілив у собі перший з цих архетипів. 

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV в редакції 05.10.2023, підстава - 3265-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text 

2. Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.08.2020 р. в справі №921/384/19

3. Abbot F.F. A history and description of Roman political institutions. 3-ed. New York. 1963. 486 p.

4. Джонсон Б. Омріяний Рим. Пер. з англ. Б. Превіра. Харків: Віват. 2020. 256 с.

5. Антологія української юридичної думки: в 6 т. Т. 6: Цивільне право. Відпов. ред. Я.М.Шевченко. Київ: Видавничий дім «Юридична книга». 2003. 583 с.

6. Марк Тулій Цицерон. Про державу. Про закони. Про природу богів. Пер. з лат. В.Литвинов. Київ: Основи. 1998. 483 с.

7. Code civil. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/codes/article_lc/LEGIARTI000032042222 

8. Бабін І.І. Презумпції та фікції в податковому праві. Навчальний посібник. Чернівці: Рута. 2009. 320 с.

9. Юридична енциклопедія: в 6 т. Т. 5. П-С. Київ: Вид-во Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана. 2003. 736 с.

10. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Т. 2. Харків: ЕКУС. 2021. 

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доповн.) Уклад. і головн. ред. В.Т.Бусела. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун». 2005. 1728 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота