КОНТРАКТ ЯК ФОРМА ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

КОНТРАКТ ЯК ФОРМА ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

29.11.2017 07:11

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Пантак Вікторія Олегівна, студентка 3-го курсу, господарсько - правового факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, м. Харків


Слово «контракт» (contractus) має латинське походження і означає «письмова угода із взаємними зобов’язаннями для сторін, які домовляються». В трудовому праві України контракт почав застосовуватися у 1991 р. до керівників державних підприємств, установ, організацій [1, с. 107]. Як встановлено ч. 3 ст. 21 КЗпП, контракт є особливою формою трудового договору , в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. 

Від звичайного трудового договору, контракт відрізняється більш широким колом умов, які визначаються угодою сторін. Він дозволяє більш детально регламентувати трудові права і обов’язки працівника та роботодавця, завжди має строковий характер, при цьому строк його дії визначається угодою сторін, і укладається в письмовій формі [2, с. 96]. 

Щодо природи контракту в науці трудового права відсутнє спільне бачення. Так, деякі автори вважають його формою строкового трудового договору (С. А. Іванов, В. Б. Ісаков), інші – його різновидом (А. С. Пашков). На думку Ю. В. Баранюк, контракт слід розглядати як окремий, специфічний вид трудового договору. На  відміну від звичайного строкового трудового договору робота, що виконується за контрактом, є постійною, а не тимчасовою. Встановлення строку обумовлене не характером виконуваних обов’язків, а їх орієнтацією на конкретну, заздалегідь поставлену мету, досяжну в певний період часу [3, с. 302]. 

Від інших видів трудових договорів контракт відрізняється наступними ознаками: є формою індивідуально-договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов’язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов’язань; може бути укладений виключно у випадках, передбачених законами України; обмежений певним строком; завжди укладається в письмовій формі; у ньому більш повно конкретизуються взаємні права і обов’язки сторін трудових правовідносин; у контракті визначаються умови матеріального забезпечення і умови праці працівників; він може передбачати додаткові соціальні пільги та гарантії, а також містити додаткові підстави для його розірвання, які не передбачені чинним законодавством. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 170 затверджено Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Цим актом передбачається, що контракт повинен спрямовуватися на забезпечення умов для проявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контрактом не можна встановлювати до працівників повну матеріальну відповідальність. Це залишає простір для існування обмеженої матеріальної відповідальності сторін контракту, і одночасно покладає на них додаткову відповідальність за доручену справу. Встановлення додаткових підстав для дострокового його розірвання та інші допустимі обставини неодмінно мають компенсуватися більш високими матеріальними і моральними стимулами підвищеною зарплатою,  додатковою відпусткою, кратною вихідною допомогою в разі звільнення з ініціативи роботодавця, тощо [3, c. 303]. 

Щодо сфери застосування контракту слід зазначити, що з метою посилення правових засобів захисту прав громадян у сфері праці та додержання вимог Конвенції МОП № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця», Законом України від 24 грудня 1999 р. № 1356-XIV сферу застосування контракту було обмежено законами України.

 В абзаці 4 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що роботодавець може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту в тому разі, коли він відноситься до працівників, які згідно із законом працюють за контрактом. Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП України недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України. 

Нині укладення контракту є обов’язковим з керівниками підприємств, що перебувають у державній власності, працівниками залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, членами суднового екіпажу, працівниками товарної біржі тощо.

Важливим моментом є те, що у контракті можуть визначатися додаткові підстави його розірвання, не передбачені законодавством. У випадку розірвання контракту за такими підставами звільнення проводиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України. 

З урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що контракт є особливим різновидом трудового договору, в якому сторони мають більш широкі можливості щодо визначення його змісту. Він має особливі ознаки, які відрізняють його від трудового договору. Перевага контракту полягає в тому, що він дає змогу максимально індивідуалізувати специфічним змістом кожну конкретну угоду про працю. 

Література:

1. Міщук М.О. Сутність контракту як особливого виду трудового договору в умовах сьогодення / М. О. Міщук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – №10. – C. 107–112. 

2. Трудове право України : Навч. посіб. Практикум. – 3 вид., перероб. і доп. / Чанишева Г. І., Додіна Т. М., Щукін О. С. та ін. Відп. ред.. Г. І. Чанишева. – Х. : Одіссей, 2011.- 288 с. 

3. Трудове право України : Навч. посіб. для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / Бурак В. Я., Козак З. Я. та ін.. За ред. П. Д. Пилипенка. – К.: Видавн. дім «ІнЮре», 2003 – 672 с.

_____________________

Науковий керівник: Сільченко С.О., кандидат юридичних наук, доцент кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого 

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота