СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ПРАВОМ ВЛАСНОСТІ І ПРАВОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ПРАВОМ ВЛАСНОСТІ І ПРАВОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

08.06.2016 14:27

[Section 8. Intellectual property and its protection. Informational law]

Author: Румянцев Юрій Вікторович, аспірант, Міжнародний університет бізнесу і права (м. Херсон, Україна)


На нашу думку, будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності є власністю творця, який його створив. При цьому не має значення, чи цей результат визнано об’єктом права інтелектуальної власності. Але не всі результати інтелектуальної, творчої діяльності визнаються об’єктами правової охорони. У зв’язку з наведеним напрошується такий висновок. Будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності незалежно від, того, чи надана йому правова охорона чи ні, має проголошуватися власністю творця. Зараз за чинним законодавством України про інтелектуальну власність, якщо той чи інший результат творчості не дістав правової охорони (правова охорона припинилася) – він не є об’єктом правової охорони. Між тим, він повинен мати власника і отже, наділятися правовою охороною. Іншими словами, раз є об’єкт, то має бути і власник. Безсуб’єктної власності не буває.

Таким чином, помітної різниці між правом власності на речі (матеріальні об’єкти) і інтелектуальною власністю на результати інтелектуальної, творчої діяльності немає. Наголосимо, чинні закони України про промислову власність чітко й однозначно проголосили право власності на результати науково-технічної творчості, які відповідають вимогам закону. ЦК України все ж відмежувався від беззастережного визнання за зазначеними результатами права власності, уточнивши, що це право інтелектуальної власності.

Варто визнати, що різниця між правом власності і правом інтелектуальної власності у змісті все ж таки є. Об’єктами права власності є матеріальні речі [5, c. 5]. А об’єктами права інтелектуальної власності – результат інтелектуальної, творчої діяльності, нематеріальний об’єкт [7, с. 176].

Якщо закони України про інтелектуальну власність проголошували право власності на об’єкти промислової власності, то ЦК України уточнив це поняття, назвавши його «право інтелектуальної власності». ЦК України відмежував об’єкти права інтелектуальної власності від об’єктів права власності. Це особливо помітно у статті 1112 ЦК України. Частина 3 цієї статті проголошує, що оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором [10, с. 650].

ЦК України досить чітко наголошує на відмінності між правом власності на речі і правом інтелектуальної власності. Це спонукає автора на необхідність з’ясування, в чому полягає відмінність права власності на речі від права інтелектуальної власності на  результати інтелектуальної, творчої діяльності. Є істотна відмінність в строках правової охорони права власності і права інтелектуальної власності. Право власності на речі (майно) не обмежене будь-яким строком, воно охороняється поки існує право власності на дану річ [9, c. 44]. Право інтелектуальної власності на той чи інший об’єкт охороняється протягом встановленого законом строку, наприклад, право інтелектуальної власності на винахід охороняється протягом двадцяти років від дати подання заявки (ч.4 ст. 6 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, ст. 465 ЦК України).

Помітна різниця в способах захисту права власності на речі і права інтелектуальної власності. Якщо втрачено володіння річчю, його можна відновити шляхом застосування віндикаційного чи  негаторного позову [5, c. 511-522]. Для захисту права інтелектуальної власності зазначені позови не можуть бути застосовані.

Можна прослідити деякі відмінності у способах набуття і оформлення права власності і права інтелектуальної власності. При цьому слід нагадати, що на об’єкти права інтелектуальної власності виникають ще й особисті немайнові права, яких не знає право власності.

Але основна відмінність, на яку вказує ЦК України, полягає в змісті права власності на речі і права інтелектуальної власності. Як уже підкреслювалося, Конституція України цієї відмінності не містить: власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На цих засадах побудовані і закони про промислову власність України. Вони визнають право власності на результат науково-технічної творчості і надають власнику об’єкта (патенту на нього) право володіти, користуватися і розпоряджатися [4, c. 108].

Суб’єкт права промислової власності має право утримувати зазначений об’єкт у своєму володінні, а може вводити його в цивільний обіг дозволеними способами. Власник об’єкта права промислової власності може використовувати його на свій розсуд, тобто він має право вилучати з цього об’єкта шляхом використання його корисні якості будь-яким способом, прямо не забороненим законом. Власник патенту має право, надане йому Конституцією України, розпоряджатися належним йому об’єктом промислової власності також на свій розсуд, але в межах закону. Отже, за чинними законами України про інтелектуальну власність помітної різниці у змісті права власності на речі і права інтелектуальної власності немає [3, c. 137].

Відмінність у змісті права власності на речі і права інтелектуальної власності визначив ЦК України. ст. 317 ЦК України визначає право власності як право на володіння, користування і розпорядження своїм майном. Кодекс не  визначає змісту понять «володіння», «користування» і «розпорядження». Зміст цих понять давно усталений і їх тлумачення міститься в навчальній і спеціальній літературі [11, c. 297].

Право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від інших осіб (ст. 316 ЦК України). Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом (ст. 418 ЦК України). Частина 2 ст. 418 ЦК України проголошує, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Ст. 424 ЦК України визначає майнові права інтелектуальної власності: право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зміст майнових прав інтелектуальної власності з певними варіаціями повторюється стосовно конкретних об’єктів права інтелектуальної власності (ст. 440, ст. 452, ст. 464, ст. 474, ст. 487,ст. 490, ст. 495 ЦК України) [10].

Спробуємо простежити, в чому полягає відмінність в змісті права власності і в змісті права інтелектуальної власності. ЦК України не згадує загальновизнане право власника на володіння належним йому об’єктом права інтелектуальної власності. Воно визнане ст. 41 Конституції України. Це право існує реально, але прихильники теорії виключних прав вважають, що володіти об’єктом права інтелектуальної власності не можна [8, c. 238].  Між тим, автор, який написав певний твір і ще його не опублікував, володіє ним. Автор володіє твором і тоді, коли твір опублікований. Інші особи, які цей твір використовують, володіють ним від імені автора. Будь-який творець володіє своїм витвором до тих пір, поки не передасть своє право на володіння іншій особі [2, c. 287]. 

ЦК України передбачає право на використання об’єкта права інтелектуальної власності, тобто право на вилучення з цього об’єкта його корисних якостей будь-яким способом, не забороненим законом. Способи використання об’єкта права інтелектуальної власності зумовлюються характером самого об’єкта, вони достатньо ґрунтовно розкриті у відповідних законах України про інтелектуальну власність. Безперечно, способи використання різних об’єктів права інтелектуальної власності одного об’єкта відрізняються від способів використання іншого об’єкта. Проте, всі вони мають одну мету – вилучити корисні властивості з цього об’єкта, тобто та сама мета, що і права власності на речі.

Тут слід підкреслити, що право користування належною річчю так само, як і право на використання об’єкта права інтелектуальної власності є чи не основною метою зазначених прав. Будь-яка особа набуває ту чи іншу річ з метою її використати для задоволення певних своїх потреб. Творець у переважній більшості випадків створює той чи інший об’єкт права інтелектуальної власності для одержання певного доходу від його використання чи особисто, чи через інших осіб [1, c. 48].

В спеціальній літературі були спроби знайти відмінність в термінах «користування» і «використання» [7, c. 26]. На нашу думку, ці терміни мають однакове значення – вилучення з об’єкту його корисних якостей. Аналіз цього поняття в різних законах України про інтелектуальну власність підтверджує такий висновок.

Аналіз норм ЦК України про користування річчю (майном) і норм про використання об’єкта права інтелектуальної власності не виявив принципових відмінностей між цими поняттями. В речовому праві і в праві інтелектуальної власності зазначені поняття означають одне і те ж.




Література:

1. Головазин А. Интеллектуальная собственность беззащитна – „пираты обогащаются” // Экономика и жизнь. – 1995. – № 51. – С. 48.

2. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права. Понятие. Система. Задачи кодификации: Сборник статей. – М., 2003. – 46 с.

3. Мельник О.М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні. – Харків: НУВС, 2002. – 362 с.

4. Підопригора О.О. Інтелектуальна власність. – Харків, 1997. – 192 с.

5. Право власності в Україні / За ред. О.В. Дзери і Н.С. Кузнєцової. – К., 2000. – 816 с.

6. Право інтелектуальної власності / За ред. О.А. Підопригори і О.Д. Святоцького. – вид.2-е. – К., 2004. – 672 с.

7. Слипченко С.А. Право доверительной собственности. – Х.: Консул, 2000. – С. 176.

8. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Харьков, 2000. – С. 108.

9. Цивільне право України. Книга перша. 2-е видання, доповнене і перероблене. – К., 2004. – С.324.

10. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене та доповнене. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2006. – 1200 с. 

11.  Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины. – Х., 2004. – С. 297.

__________________

Науковий керівник: Рачинська І.М., кандидат економічних наук, доцент, Міжнародний університет бізнесу і права



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота