ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО БІКАМЕРИЗМУ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО БІКАМЕРИЗМУ

28.02.2018 11:25

[Section 2. Constitutional law. Constitutional judicial law. International law]

Author: Азаренко Тетяна Ігорівна, старший викладач, Міжнародний Соломонів університет

Історія парламентського бікамеризму тісно пов’язана з появою самого парламенту, адже перші парламенти вже були бікамеральними. Звісно, античні парламенти суттєво відрізнялися від сучасних, демократичних парламентів, але вони стали основою для створення нинішніх законодавчих (представницьких) органів.

Великий внесок в розвиток парламентаризму внесли такі видатні вчені, як Платон, Арістотель, який заснувавши ідею «змішаної держави» вплинув на формування трьох гілок влади, Цицерон що запропонував створити орган в якому буде представлена аристократія й демократія й звичайно ж правитель Солон що провів ряд реформ.

Солон, в Афінах, створив раду чотирьохсот (буле) – 100 чоловік від кожної філи, пізніше правитель Клісфен реформував в раду п’ятисот  (по 50 чоловік від 10 філій). Запровадив основний законодавчий  й контролюючий орган - народні збори (екклесії (дав.-гр. ᾽Εκκλησία)).

У Стародавніх Афінах законодавчі функції були розділені між кількома органами – колегією пританів, еклессією, колегіями  номофетів  і фесмофетів. Пізніше ця  ідея  втілилася у головному принципі бікамерального парламенту, де дві палати взаємно контролюють і стримують одна одну.

Не менш важливу роль у розвитку сучасного бікамеризму відіграли Народні збори й Сенат Стародавнього Риму.

Сена́т (лат. senatus, від senex — старий, рада старійшин) — один з найвищих державних органів в Стародавньому Римі який виник з ради старійшин патриціанських родів в кінці царської епохи (біля VI століття до н.е.). 

В більшості демократичних представницьких органах спостерігаються запозичені елементи Афін та Римської імперії: сама ідея двопалатного парламенту і механізм взаємодії його палат, коли одна з них приймає закони, а інша - їх затверджує, може вносити зміни або відхиляти виборність або призначення членів законодавчого органу, особисте голосування, заборона представницьким органам займатися окремими видами діяльності, чітко визначене коло повноважень й обов’язків, право законодавчої ініціативи й звичайно дворівневий характер прийняття законів, коли одна палата приймає його, а інша затверджує чи відхиляє їх.

Хоча античний бікамеризм був досить примітивним, але дав позитивний поштовх для створення більш демократичних парламентів з декількома палатами.

20 січня 1265 р. у Вестмінстері зібрався перший англійський парламент. Окрім баронів, прибічників Монфора, і вищого духовенства в нього увійшли по два лицарів від кожного графства і по два городян від кожного великого міста Англії.

У кінці XIII ст. функції парламенту ще не були точно визначені. Це сталося лише в першій половині XIV ст. В XIII же столітті компетенція парламенту, що збирався раз на рік, а іноді і набагато рідше, зводилася в основному до того, що він затверджував податки, був найвищим судовим органом і мав дорадчі права. Структура парламенту в XIII ст. також була украй невизначеною; ще не було ділення на дві палати, хоча вже ясно відчувалося особливе положення знаті, світської і духовної : її запрошували на сесію парламенту листами короля, лицарів же і городян викликали через шерифів; крім того, лицарі і городяни брали участь в обговоренні далеко не усіх питань. У першій половині XIV ст. парламент був поділений на дві палати: палату лордів (House of Lords), в якій було представлено вище духовенство і світську знать, що отримувала місця в палаті у спадок разом з титулом, і палату громад (House of Commons), в якій були представлені і лицарі графств і міста, що було особливістю саме англійського станового представництва по порівнянню, наприклад, з французьким(трьох-палатна структура Генеральних штатів).

Поступово парламент середньовічної Англії придбав три важливі повноваження: право законодавчої ініціативи і участі спільно з королем у виданні законів, право вирішувати питання про збори з населення на користь королівської казни і право здійснювати певний контроль над вищими посадовцями і виступати в деяких випадках особливим судовим органом.

У XIV - XV ст. законодавча функція парламенту виглядала  так: нижня палата подавала королеві петицію, в якій ставилося питання про видання законів, необхідних, на думку парламентарів, для суспільства. Пізніше петиції стали виглядати у формі готових законопроектів. Надалі встановився порядок, по якому постанови, прийняті обома палатами і королем(статути), не могли бути змінені або скасовані без згоди обох палат. Статути стали вищим актом державної влади(законом).

Тогочасна Франція створює свій представницький орган, хоча перші зібрання станового представництва – штати (від франц. “stat” – стани) виникли ще у XІІІ ст. в окремих провінціях. Спочатку вони скликались місцевими правителями, але потім їх став контролювати король.

Станове представництво у Франції – Генеральні Штати створені французьким королем Філіпом IV Красивим в 1302 р. Генеральні Штати - законодавчі збори 3 станів королев, домена : духовенства, дворянства і третього стану. Складалися з 3 палат: 1-ша палата - духовенство(архієпископи, єпископи, абати великих монастирів); 2-га палата - представники середнього і дрібного дворянства(світська знать не входила до числа жодної палати - вона складала оточення короля); 3-я палата - палата третього стану, в неї входили найбільш впливові і заможні люди міста, в основному посадовці - мери і члени муніципалітетів. Рішення одного стану не були обов'язкові для іншого. Генеральні Штати не перетворилися на регулярно діючий орган. Право скликання, призначення місця і термінів засідання було прерогативою короля, він же пропонував і програму обговорення. Стани засідали окремо.

Голосування проходило по станах - один голос від кожного. Усередині палат питання вирішувалося більшістю голосів.

Генеральні Штати були позбавлені основних функцій силових структур держави - законодавчих, виконавчих, судових. Упродовж усього існування Генеральних Штатів(передостанні Генеральні Штати збиралися в 1614-15 рр., вже в умовах абсолютної монархії, а останні - в 1789 р. напередодні Великої Французької революції) головною їх прерогативою була фінансова функція, яка зводилася до того, щоб знаходити для французького короля нові і нові джерела доходів. Поява Генеральних Штатів у Франції, Парламенту в Англії, Кортесов в Іспанії, Земських соборів в Росії і тому подібне свідчило про складання нового типу держави - станову монархію. Відмітною особливістю станової монархії є наявність станово-представницького органу, і навпаки - оформлення станово-представницького органу вказує на освіту становій монархії. 

На рубежі XV-XVI ст.. в  Німеччині, землі, якої були складовою частиною Священної Римської імперії германської нації остаточно сформувався представницький орган -  Рейхстаг (нім. Reichstag).

Згідно з постановою Нюрнберзького рейхстагу 1489 р., у складі цього органу засновувалися три курії: першу з них представляли курфюрсти(спочатку 7, потім 8 чол.), другу - духовні і світські імперські князі(їх загальне число складало 198 чол.), третю - імперські і " вільні" міста(за даними на 1521 р. таких міст в Німеччині налічувалося 85); імперське рицарство від участі в рейхстагу відсторонялося. Вирішальна роль належала першим двом куріям; за право міст на участь в голосуванні сперечалося аж до 1648 р. Час і місце засідання рейхстагу визначалися імператором за узгодженням з курфюрстами(як відомо, постійної столиці в імперії не існувало). З 1485 р. рейхстаги скликалися щорічно; керування на них здійснював архієпископ Майнцский, який був главою колегії курфюрстів і обіймав посаду імперського канцлера.

Компетенція рейхстагу була дуже широка і торкалася головним чином питань зовнішньої політики, фінансів, сфери військової організації, загального і спеціального(зокрема, кримінального і кримінально-процесуального) законодавства; крім того, рейхстаг був вищою судовою інстанцією імперії. Обговорення питань робилося окремо по куріях. Остаточне рішення приймалося на загальних зборах курій шляхом таємного голосування і оформлялося у вигляді постанови. Після затвердження цієї постанови імператором воно придбавало силу імперського закону.

Слідує, проте, відмітити, що випадки збігу думок усіх трьох курій і імператора були надзвичайно рідкісними(позитивним прикладом подібного роду може служити твердження в 1532 р. знаменитої " Кароліни" - загально германського кримінально - судового укладення). Частіше за усе засідання рейхстагу зводилися до урочистих церемоній, які мали дуже обмежені практичні наслідки. При цьому якщо навіть і вдавалося іноді прийняти погоджене рішення, відсутність загальноімперських виконавчих структур зводила нанівець можливість його практичної реалізації.

Окрім вище названих держав середньовіччя парламенти з’явились й в інших європейських країнах більшість з яких мали дві палати (лави, курії та інше) – Англія, Польща, Угорщина, Богемія. Три палати мали Німецькі князівства, Франція, королівства Піренейського півострова. І лише Швеція мала чотири, а Швабія аж п’ять лав. Кількість палат залежала від того яка кількість станів була представлена в парламенті. 

Дані парламенти змінювали структуру ще не одноразово, але стали фундаментом, для сучасних дієвих, бікамеральних парламентів. Позитивним прикладом залишається Велика Британія де й до сьогодення діють дві палати одну з яких представляє аристократія й духовенство, іншу електорат.


Література:

1. История политических и правовых учений / Под общей редакцией проф. B. C. Нерсесянца. – М.:Издательская группа НОРМА – ИНФРА – М., 1999.

2. Двопалатний парламент: світовий досвід та українські реалії: Монографія / за заг. ред. О. А. Фісуна - Харків: Золоті сторінки, 2008. - 200 с.

3. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія Шевченко О.О. Київ: Атіка, 1998 - 364 с

4. Історія держави і права зарубіжних країн : курс лекцій / І. Д. Мудрак. - Ірпінь : Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України, 2001

5. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003.- 512 c.

6. Штокмар В.В. История Англии в Средние века. СПб.: Издательство «Алетейя», 2000

7. История государства и права зарубежных стран : учебник / под ред. И.В. Абдурахмановой. - 3-е изд., исправ. и доп. - М. : Издательский центр «МарТ», 2009. - С. 51..

8. Мудрак Історія держави і права зарубіжних країн [Текст] : курс лекцій / І. Д. Мудрак. - Ірпінь : Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України, 2001 .

9. Хачатурян Н.А. Возникновение Генеральных Штатов во Франции. М., 1976.

10. В.В. Карева. История Средних веков. Образование национальных государств. Франция XI-XV веков.

11. Государство и право Древнего мира и Средних веков: В двух частях. — Волгоград: Издательство Волгоградского государственного университета, 2001. — 548 с.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота