ДОСВІД КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН НІМЕЧЧИНИ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ДОСВІД КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН НІМЕЧЧИНИ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

28.03.2018 13:52

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Цигановська Вікторія Віталіївна, студентка, ВНЗ «Інститут післядипломної освіти Київський національний університет імені Тараса Шевченка»


Співвідношення між джерелами трудового права значною мірою залежить від національної специфіки трудового права. І, якщо з початку ХХ століття в англосаксонських країнах (Великобританія, США) превалюючу роль серед джерел трудового права займали колективні договори, то в країнах континентальної Європи (Франція, Німеччина, Італія) традиційно провідну роль відігравало законодавство. Однак, за останні роки роль колективних договорів в більшості європейських країн почала активно зростати. А у Великобританії, навпаки, державна політика впродовж ХХ століття була спрямована на законодавче врегулювання питань пов’язаних з проведенням колективних переговорів та укладанням колективних договорів [11, c. 42-53].

Порівняно з трудовим правом англосаксонських країн, суть німецьких колективних договорів корениться в зовсім іншій правовій традиції. Ключовою особливістю колективного договору в Німеччині є правова збалансованість, на відміну від індивідуального трудового договору, укладеного на користь і в інтересах тільки однієї сторони. У Німеччині профспілки та об'єднання роботодавців діють як соціальні партнери. 

Колективні угоди в Німеччині є юридично обов'язковими, і це не викликає занепокоєння населення. Обов'язкове значення колективним договорам було надано в 1919 році. Умови колективнго договору можна було тільки покращувати, а сам договір не міг бути скасованим. Проте такий договір зобов'язував тільки його учасників і не поширювався на нових працівників [4]. 

У Західній Німеччині у 2015 році близько 51% працівників працювали в компаніях, що мають колективний договір, у Східній Німеччині - близько 37% [2]. Починаючи з 1998 року як в Західній так і в Східній Німеччині тенденція охоплення колективними договорами співробітників підприємств йде до зниження [3]. 

У відповідності з німецьким законодавством, колективний договір регулює права та обов'язки сторін колективних переговорів (договірна частина) та містить правові норми, які регулюють зміст, укладення та припинення трудових відносин (нормативна частина). Колективні переговори сторін включають в себе участь окремого роботодавця або об'єднання роботодавців, з одного боку, і профспілок - з іншого. Колективні договори мають бути укладені у письмовій формі [4]. 

Що стосується колективних переговорів та відповідного законодавства про колективні переговори, держава надає сторонам колективних переговорів можливість самостійно розробити правила співпраці. Вони можуть робити це швидше і гнучкіше, ніж за умови, коли б держава приймала активнішу участь. Правова основа колективно-договірного регулювання у Німеччині закріплена в законі «Про колективну угоду» (нім. Tarifvertragsgesetz, коротко TVG), від 9 квітня 1949 року [4]. Велику роль у правовому регулюванні праці у Німеччині відіграють рішення Федерального суду (нім. Bundesgerichtshof, коротко BGH) з трудових справ, які доповнюють діюче право і навіть змінюють його [5]. Так, загальні положення, що визначають права та обов’язки сторін, регулювання колективних трудових конфліктів, а також страйків детально конкретизуються в рішеннях судів.

За своєю юридичною природою у Німеччині розрізняються звичайні колективні договори, що поширюються на членів організацій, які їх уклали, і договори, що одержали загальнообов’язкову силу відповідно до декретів міністра праці. Крім того, у Німеччині діють різні види колективних договорів (окремо для робітників і службовців), що поширюються на галузі (підгалузі) промисловості в межах певної землі. Є основні колективні договори, що містять норми про робочий час, оплату надурочних робіт, відпустки тощо; угоди про класифікації робіт і відрядні роботи; угоди про тарифні ставки робітників; угоди про оклади службовців.

Поширення також набули заводські угоди між адміністрацією і виробничими радами. В них розглядається порядок укладення індивідуальних трудових договорів, режим праці, норми з техніки безпеки тощо. Між адміністрацією підприємства та виробничими радами також підписуються правила внутрішнього трудового розпорядку. Вони стосуються норм про робочий час, умов виплати заробітної платні, графіка відпусток, пільг і т. п. Основним нормативним актом, що визначає порядок створення й діяльності виробничих рад у Німеччині, є Закон «Робітничий статус» (Betriebsverfassungsgesetz) [6], який містить 132 статті [7]. 

Законом визначено порядок формування, склад, повноваження виробничих рад. Виробничі ради обираються на підприємствах із кількістю працюючих більше ніж 5 осіб терміном на 4 роки. Створення й обрання виробничої ради не є обов’язком працівників, однак реалізовувати свої права вони можуть тільки шляхом створення виробничої ради. 

Відповідно до ст. 9 Закону, за кількості працівників на підприємстві з правом голосу від 5 до 20 осіб до виробничої ради входить лише 1 член, а за кількості працівників від 7 до 9 тисяч виробнича рада має складатися з 35 членів. На підприємствах із кількістю працівників більше ніж 9 тисяч склад виробничої ради має бути збільшено на 2 особи за кожні 3 тисячі працівників.

Обрання членів виробничої ради здійснюється за ініціативою 3 працівників чи профспілки шляхом таємного голосування. Згідно зі ст. 78 Закону, члени виробничих рад працюють безоплатно, для них не можуть установлюватись як будь-які обмеження, так і переваги з боку адміністрації підприємства. Члени виробничих рад звільняються від виконання основної роботи на період участі в консультаціях і інших заходах, що пов’язані виконання обов’язків члена виробничої ради. Стаття 15 Закону передбачає, що звільнення члена виробничої ради дозволяється тільки за згодою самої виробничої ради. Відсутність такої згоди може бути оскаржена роботодавцем у судовому порядку. 

Розділом 4 Закону передбачені повноваження виробничих рад, зокрема: обмін інформацією з роботодавцем (Законом передбачено види інформації, що мають в обов’язковому порядку надаватись роботодавцем виробничій раді), спільне прийняття рішень на підприємстві із соціальних, економічних і кадрових питань, участь в укладенні договору з виробничою радою (аналог колективного договору) [8, с. 14]. 

Аналізуючи досвід України в процесі роботи над проектом Трудового кодексу № 1658, необхідно зауважити, що досвід діяльності виробничих рад у Німеччині міг би бути проаналізований й використаний в вітчизняному законодавстві. Звісно, він не може бути загалом імплементований, проте окремі елементи цієї системи можуть істотно підвищити рівень та ефективність виробничої демократії [9, с. 99]. 

До цих елементів дослідником М.Л. Лютовим зараховані: визначення обов’язку роботодавця проводити консультації та обмін інформацією з представниками працівників; ведення реальних переговорів між сторонами на основі прописаних у законі критеріїв, що стосуються сумлінності; визначення кола питань, за якими роботодавець може приймати рішення лише спільно з представницьким органом працівників [9, с. 104]. 

Отже, проект Трудового кодексу № 1658 в цілому, звісно, розширює перелік випадків застосування обміну інформації й консультацій. Проте, у разі включення до вітчизняного законодавства норм щодо діяльності виробничих рад порядок розмежування їхніх повноважень із повноваженням профспілок також може бути запозичений із німецької моделі, а саме: роботодавець зобов’язаний проводити обмін інформацією, консультації, узгоджувальні процедури саме з виробничою радою по всіх питаннях, крім тих, що стосуються укладення, виконання та зміни колективного договору [11, c. 98-101]. 

Література:

1. Проект Трудового кодексу України № 1658. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53221

2. Peter Ellguth / Susanne Kohaut: Tarifbindung und betriebliche Interessenvertretung: Ergebnisse aus dem IAB-Betriebspanel 2015. In: WSI-Mitteilungen 69. Jg./2016, Heft 4, S. 284.

3. Wirtschafts- und Sozialwissenschaftliches Institut in der Hans-Böckler-Stiftung / WSI-Tarifarchiv 2016: Statistisches Taschenbuch Tarifpolitik 2016, Graphik 1.6.

4. Закон «Про колективну угоду» (нім. Tarifvertragsgesetz, коротко TVG). [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  https://de.wikipedia.org/wiki/Tarifvertragsgesetz

5. Der Bundesgerichtshof [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bundesgerichtshof.de/DE/Home/home_node.html

6. Betriebsverfassung [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://de.wikipedia.org/wiki/Betriebsverfassung

7. Betriebsverfassungsgesetz (BetrVG) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.gesetze-im-internet.de/betrvg/BetrVG.pdf

8. Kirchner J. Key aspects of german employment and labour law / J. Kirchner, P.R. Kremp,  M. Magatosch. – Springer-Verlag Berlin Heidelberg, 2010. – 332 p.

9. Лютов Н.Л. Производственные советы  в России: баланс экономических и социальных прав /  Н.Л. Лютов // Журнал российского права. – 2014. – №. 5. – С. 95–104.

10. М. Сорочишин. Правове регулювання діяльності виробничих рад у Німеччині: досвід для України./ М. Сорочишин // Підприємництво, господарство і право. - 3/2017. -  С.98-101.

11. Венедіктов С.В. Правове регулювання праці у Великобританії: прогресивний досвід і перспективи для України: монографія. – Київ : Ніка-Центр, 2017. – с.42-53.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота